Правда і любов – основа виховання (інтерв’ю з Анною Зварич)

Тоді як хтось тільки нарікає на владу, законодавство, освіту тощо, знаходяться ентузіасти, які намагаються щось-таки змінити на краще, і, як не дивно, їм це вдається. Господь сказав: «Відкрий уста — і Я наповню їх; простягни руку — і вона буде зцілена; просіть — і буде вам дано».

У попередніх числах часопису ми вже знайомили наших читачів із низкою християнських загальноосвітніх шкіл. Сьогодні запрошуємо до розмови засновника й директора першого й поки що єдиного в Україні колегіуму-інтернату для дівчат із поглибленим вивченням предметів духовно-просвітницького спрямування Анну Зварич.

— Пані Анно, познайомте нас, будь ласка, із вашим навчальним закладом.

— «Колегіум-інтернат «Знамення» з поглибленим вивченням предметів духовно-просвітницького спрямування в с. Зарваниця Теребовлянського р-ну Тернопільської обл. розпочав свою діяльність 1 вересня 2008 р. Цей освітній заклад для дівчат, створений Тернопільською обласною радою, налічує 31 вихованку з Тернопільської, Львівської, Івано-Франківської та Київської областей, усі вони — учениці 10-11-х класів. Приміщення, де навчаються і проживають дівчатка, належать Марійському духовному центру «Зарваниця», який віддав їх у безоплатну оренду для функціонування нашого закладу.

— Чому обрали назву «Знамення»?

— Назва «Знамення» — це як знак. У Святому Письмі багато говориться про різні знаки Божі, а у Старому Завіті в Книзі пророка Ісаї є такі слова: «Ось Діва в утробі зачне, і Сина породить, і назвеш ім’я Йому: Еммануїл» (Іс. 7:14). Оскільки с. Зарваниця є Марійським духовним центром (внесеним у 20 найбільших Марійських центрів Європи), ця назва прив’язана до доброго знаку Божого.

— Як виникла ідея створення школи для дівчат?

— Цю ідею виношував покійний владика Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ Михаїл Сабрига. Він молився за відкриття християнської школи для дівчат і завжди любив повторювати: «Займаючись навчанням і вихованням дівчат, приготуємо для країни справжніх християнських, з Божим духом, жінок, доньок, дружин, матерів, а через них дамо світові нове християнське суспільство». Він благословив мене на створення ініціативної групи мирян для відпрацювання законодавчої бази для такої школи. До речі, якщо повернутися до історії, то школа для дівчат на Тернопільщині існувала 100 років тому в селі Язловець Бучацького району.

— Хто і як може вступити до колегіуму?

— Навчатися в закладі можуть дівчата віком 15-17 років, вступ за конкурсним випробуванням (диктант з української мови, історія України та християнська етика) та співбесідою.

— Чим навчання у вашому колегіумі відрізняється від звичайної школи?

— Усі предмети у нас викладаються за державним стандартом України 10 і 11 класу. Після закінчення школи учениці отримують атестат державного зразка, що дає право вступати до будь-якого навчального закладу. В колегіумі викладають три іноземні мови — англійську, німецьку і польську, як і в багатьох інших школах. Різниця полягає лише в тому, що тут додатково вивчають такі предмети, як етика християнського й подружнього життя, основи християнської психології тощо.

Загалом основне спрямування нашого навчального закладу — християнське виховання. Учениці знають і розуміють основні правди віри та намагаються практикувати їх у щоденному житті.

— На яких принципах базується виховання і навчання в колегіумі?

— Головним принципом є першість Бога — Альфи і Омеги, Початку і Кінця, у якому ми здобуваємо повноту всього.

Концепція закладу, враховуючи сучасні культурні особливості, укорінює Євангелію Ісуса Христа в навчально-виховний процес. Навчання в релігійні свята розпочинається з Божественної літургії. А також ми маємо свою структуру навчального року, у якій передбачені різдвяні й великодні канікули. У часи посту два рази в рік обов`язковими є дні духовної віднови — одноденні реколекції[1].

Нетрадиційними є початок і закінчення навчання в колегіумі. Розпочинається навчальний рік святковою Божественною літургією, на яку приїжджає дуже багато гостей: батьки, хресні батьки, бабусі й дідусі, сестрички, братчики. Після Літургії є посвята в колегіантки. Замість випускного у нас величний і святковий день — День подяки. На День подяки обов`язково є архієрейська Божественна літургія, після якої наш архієпископ і митрополит Кир Василій Семенюк благословляє кожну випускницю. У цей день збирається разом уся велика колегіальна родина, щоб подякувати Богові та один одному за прожитий рік, за всі досягнення й перемоги та щоб попрощатися з колегіантками-випускницями, які вирушають у доросле життя. Адже вдячність — це важлива людська чеснота, а подяка — розуміння того, що все в нашому житті є даром Божим, даром Його безмежної любові до людини.

Християнське виховання прагне дати молодій дівчині духовний напрям, щоб вона могла встояти перед різноманітними спокусами і йти в житті правильним шляхом. А для цього потрібно, не тільки щоб знала правила поведінки, але й володіла внутрішньою силою, яка б робила ясними для неї різні прояви добра і зла. Ідеться про християнство не як про теорію, а як про спосіб життя, про те, як ми повинні поводитися в будь-яку мить свого життя. Принципи, які ми одержали від Ісуса Христа, що їх ми називаємо християнськими, мають бути живою вказівкою для нашого існування та поводження.

— У цьому процесі дуже важлива роль учителя. Яким, на Вашу думку, має бути справжній учитель?

— Центром, основою, фундаментом у нашому закладі є Ісус Христос. Це єдина Особа, єдина Дорога, єдина Правда, єдина Істина. Передаючи Христову науку й живучи нею, учитель стає свідком Ісуса Христа, з якого учениці черпають приклад, якості, віру та любов.

Покликання християнина — світити, а саме — світити своїм життям.

Учитель-християнин пам`ятає про вимоги сьогодення: високий професіоналізм, порядність та патріотизм.

Учитель-християнин володіє педагогічною емпатією: розуміє дитину, вміє бачити в кожній дитині, в кожній людині особистість, сотворену на образ і подобу Божу.

Учитель-християнин піклується про особистий духовний розвиток, про добрий приклад особистого життя. Дбає про щирі, відкриті взаємовідносини між усіма учасниками навчально-виховного процесу. Дитяча душа дуже чутлива до гармонії між тим, що вчитель говорить, і тим, що робить. Дитина набагато більше вчиться з прикладу, аніж зі слів.

Святий Хосемарія Ескріва наголошує: «Учителю, твоє наполегливе прагнення пізнати й практикувати кращі методики, за якими твої учні здобудуть земне знання, є незаперечними. І так само наполегливо пізнавай та практикуй християнський аскетизм — єдиний метод, щоб вони і ти могли стати кращими».

Правда і любов є основою виховання в колегіумі. Тому вчитель завжди має бути в стані Христа, у стані любові. Нам потрібне «виховання серця»: необхідно прийти до такої зустрічі з Богом у Христі, яка пробудить у нас любов та відкриє наші душі для інших.

Учитель творить нових людей, він формує через своїх вихованців родину, місто, громадянство, цілу націю…

— Чи виникають у Вас проблеми з дисципліною і як ви їх вирішуєте?

— Оскільки наш навчальний заклад — це інтернат, то ми працюємо за певним графіком, що систематизує наш внутрішній розпорядок дня. У 06.45 у нас підйом, з 22.00 — сон. Дівчата носять спеціальну форму.

У закладі є духовний провідник, який ревно служить для духовних потреб учнів та вчителів, а також працівників і батьків. Усі разом творимо колегіальну християнську спільноту. Дбаємо, щоб були мир, любов, повага, довіра, доброта і справедливість. Шануємо гідність один одного. Суворо забороняється у нас паління цигарок, вживання алкоголю, енергетичних напоїв, наркотиків та інших шкідливих речовин. З огляду на це керівник має право й обов’язок контролювати особисті речі вихованок у їхній присутності. Неприпустимою є будь-яка неправда, неповага, а також будь-які дії, шкідливі іншій людині та інтернату. Якщо дівчата не дотримуються правил, то в нас розроблена певна система покарань: обмеження вільного часу вихованки, завантаження суспільною працею, наприклад, у їдальні, або робота з батьками. Якщо ж поведінка є аморальною, можемо навіть виключити з інтернату.

— Хто чи що особливо вплинуло на Ваше становлення як християнки?

— Я належу до лона Української Греко-Католицької Церкви, яка в той час, коли я народилась, зростала як дитина і як юнка, була в підпіллі. Мій батько залишив нас із мамою, коли мені було всього два роки, а коли мені виповнилось дев`ять років трагічно загинула моя мама. Мене виховували мій дідусь і мамина старша сестра, які мене дуже любили, часто відмовляли собі у чомусь задля мене. Їхня любов, тихість, смиренність, жертовність, їхній спосіб життя, ставлення до інших, а особливо до мене, круглої сироти (як мене часто називали), впливали на мене. Не говорилось про Бога, бо це було заборонено. Коли вони молились — я не бачила, але цінності й стосунки, які вони мені передали, і сформували мене як особистість.

— Яке місце у Вашому житті займає молитва й Слово Боже? Чи практикуєте особистий час із Богом?

— Центром мого життя є Господь, я стараюся бути християнкою у тому місці, де Боже провидіння мене ставить. Практикую щоденні ранішні й вечірні молитви, стараюсь щоденно бути на Божественній літургії. Основне джерело, з якого черпаю, — це Слово Боже, тому щоденно його читаю. Дуже люблю усамітнюватись і бувати в тиші, щоб віднаходити внутрішній мир, але, на жаль, не завжди це вдається. Тому беру участь у духовних реколекціях.

— Чи могли б Ви навести приклади, як християнське вчення й оточення впливає на Ваших вихованок?

— Якось в 11-й клас до нас прийшла дівчина, тому що серед своїх однолітків була «білою вороною». Вона хотіла бути… чистою, незайманою, скромною, а такі цінності в її середо­вищі не заохочувалися. Щасливою вона закінчила колегіум, вступила до вищого навчального закладу й дуже часто на вихідні приїжджає до нас.

Інша дівчина захопилась субкультурами й не могла дати собі з цим ради, але шукала себе: навчаючись рік у нас, будучи оточена великою опікою, духовними дарами, молитвою, залишила своє попереднє захоплення.

— Отож, Ви підтримуєте зв’язок зі своїми випускницями. Як складається їхня подальша доля?

— Після закінчення, як правило, дівчата вступають у вищі навчальні заклади гуманітарного профілю (педагогічні та медичні університети). Наразі п’ятеро дівчат навчаються в Польщі. Перші випускниці у 2015 р. вже закінчили магістратуру. Дехто вже працює, дехто одружився.

— Як Ви оцінюєте процеси, які відбуваються зараз в освітньому просторі України?

— Стан духовної культури й моралі нашого суспільства викликає занепокоєння. Сучасне інформаційне суспільство вимагає інших підходів. Молода людина потребує орієнтирів, щоб могти побачити й відрізнити правду від кривди, чесноту від гріха, істину від лукавства. Учитель повинен бути другом, кваліфікованим співрозмовником. Для всебічного і гармонійного розвитку учня важливо, щоб освітній процес базувався не тільки на основі наукового осмислення дійсності, але на скарбах духовного, морального та культурного надбання українського народу й людства в цілому. Метою освітнього процесу повинно бути не тільки надання основ знань із різних предметів, але й уміння використовувати ці знання. Звичайно, процес реформ дуже болючий, зменшується кількість шкіл. Багато вчителів залишиться без роботи. Але реформи повинні відбутись не тільки в структурі, але у фаховості й компетентностях учителів, що будуть забезпечувати клімат цілеспрямованості, в якому розвиватимуться всі людські здібності. Сьогоднішній час вимагає від нас не теоретичного знання про християнські цінності, а щоденного життя правдою й любов`ю. Як писав великий німецький філософ Імануїл Кант, «…зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».

Ніякі найкращі концепції, ніякі настанови, ніякі декрети, лекції, презентації не змінять, не допоможуть нам, допоки ми, вчителі, директори, вихователі, класні керівники не переймемось життям Божим Словом і Святими Тайнами.

Від Бога ми отримуємо різні дари, але найцінніший дар, даний людству, — це дар спасіння в Ісусі Христі, дар участі в Божому Царстві, дар життя в Бозі. Господь кличе нас спів­працювати й ділитися Богом даними дарами заради поширення Його Царства, а наша позитивна відповідь на цей Його заклик містить готовність до жертви, посвяти й відчуття співвідповідальності за життя Церкви та її місію на землі.

І це прекрасне покликання вчителя: разом із Господом ліпити нову людину, яка має жити вічно, здійснювати дуже конкретну місію Церкви на землі, там, де живемо, в нашому часі, з конкретними людьми, використовуючи різні засоби — будувати спільноту любові для ширення Божого Царства!

— Ваше побажання колегам-освітянам.

— Кожна людина має своє призначення й приносить свою користь Тілу Христовому. Я завжди себе запитую: чи я, як учитель, вихователь, директор, відповідаю образу особи-християнина, сотвореного на образ і подобу Божу, чи маю якості Ісуса Христа, чи бачу цей образ в іншій людині?! Я можу подарувати Бога своїм колегам, батькам, вихованкам тільки тоді, коли сама Ним наповнена! Багато нехристиян роблять добро, ми навіть цим захоплюємось, але наша мотивація інша: «Я роблю добро — бо я бачу образ Божий і допомагаю йому розвинутись».

Бажаю, щоб навчальні заклади, у яких ми працюємо, були місцем служіння — місцем зустрічі з живим Христом, і ми всі були живими свідками Небесного Царства!

 

Матеріал підготувала

Надія Доля

 

[1]Реколекції (від лат. recollection, що означає відновлення) — духовні вишкільні зібрання, під час яких кожен переглядає свої «колекції думок»: можливо, чогось у душі забагато, а чогось не вистачає; може, щось треба надбати, а чимось, можливо, поділитися. Важливо кожному задуматись над питанням: «Хто я є?». Не над тим, що я роблю, скільки беру, скільки даю, а хто я насправді є. Адже те, що ми робимо, може бути великим в очах наших батьків, друзів, але в очах Божих воно є мізерним.