Основні критерії оцінки діяльності спільнот в УГКЦ
БЮРО КИЄВО-ГАЛИЦЬКОГО ВЕРХОВНОГО АРХИЄПИСКОПСТВА УГКЦ
У СПРАВАХ НОВІТНІХ РЕЛІГІЙНИХ РУХІВ І СЕКТ
79000 м. Львів, Площа Святого Юра 5; Whatsapp +48 724 337 797
-----------------------------------------------------------------------------------------------------
03.08.2021 р
Основні критерії оцінки діяльності спільнот в УГКЦ
У тексті БНРР і сект: «Критерії оцінки характеру і способу діяння деструктивних груп, у тому числі псевдо-релігійних рухів» було вказано на головні критерії, які можуть нам допомогти визначити, чи група, до якої ми хочемо належати або вже стали її членами, дійсно відповідає тим цінностям, які проголошує (як правило, це духовні цінності), чи має елементи, які можуть нам сигналізувати про загрозу формування деструктивної групи (прийнято називати секта). Також було анонсовано «церковні» критерії окреслення характеру таких груп. Тут подаємо більш детальні критерії діяльності спільнот в УГКЦ.
Попри те, що комуністична система практично розвалилася вже тридцять років тому, на жаль, ментальність нашого суспільства залишилася, як ми звикли називати, «радянська». Це стосується усіх сфер життя, включно з релігійною. Почуття меншовартості не дає можливості поглянути на своє багатство в різних аспектах, а особливо в релігійному, церковному житті, що формувалося протягом тисячоліття. Дуже легко сьогодні приймається те, що пропонують інші. Для прикладу: коли Польща на початку 90-их років стала вільною, до неї почали з т. зв. Заходу приїздити різні проповідники. У рамках Нової Євангелізації засновувано харизматичні та євангелізаційні групи. Серед них постала ціла низка груп з Віднови у Святому Дусі. Часто лекційні чи молитовні зустрічі таких груп були організовані спільно з католицькими і протестантськими представниками (Стаття про «Вишкіл лідерів у Стришаві»https://nowaewangelizacja.org/szkolenie-liderow-kosciol-swiadomy-celu-w-stryszawie/. Деякі з таких груп почали також свою діяльність в Україні, не завжди вповні відповідаючи критеріям Нової Євангелізації.
Звичайно, що наміри оживити церковне життя та посилити ревність вірних УГКЦ - це дуже благе діло, але слід пам’ятати, що церковні документи, які стосуються Східних Католицьких Церков, наголошують на неприпустимість спотворення Східної Церковної Спадщини: «непрямим методом, сприяючи надбанням способів думання, духовності і благочестя, які не узгоджуються з їхньою власною духовною спадщиною, і то всупереч вказівкам, які часто наголошують та чітко стверджують Римські архиєреї з особливим притиском уже в Апостольському листі Orientalium Dignitas Льва XIII». (Інструкція Конгрегації у справах Східних Церков про застосування літургійних приписів ККСЦ, п. 10).
Отож, діяльність будь-яких молитовних, євангелізаційних та харизматичних груп в УГКЦ має узгоджуватися не лише з догмами християнської віри, але й відповідати автентичній Східній Церковній Спадщині, тобто богослов’ю, літургіці, духовності і канонічним приписам.
Документи ІІ Ватиканського Собору, Соборні документи, Кодекс Канонів Східних Церков і неодноразові авторитетні заяви Учительського Уряду Церкви підтверджують невід’ємну цінність спадщини Східних Церков та наголошують, що їх вірні мають право і обов’язок зберігати їх, знати і жити ними, висловлюючи бажання, щоб ці скарби процвітали й ефективніше сприяли євангелізації світу (пор. Догматична Конституція про Церкву Lumen Gentium, п. 23; Orientalium Ecclesiarum, п. 1 і 6).
Звичайно, що в умовах викликів глобалізованого світу ІІІ-го тисячоліття маємо шукати нових засобів євангелізації, «бо фактично жодна Церква Сходу чи Заходу не змогла б вижити, якщо би постійно не пристосовувалась до мінливих умов життя. Проте Церква радше захищає від будь-яких несвоєчасних і невдалих змін, вимагаючи, щоб будь-які можливі модифікації були не тільки добре підготованими, але також щоб вони черпали натхнення і узгоджувалися з автентичними традиціями» (Інструкція Конгрегації у справах Східних Церков про застосування літургійних приписів ККСЦ, п. 11). Тут йдеться не лише про літургійні справи, але й про богословську, духовну та канонічну спадщину.
Доволі часто керівникам спільнот (сформованих під впливом власного релігійного досвіду) та керівництву різних закордонних спільнот, до яких належать також наші спільноти, здається, що, властиво, в Україні - пустиня. І одні все приймають, бо вважають, що відкрили щось нове, а другі мають радість та відчуття добре виконаної місії, що ось діють в Україні. На жаль, одні і другі забувають про згаданий головний принцип Нової Євангелізації, яким є пошанування існуючої на даній території християнської Традиції, а також взаємодарування: «Великою допомогою в цій роботі розпізнання можуть бути католицькі східні Церкви і всі християнські спільноти, які в недалекому минулому пережили чи все ще переживають підпілля, переслідування, маргіналізацію, етнічну, ідеологічну чи релігійну нетолерантність. Їхнє свідчення віри, їхня наполегливість, здатність до опору, міцність їхньої надії, інтуїції, що містяться в деяких пастирських практиках, є даром для християнських спільнот, які, маючи чудове минуле, сьогодні живуть у втомі і розпорошенні. Для Церков, які не звикли переживати свою віру, бувши меншістю, безсумнівним даром є можливість довідатися про досвід вищеназваних спільнот, що зможе прищепити довіру, необхідну для відновлення, якого потребує нова євангелізація» (Нова євангелізація для передачі християнської віри. LINEAMENTA. Синод Єпископів, XIII звичайна Генеральна Асамблея 06-02-2012 переклад Католицький Оглядач https://www.cerkiew.olsztyn.pl/2012/10/nova-jevangelizacija)
Сучасна людина потребує спільноти. Потребує відчуття приналежності до спільноти, бо вона створена до спільноти. Однак, сучасна людина настільки стала «лінивою», що потребує готового рецепту на вирішення різного роду життєвих проблем. Тому люди так легко попадають під вплив тих, хто має «талант» розв’язувати їхні наболілі питання. Слава Богу, якщо це справді Божий дар і веде до Бога. Однак, дуже часто це відбувається за іншим принципом, який призводить до того, що учасники таких спільнот стають залежними від «проповідника». Тому, коли такі спільноти постають у Церкві, Церковне Керівництво має докласти чимало зусиль, щоби ці групи, в тому числі їхні духівники (керівники), діяли в дусі Католицького Вчення та Східної Церковної Спадщини, частиною якої є УГКЦ.
Молитовні, євангелізаційні та харизматичні рухи в Церкві (це ті, що мають на те дозвіл-благословення Церковного Керівництва) сприймаються як один з елементів Нової Євангелізації. І так, як кожна людська структура, ці рухи мають свої позитивні і негативні сторони. Тому дуже важливим критерієм оцінки лідера і групи є їхнє ставлення до постанов, розпоряджень Церковного Керівництва. В Кодексі Канонів Східних Церков читаємо: «Те, що Пастирі Церкви, представляючи Христа, голосять як учителі або постановляють як керівники Церкви, вірні, свідомі власної відповідальності, зобов’язані виконувати з християнським послухом. (Кан. 15 – § 1) а також: «Будь-яке об’єднання підлягає наглядові з боку церковної влади, яка його заснувала або затвердила, до цієї влади належить дбати, щоб у ньому зберігалася чистота віри і звичаїв, і пильнувати, щоб у церковну дисципліну не проникло зловживання (Кан. 577 – § 1.). У Святому Письмі Старого Завіту читаємо «Послух ліпший від жертви, слухняність від баранячого жиру…» (1 Сам 15,22-23)
Малі спільноти дійсно можуть багато в чому допомогти Церкві як спільноті у реалізації її головного завдання, а саме в «Євангелізації світу». Можуть багато в чому допомогти окремій особі. Це може бути допомога у поглибленні віри, відкритті свого таланту чи життєвого покликання. І це дуже добре. Але така спільнота має бути закорінена у спільноті Церкви, не тільки абревіатурою, бо інакше вона стає окремою групою, щоб не сказати «сектою». Тому тут також актуальними стають слова: «…і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь» (Т. Шевченко)
Більш детальну Інформацію на цю тему можна отримати на сайті Бюро за посиланням: jakir.in.ua, на якому також є номер телефону довіри та адреса електронної пошти.
БНРР І СЕКТ
----------------
Текст на основі напрацювань Богословського відділу УГКЦ та БНРР і сект.