Послання

- -

16 лютого, о 6.00, двері Архикатедрального Собору УГКЦ Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці стануть відчиненими для вірних. Саме цього дня з особистої захристії Папи Римського із Ватикану привезуть унікальну реліквію - чудотворну ікону Нерукотворного Спаса з Едесси, яка стане доступною для вшанування.

10850084 406077139547142 6829535507053123595 n

Святиня прибуде у супроводі завідателя Папської Захристії, протоієрея Паоло Бенедіка, який у складі делегації, що супроводжувала ікону, прибув на Тернопільщину з Ватикану.

До слова, сьогодні, 15 лютого, у день празника Стрітення Господнього, Архиєпископ і Митрополит Тернопільсько-Зборівський УГКЦ Василій (Семенюк) очолив у Зарваниці Божественну Літургію, під час якої подякував протоієрею Паоло Бенедіку, а в його особі Святішому Отцеві Франциску за любов до українського народу. Митрополит Василій від імені порученої Йому пастви запросив Папу Франциска відвідати Україну.

У свою чергу Паоло Бенедік побажав Архиєрею таке: «Нехай цей Святий Лик Христа, який прибув у вашу архиєпархію, відобразиться у серцях вірних, які моляться до Нього, та розрадить у болях, які ви змушені терпіти»...

Поява святині в Україні - символічний акт підтримки Святим Престолом України у складний для неї час і важливий знак надії.

Оргкомітет затвердив схему руху вірян, які прибудуть в Архикатедральний собор:

scheme 01

Довідка

Едесський Мандильйон ІІІ-V ст.; темпера на льняному полотні, наклеєному на кедровій дошці; розмір 65 x 45 x 24. Рама: Франческо Комі, 1623 р.; срібло, позолочене срібло, перли, цінне каміння Місто Ватикан, Офіс літургійних служінь Святійшого Отця, інв. 01000 (тепер VR 87) Мандильйон, грецький переклад арабського манділ, що означає «полотно» або «хустинка».

Спочатку він зберігався в Едессі, у Малій Азії, сучасна Урфа в Туреччині, а згодом - у Константинополі, де залишався принаймні до епохи пограбування хрестоносцями у 1204 р. Це одне із найдавніших (а можливо, і найдавніше) зображення обличчя Христового, що вважається «Нерукотворним», тобто не намальоване рукою людини. Згідно з давньою традицією, Авгар V «Чорний», цар Едесси, вражений невиліковною хворобою, дізнавшись про чудеса, які творив Христос, відіслав до Нього листа, в якому просив, аби Той прийшов та вилікував його. Ця традиція базується на сирійському тексті ІІ ст., що згодом був визнаним апокрифічним, котрий містив як сам лист, так і відповідь Господа на нього, де Всевишній пообіцяв вислати до царя одного зі своїх учнів. Цей текст згодом був включений Євсевієм Кесарійським у його знамениту Церковну історію. У пізнішій переробці ІV ст., що відома як «Доктрина Аддай», Тадей (на сирійській Аддай), один з сімдесяти апостолів, прибув до Едесси та приніс із собою чудесний відбиток зображення Христа на льняному полотні. Мова йде про одне із перших (можливо, найдавніше) зображень Христа, що було відтворюване безпосередньо, та без значних змін, до сьогоднішнього часу у східній іконографічній традиції, спочатку візантійській, а згодом слов’янській.

У 470 р. місцезнаходження Мандильйона є задокументовано в Едессі, коли Мойсей Коринтський редагував одну з версій легенди про Авгара. Другий раз це задокументовано у 544 р. під час облоги Едесси персами Хозроя, коли Обличчя Господнє було розміщене на мурах міста як захист проти ворогів. У 944 р. святиню з рук мусульманського еміра Едесси викупив візантійський імператор Роман І Лакапен і її урочисто перенесли до Константинополя в часах його наступника Констянтина V Багрянородного. Збереглися дві древні копії Нерукотворного образу. Перша, що демонструється тут, зберігається у Ватикані, і друга, пізніша, зберігається у Генуї, в церкві св. Вартоломея Вірменського, яка була подарована візантійським імператором Іваном V Палеологом пізнішому дожу (правителю) лігурійського міста Леонарду Монтальдо.

Мандильйон представляє зображення чоловіка темного кольору обличчя, з відкритими очима та видовженим носом. Між носом та витонченими вустами помітні спадаючі вуса. Чорне волосся спадає низько на виски та об’єднується з бородою, що покриває щоки і підборіддя. Всю увагу сконцентровано на найбільш духовних елементах обличчя – очах та вустах (Bertelli 1990, ст.122). Як Мандильйон з Генуї, так і ватиканський, покриті дорогоцінною ризою з позолоченого срібла, яка поділена, щоби сформувати три обернені трикутники, які не є рівними між собою у зовнішній частині – елемент який вказує на походження ризи від спільного прототипу.

Невідомо, яким чином ватиканський Мандальйон потрапив до Риму. В історичній літературі він з’являється у 1587 р., задокументованим при монастирі св. Сильвестра ін Капіте, де був прикрашений сучасною срібною рамою. Мова йде про складний мобільний кивот, виготовлений римським золотарем Франческо Комі. На кивоті представлено двох ангелів з обох боків, які підтримують велику королівську корону, котра, можливо, була долучена пізніше, у ході перероблення хреста, прикрашеного дорогоцінним камінням, аби пом’якшити форму прямокутника, який створює срібна рама образу з Едесси. На вершині два крилаті ангели вказують на хрест, поміщений на горі. Внизу на двох базах повторено герб та ім’я Діонори К’яруччі, яка замовила обрамлення для образу, а також дата виготовлення кивоту «MDCXXIII».

Як відомо, у Римі, принаймні з VIII ст., велике прочитання. мала т. зв. «Вероніка», або Убрус Лику Господнього. Ця дорогоцінна реліквія також становила прямокутник тонкого полотна, який, згідно з переданням, Ісус ввикористовував під час Хресної Дороги обтираючи піт, та на якому, в чудесний спосіб, залишився відбиток Його обличчя. Інші апокрифічні тексти, запозичені з т. зв. Циклу Пилата, деякі з яких відносяться до IV-V ст., як, наприклад, Євангеліє від Никодима, розповідають, що імператор Тиберій (а за іншою версією Віспасіан) також вражений невиліковною хворобою, відправив у Єрусалим свого посланця, певного Волюсіана, щоби відшукати Ісуса та привести його до Риму. Посланець, прибувши до Єрусалиму, довідався що Ісус вже був розіп’ятий. Проте, він знайшов жінку на ім’я Береніче (згодом перекладено як Бероніка чи Вероніка), що мала Убрус із зображенням Христа, яку він пізніше привіз із собою до Риму.

Найдавніші копії Убрусу, що збереглися до наших часів, відносяться до XIV ст., та зберігаються у Скарбі св. Віта у Празі і у катедрі іспанського міста Хаен. Вони прямо пов’язані зі Святим Ликом з Едесси, поділом на три елементи, з яких складається дорогоцінна захисна пластина, та аналогічними розмірами з тими, що і в Мандильйоні. Близько кінця XVI ст. зображення Вероніки цілковито змінило свій іконографічний аспект, представляючи мертвого чоловіка із закритими очами і слідами крові та ран на обличчі, що нагадували безпосередньо обличчя на Плащаниці. Згідно з деякими авторами, т. зв. «Вероніка» була втрачена під час трагічного пограбування Риму 1527 р. військами ландскнехтів та замінена іншим зображенням, що походило від Плащаниці. Ми, натомість, притримуємося погляду, що реліквія могла б уникнути нищення під час пограбування та бути відновленою спочатку у замку Святого Ангела, щоби згодом віднайти безпечний притулок, яким міг стати монастир св. Сильвестра ін Капіте. Звідти вона могла бути перенесена до Ватикану з наказу Папи Пія IX, після входу італійських військ до Риму у 1870 р. На наше переконання, римська «Вероніка» та Мандильйон з монастиря св. Сильвестра ін Капіте насправді можуть бути тією самою реліквією, як доводять їхні розміри та іконографічне порівняння.