Відшукати корінь щастя

schastya 1«Якщо людина бачить Бога і розпізнає Його присутність у світі, не може залишитися байдужою. Мусить вибирати: йти за Ним, або відвернутися».

(Славомир Бєля)

Очевидно кожен із нас, дорогі друзі, живучи у цьому дуже складному і суперечливому світі, де твориться багато зла, гніву, ненависті; де прогресують такі негативні явища, як пияцтво, наркоманія, тілесна розбещеність, а стихійні лиха, техногенні катастрофи і безліч різних хвороб щораз більше нищать усе живе, закономірним виникає запитання: чому так? Невже Господь не бачить цього, не чує, зрештою, Сам допускає? 
З цього приводу можемо окреслити дві найважливіші проблеми: чому ці шкідливі для людства явища виникають і як їх подолати? Першу, хоч і не остаточну відповідь можемо знайти в епіграфі до цього матеріалу, оскільки й справді головний сенс людського життя полягає в тому, яке завдання, основне життєве кредо ми обрали? Якою дорогою підемо, щоби реалізувати себе у цьому світі? І взагалі: чим цей світ є для нас? Місцем, у якому задовільняємо свої земні потреби, шукаємо у ньому розкошей, приємностей, розваг, збагачення, чи, можливо, вбачаємо якусь вищу, досконалішу мету? Коли зрозуміємо, що ми народилися не лише для споживання тілесного, але й для життя духовного, божественного. Коли побачимо (внутрішнім зором) Бога і розпізнаємо Його присутність у світі. Коли зрозуміємо і серцем відчуємо, що Бог перебуває не лише десь там, далеко, у піднебессі, але й тут, серед нас, у кожному людському серці.
Частина відповіді на це запитання міститься у фразі Славомира Бєлі про наш вибір, і особливо – у повчанні Ісуса Христа про Бога і мамону. Безперечно, вибір за нами. Письменник Франсуа Моріак у книзі „Бог і мамона” визначає два життєві простори: світ матеріального, тимчасового і світ незримого, досконалого, вічного. Слово „мамона” походить від назви сирійського ідола, якому поклонялися ті люди, які прагнули золота, збагачень. Ісус Христос категорично сказав: „Не можете служити Богові і мамоні”.
А тепер, у другій частині відповіді на поставлені запитання спробуємо з’ясувати цю проблему докладніше. Орієнтуючись на висловлювання польського письменника Славоміра Бєлі про наш вибір, то, якщо говорити про сьогоднішнє людство, стає очевидним, що воно в основному вибрало інший, далеко не Божий шлях. Як пише у своїй чудовій книзі «Повернення додому» владика Станіслав Падевський, у богословських колах сьогодні говорять про так звану десакралізацію суспільства. Латинське слово „sacrum” означає сферу вищих цінностей: добро, правда, святість, людяність. Ось власне цього „сакруму”, тобто цієї доброти, лагідності, любові, і врешті, святості сучасній людині дуже бракує. Вона не прагне вникати в те, що таїться поза речами, видимим світом. На жаль, для багатьох землян основою життя є мамона. Бог для них на другорядному місці або взагалі не існує. До речі, ще митрополит Андрей Шептицький говорив, що потрібно змалку вчити наших дітей святості.
Сучасне людство, яке, поступово вбиваючи у своєму серці Бога, віддаляючись від Нього, блукає у нескінченному безвиході. Саме тому маємо стільки бід: війни, хвороби і природні катаклізми. Віддалення від свого Творця спричинило темряву аморальності, бездуховності, зіпсуття людини. Саме тут переходжу до з’ясування другої частини нашої проблеми: як вийти з цієї невтішної ситуації? Як наблизитися до Бога? Яким чином воскресити Його у собі? Розумію, що звична і, можливо, уже традиційно навіть шаблонна відповідьчи порада на зразок „стати на шлях навернення” нічого не дасть. Головне – як саме маємо це зробити?
Безперечно, завдяки своїй недосконалій природі і немічним людським зусиллям ми не зможемо кардинально змінитися. Тут потрібна сила Божа, Його всемогутня Благодать. Але це не означає, що ми не повинні співдіяти зі своїм Творцем. Просити, благати Його про це у своїх молитвах і самому неустанно працювати, поборювати свою грішну природу! Уже згадуваний письменник Славомир Бєля у своїй книзі „Достатньо лише Бога” з цього приводу пише: „Господь зробив би багато чудес, якщо б Йому хоч трохи дозволили діяти в нашому житті”. А свята Тереза від Ісуса, немовби в унісон з цією тезою, написала такі віршовані рядки: „Не тривожся, не хитайся на життєвих злих дорогах. Все у світі є минущим, вічні – Бог і ласка Бога. Терпеливість подолає злигодні, земні напасті. Хто пізнає Всеблагого – відшукає корінь щастя: потребуймо лиш Бога”.
Ми повинні усвідомити, що головна сутність людського життя – перебувати у постійному контакті з Богом. Лише тоді, коли ми будемо прислухатися і виконувати Його поради, вимоги і накази, зможемо подолати ці проблеми, позбутися бід і руйнувань людської особистості, відновити у собі Божий образ і подобу. Ми повинні зрозуміти, що від Бога ми вийшли і у певний час до Нього повернемося. Всемогутній Творець тимчасово відпустив нас на цю грішу землю, і, після деяких випробувнь,знову забере до Себе. Живучи у цьому світі, користуючись всіма благами, які є у ньому, нам потрібно дивитися на них, сприймати очима віри. Усі наші заняття: праця, подружнє життя, навчання, багатства, природа, наукові відкриття, відносини між людьми є потрібними, однак вони мають бути вплетені у вищий задум Творця. Лише таке усвідомлення присутності і дії Бога у світі додаватиме нашому життю спокою та гармонії, допомагатиме знаходити опору в Ньому.

На завершення цих роздумів хочу навести фрагмент із однієї духовної притчі, у якій, немовби у дзеркалі, відображено ці проблеми.
В одному містечку траплялися дивні речі. Діти забували виконувати уроки, дорослі, йдучи спати, забували, що треба знімати верхній одяг, взуття. На вулиці ніхто з ніким не вітався, усі були у злобі, ненависті, гніві. Творилися й інші негідні вчинки: пияцтво, злодійство, розпуста. Двері церкви були наглухо забиті, мовчали дзвони, ніхто не вмів молитися.

Якось у понеділок зранку учитель запитав учнів: „Чому ви вчора не прийшли до школи?” – „Але ж учора була неділя!” – відповіли учні. – А в неділю уроків немає. – „Чому?” – здивувася вчитель. Учні, однак, не змогли відповісти на це запитання.

Надходило Різдво. – „Чому люди співають такі чудові пісні – колядки?” Чи тому, що на ялинці горять свічки?” Але й на це запитання ніхто не знав відповіді.
Люди між собою сварилися, довгий час перебували у гніві, не прощали одні одним, але ніхто не знав, як налагодити справу, поправити становище. Містечко ставало щораз гіршим і сумнішим, а люди – егоїстичнішими і злішими.

- Здається, ми про щось забули!” – почали між собою міркувати мешканці містечка.

Одного дня знявся сильний вітер. Такий сильний, що аж розгойдав церковні дзвони. А найменший дзвін навіть легенько вдарив і почувся його мелодійний благовіст. У цій мелодійності відчувалося щось особливе, урочисте і дуже важливе.

Раптом усі люди зупинилися і глянули вгору. Тоді один чоловік радісно вигукнув: „Я знаю причину усіх наших бід! Ми просто забули про Бога!”

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

pokruvalo
19 травня 2018

Вірою зніміть темне покривало

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
5925.b6551dc87f583abbfeb124663ae904a2568
06 травня 2018

Чи маємо у серці пахуче миро?

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
1041
06 травня 2018

Наше життя не розчиниться в порожнечі

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
cvc
10 квітня 2018

Не шукаймо Христа у порожньому гробі

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш