Не втікаймо в печерну глухомань

ow 002Готуючись до написання чергових роздумів, я згадав розповідь про те, що в одного східного народу був такий звичай: коли готували кандидатів на духовних провідників, їх закривали на тривалий час у темну печеру. Мета цього незвичайного усамітнення полягала в тому, щоби не тільки переконатися, чи витримають вони таке нелегке випробування, але й перевірити, яку внутрішню, духовну „закладку” мають ці Богу посвячені люди. Який фундамент, морально-психологічна основа є у їхній душі. Той, хто не мав глибокого духовного кореня, у таких екстремальних умовах не витримував і божеволів. Це означало, що він був непридатним для цієї нелегкої праці, що чекала його у майбутньому. І навпаки — ті кандидати, які перенесли цю неординарну пробу, виробляли у собі високу духовність, оскільки, як вважали організатори цієї вправи, вони були відокремлені від звабного і грішного світу.

Однак у сьогоднішні роздуми хочу закласти дещо інший мотив, окреслити значно ширший спектр. Використовуючи образ печери, варто провести деяку паралель на сучасний світ, який, за словами святого Івана Богослова, „весь у злі лежить”. Часто складається враження, що власне цей світ, нинішнє розбещене суспільство з його колишньою безбожною ідеологією (хоча, на жаль, в основному вона продовжується й досі), моральною деградацією, знищенням духовності, створеної Богом природи, тваринного світу та й самої людини, є нічим іншим, як темною печерою. Щоб витримати нелегкі випробування цього світу, потрібно й справді мати у своєму серці духовне світло, яке просвітлювало б нашу дорогу і засяяло своїм дивним блиском у „кінці тунелю”.

Не важко здогадатися, що цим Світлом є сам Ісус Христос, бо Він — „Світло для світу”. Тільки той, хто має Його у серці, зможе витримати будь-які складні умови, у тому числі й печерні. Хто з різних причин (оточення, виховання, негативних, зокрема атеїстичних впливів) втратив це Світло, той шукає вихід із тунелю навпомацки. До речі, це можна проілюструвати на прикладі двох мандрівників, які пробиралися печерними лабіринтами. Прибувши до кінцевої точки — прикрашеного діамантами сховища, один із них, спокусившись на багатство, набрав повні міхи дорогоцінностей і, повертаючись назад, у темноті заблудився й загинув. Другий же, помилувавшись красою, побачив у кутку каганець, взяв його в руку й щасливо прийшов до виходу.

Саме так поступає чимало людей, які, блукаючи у цій світовій „печері”, замість того, щоб вибрати світло, вони, як той перший мандрівник, спокушаються на марні тимчасові приманки (багатство, розкоші, так звана „вільна” любов, тобто розпуста, пияцтво, наркоманія тощо), і відповідно, не знайшовши виходу з цього темного „тунелю”, гинуть тілом і душею. Вони, відчуваючи печерний холод, темряву у своєму серці, вдаються до „рятівних” засобів, які пропонує їм спотворений світ. Їм здається, що завдяки цим „досягненням” вони позбудуться нудьги, байдужості, заповнять вакуум, який спричинює бездуховний, печерний світ. Перефразовуючи сучасну українську поетесу Ліну Костенко, вони „тікають у сніги, у глухомань, щоб віднайти душевну рівновагу”. Хоча насправді ці люди, не маючи у душі нічого вищого, втікають у глухомань аморальних спотворень, гріховності. Їм здається, що алкоголь чи наркотики, розпуста, інші їм подібні „приємності” та „розваги” знімають психологічну напругу, проганяють нудьгу, сірість, буденність. Хоча, в кінцевому результаті, ці оманливі речі стають для них в’язницею, тією ж печерою.

Завжди у таких випадках закономірним є запитання: як вийти з цієї бездуховної прірви? Хто допоможе знайти вихід із печери? Зрозуміло, що відповідь однозначна — тим рятівником є Господь Бог, Ісус Христос, який і є „Світлом для світу”. Він завжди показує нам цей вихід і дає відповідні засоби: віру в Бога, у вищі ідеали, Христову Церкву, Божественну Літургію, Святі Тайни Хрещення, Миропомазання, Сповіді, Причастя, взагалі побожне християнське життя. Як пише філософ і богослов Микола Лосський, „релігійний досвід, що відкриває як абсолютну досконалість, не тільки наповнює душу радістю в Господі, але й викликає довіру до світу, створеного Ним, упевненість у житті... Коли душа людини віддаляється від Бога, світ для неї тьмяніє; варто їй зробити хоч крок до Нього, і все оживає, наповнюється змістом, повертається своєю невимовною красою. Усе тоді стає зрозумілим, примиреним, наповненим дзвінкою радістю. Серце готове розірватися від блаженства.” Очевидно саме тому геніальні твори світової культури, зокрема «Кобзар» Тараса Шевченка, «Божественна комедія» Данте, «Реквієм» Моцарта, «Божественна Меса» Бетховена підтверджують вислів давнього християнського письменника Тертуліана про те, що людська душа з природи є християнською.

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

sobor
17 липня 2018

Скарб віри, що передається від серця до серця

in Духовні роздуми by Прес-секретар
prytchi
29 червня 2018

Збудити вогонь у людських серцях

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
SD
27 травня 2018

Святий Дух наповняє нас безмежною радістю

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш
pokruvalo
19 травня 2018

Вірою зніміть темне покривало

in Духовні роздуми by о. Орест Глубіш