Підкидаймо "поліна" до родинного вогнища

Domashnij ochag kak simvol Semi kamin opt1„Любов – довготерпелива, любов – лагідна, любов не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла; любов усе зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає” (1 Кор.13;4-8).

Правду кажучи, задум для висвітлення цієї теми зародився буквально перед дверима мого редакційного кабінету. Річ у тім, що він знаходиться поруч із приміщенням Церковного трибуналу, до якого звертається багато подружніх пар з проханням розглянути матеріали про так зване уневажнення їхнього шлюбу, оскільки у відповідній державній установі вони вже отримали статус розлучених і тепер живуть в іншому подружжі. Суть, зрештою, не в тому, що так сталося з цими людьми, оскільки ця проблема, на жаль, сьогодні є дуже гострою. Питання полягає в іншому: чому саме ті, які буквально недавно під час дошлюбних побачень і романтичних зустрічей клялися у палкому коханні і вічній любові, сьогодні стали нестерпними один одному, по-суті, ворогуючими сторонами. Що вони тільки не говорять, чи пишуть про своїх колишніх дружин або чоловіків, якими словами їх не обзивають! Слухаючи цих донедавна пройнятих любов’ю людей, мимоволі думаєш: чому так сталося? Хто винен у цьому? Під час розмов з’ясовується, що вони, по-перше, зовсім не готові до подружнього життя, не вміють, не знають чи просто не хочуть брати на себе подружні обов’язки, родинні клопоти. Часто маленька дрібничка, якісь побутові негаразди стають причиною сімейних конфліктів і відповідно приводять до розлучень. На жаль, дуже мало таких, що прислухаються до цих  слів, які я виніс в епіграф нашої розмови. Впевнений, що цим людям бракує розуміння справжньої (терпеливої), жертовної любові, яка „не поривається до гніву, не задумує зла”. І головне, що ця любов „усе перетерпить і ніколи не переминає”.

Друга важлива проблема (хоч вона, радше, є першою) – це невміння чи небажання бути уважними одне до одного. Це, звичайно,  більше стосується чоловіків, які часто через свою зайнятість роботою, громадськими справами або ж якимись особистими захопленнями (футбол, робота, друзі) зовсім не приділяють уваги своїм дружинам. Роздумуючи над цим, мені згадалися книги відомого фахівця у подружніх справах Генрі Смолі „Пізнай свого чоловіка” і „Пізнай свою дружину”, у яких він намагається показати, що подружжя – відповідальна справа, яка вимагає серйозної праці над собою обох партнерів. Чоловіки і жінки, - пише цей автор, - одружуються, маючи слабке уявлення про подружнє життя і недостатнє його розуміння. Якось я запитав одну студентку, з яким чоловіком вона хотіла б одружитися. Відповідь була такою: „Я хочу чоловіка, який розповідає анекдоти, гарно співає і танцює, а ввечері сидить вдома”. „Те, що ви бажаєте, - це не чоловік, а телевізор, - відповів я. Уявлення молодих жінок про чоловіка часто пояснюють, чому подружжя розлучаються. Люди часто одружуються з нереальними сподіваннями і обмеженою здатністю співжити з іншими. Більшість із них закохуються за зовнішніми ознаками - красиве обличчя, пишне волосся, гарні очі, вишукані манери, приємний голос, відповідна постава тощо. На жаль, внутрішнім світом одне одного вони майже не цікавляться.

Скажіть, хіба це не іронія: щоб стати слюсарем-водопровідником, інженером, учителем, лікарем чи іншим фахівцем, потрібно довгий час здобувати відповідні знання. А тепер погляньмо: що потрібно для шлюбу? Лише двоє наречених і їхню згоду на шлюб? І все? А де підготовка, навчання? Відверто кажучи, ніхто цим сьогодні не займається. Крім Церкви, звичайно. Дуже добре, що вона взяла на себе нелегку місію, аби хоч трохи заповнити цю прогалину, хоч якось змінити ситуацію. Повірте, що не маючи такої підготовки перед шлюбом, багато молодих людей не мають „зеленого поняття” як зберегти взаємне кохання, яке вони дуже швидко втрачають. Більшість із них просто не знають, як треба любити одне одного, щоб обом бути щасливими.

Якось, готуючи лекцію з педагогіки в Духовній семінарії, я прочитав цікаве і дуже актуальне в цьому плані висловлювання відомого українського педагога Василя Сухомлинського, який ще у 60-ті роки запровадив для старшокласників курс «Культура взаємин у сім’ї» (навчальним планом це не передбачалося). Згідно з цим курсом, юнаків і дівчат учили, як готуватися до шлюбу і подружнього життя. У чому полягає висока культура взаємин у сім’ї, як виховувати дітей. (Йдеться власне про те, чим займається сьогодні Церква, чого навчають священики під час підготовки молодих людей до прийняття Святої Тайни Подружжя). Сухомлинський вірив, що у майбутньому предмет про культуру людських стосунків буде у навчальних планах першим, бо, на його думку, не всім бути фізиками, математиками,  літераторами, а чоловіками, дружинами чи батьками – усім. Ми вчимо дітей багато всього потрібного, а нерідко й непотрібного, - продовжує свою думку педагог,- однак нічого не говоримо про те, як жити родинним життям, що означає бути чоловіком чи дружиною, батьком чи матір’ю. В.Сухомлинський писав: «Коли б мені доручили складати програму з цього предмету, я б на перше місце поставив питання культури людських бажань. Адже що означає вміння жити у подружжі? Це передусім уміння керувати своїми бажаннями, пристрастями, амбіціями. Це вміння жертвувати себе одне одному, терпеливо переносити чиїсь недоліки, зрештою, уміння поступатися частинкою своїх бажань для блага своєї родини, батьків і дітей».

З цього приводу якось було проведено опитування деяких розлучених дружин: „Чи ви погодилися б знову одружитися з чоловіком, якби він гарантував вам постійну любов і повагу?” І незалежно одна від одної всі вони відповіли: „Звичайно, але я не маю певності, що мій чоловік колись зміниться. Якби він повернувся і був ніжний, чуйний і люблячий зі мною, я відразу б погодилася повернути все і далі бути у подружжі».

З цього приводу мені згадалося одне оповідання про чоловіка і жінку, які після одруження спочатку жили щасливо. Він, як глава сім’ї, працював, заробляв гроші, вона дбала про дім, виховувала дітей. Але якось сталося так, що дружина раптом перестала усміхатися, почала худнути, зблідла, не могла їсти, ходити. Чоловік сильно занепокоївся і завіз її до лікарні. Хвору оглянуло багато лікарів, але ніхто не знаходив жодної хвороби. Останній спеціаліст відвів чоловіка вбік і сказав: „Я думаю, що ваша дружина не хоче більше жити”. Чоловік, почувши це, не сказав жодного слова, а швидко підійшов до ліжка хворої дружини, сів біля неї, взяв її знекровлену руку у свої долоні, притулив до обличчя і впевнено сказав: „Ти не помреш!” „Чому?” – тихо спитала вона. „Тому що ти мені дуже мила, я люблю тебе і  не можу без тебе жити!” „А чому ти не сказав мені цього раніше?” – запитала жінка і її очі враз якось дивно перемінилися, у них блиснув вогник. Від тієї хвилини хвора почала видужувати, вона знову стала жвавою і веселою. А лікарі ще довго визначали її хворобу і запитували, що за дивні ліки принесли їй таке одужання.

Я навів приклад опитування дружин тому що, як свідчать спеціальні дослідження, в основному чоловікам бракує цих якостей, хоча, правду кажучи, і багатьом жінкам потрібно переглянути свою позицію в цьому плані. Стає очевидним, що ці подружні пари грубо порушують закони, які регулюють стосунки в подружжі, а потім дивуються, що їх шлюб невдалий. Але ж ми не будемо дивуватися, коли за законами аеродинаміки літак з одним крилом зазнає катастрофи. Уявімо собі інженера космонавтики, завдання якого – забезпечити щасливий політ корабля. Коли ж космонавти подолали половину відстані, щось раптом зламалося. Скажіть, будь ласка, чи стануть вони та й усі причетні до цього проекту відмовлятися від нього лише з причини якоїсь поломки? Вони обов’язково вникатимуть у суть проблеми і, з’ясувавши причину й ліквідувавши проблему, зроблять усе можливе, щоби корабель продовжував свою мандрівку.

Повірте, шлюб, як і космічний корабель, підпорядкований законам, дотримання яких забезпечить успіх, а порушення – поразку. Якщо хтось із партнерів порушує ці закони, то таке подружжя зіб’ється з правильного курсу. Якщо ж ці люди зрозуміють, які закони і принципи подружнього життя вони порушили, і виправлять свої помилки, то все владнається і їх спільний „політ” продовжиться. Свого часу у якійсь книжці я прочитав дуже повчальну в цьому плані фразу: «У подружжі потрібно обом партнерам турбуватися про родинне вогнище, бо, якщо про це дбає хтось один, то інший може втомитися носити і підкидати поліна до цього вогню, який зігріває їхню взаємну любов».

Завершуючи свої роздуми, хочу навести прочитані у якійсь духовні притчі своєрідних „Десять заповідей сердечності”, які, на мою думку, могли б пригодитися багатьом подружнім парам.

  1. Позаяк сердечність можлива, не існує жодної причини, аби обходитися без неї.
  2. Щодня бодай трохи розмовляйте одне з одним.
  3. Безнастанно намагайтеся ставати ліпшими.
  4. Поважайте себе і одне одного.
  5. Виявляйте співчуття і підтримку своєму чоловікові (дружині).
  6. Будьте ввічливими. Любов не припускає поганих манер.
  7. Відкривайте у своєму партнерові добрі і гарні риси.
  8. Не бійтеся розходжень і суперечок, однак умійте знайти правильне, іноді компромісне рішення.
  9. Не дозволяйте, аби вами оволодівали роздратування та злість.
  10. Усміхайтеся! Це підтримує працю серця і оберігає перед прикрощами.

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

rjfh6
15 лютого 2019

Щоб духом прийти до храму

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
25550401 1499989796788974 4872029366583475295 n 600x400
11 січня 2019

Звучить у серці Різдвяна музика

in Духовні роздуми by Прес-секретар
JUHZYwQLBGY
06 січня 2019

Почнімо рік з благословення Божого

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
bible
22 листопада 2018

Людство врятує висока духовність

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ