Неділя, 12 липня 2020

Святість здобуваємо важкою працею

holy«Ми настільки щасливі, наскільки з'єднані з Богом. І тому найважливіше, що можете робити в житті - це шукати святості (святість - це і є єдність з Богом)».

Я, дорогі друзі, уже писав на тему святості, однак у сьогоднішніх роздумах хочу висвітлити ще інші аспекти цього незвичайного явища. На початку поставлю запитання і спробую дати на нього відповідь. Отже, що таке святість? Слово «святість» вказує на цілковиту відокремленість від усього, що може осквернити людину. Власне єврейський термін «святий» походить від слова, що означає «відокремлений», тобто відокремлений, вийнятий із грішного світу; інакший, відмінний від загалу, від пересічності. Святість – це небесна категорія, яка відображається і в земному світі.

Після такого, дещо теоретичного з’ясування поняття святості, хочу поговорити з вами, дорогі брати і сестри, про більш практичні елементи цього духовного явища. На жаль, чимало християн вважають, що святість – це надзвичайна властивість, якою не можуть володіти пересічні люди. Деякі з них так і кажуть: «Куди нам до святості, ми прості земні люди, живемо в грішному світі, маємо свої недоліки, тілесні пристрасті, нас переслідують всякого роду спокуси, бажання. Святими можуть стати хіба що монахи, які відокремлені від гамірливого і суєтного світу, священники, інші духовні особи». Дехто думає, що святість вимагає від людини героїчних духовних подвигів, суворих постів, тілесної стриманості, цілонічних молитов тощо. Такі неправильні і песимістичні міркування, звичайно, приводять до того, що ці люди скочуються до посередності, яка аж ніяк не сприяє формуванню духовного життя. Крім того, є й такі християни, які переконані, що святість дається згори, це дар Божий, і його люди набувають через дію божественної благодаті. Тож, мовляв, від нас нічого не залежить.

Що можна сказати з цього приводу? Так, звичайно, святість – це діло Святого Духа в душі тієї людини, що відкрилася Його діянню. Без божественної ласки ми не зможемо осягнути святості, оскільки у шостій правді віри сказано, що Божа благодать є конче для спасіння потрібна. Однак не забуваймо і те, що для отримання дару Святого Духа кожен із нас повинен прикласти чимало зусиль, потрібно вести постійну боротьбу з собою, зі своєю недосконалістю, гріховністю, зі «старим, упалим Адамом». Згадаймо Ісусові слова: «Царство Боже силою береться». Отож, святість – це єдність людини з Духом Господнім. Недарма святий апостол Павло пише, що «хто з’єднується з Господом, той є один дух з Господом (1Кор. 6,17).

Що ж стосується духовних подвигів, то, певна річ, у християнській історії було і є чимало святих, які відважилися, як це радить у відповідному Євангелії Христос, покинути світ, свої родини і пішли у пустині, печери, в будинки перестарілих людей, в інфекційні лікарні, табори прокажених, щоб там, ризикуючи власним життям, віддати цим немічним людям свої любов і милосердя й таким чином осягнули святість. Були святі, які будували або складали пожертви на лікарні для важкохворих, притулки для сиріт та інвалідів, для бідних та безхатьків. Однак нам треба пам’ятати, що не лише великі діла і подвиги зробили їх святими, а передусім безмежна любов до Бога і до ближнього свого. Власне у першу неділю після Зішестя Святого Духа ми вшановували так званих малих святих, тобто не канонізованих Церквою, а отже, нікому невідомих.

Хто вони ці «малі» святі і за якими критеріями виміряється їхня святість? Відповідь дуже проста: передусім це ті, які сумлінно і зі страхом Божим виконують заповіді Божі, живуть тихо, скромно. Вони не багатослівні, не галасливі, ніколи і ні з ким не сваряться, завжди лагідні, привітні, добрі, люблячі і милосердні. З покорою і смиренням ставляться до інших людей, не відповідають грубо на їх критику, на різке слово, на зарозумілість і гордість, на образу чи зневагу. Ними можуть стати усі, хто сумлінно і з великою відповідальністю ставиться до своєї праці, обов’язків на роботі чи в родині, у лікарні, в хосписі чи в будинку перестарілих. Наведу приклад про одну таку «малу» святу, яку можна назвати ангелом терпіння.

У госпіталі одна сестра милосердя принесла солдату зварене яйце.

- Надто круто зварене, - сказав хворий і відсунув його.

Сестра пішла так спокійно, як ніби солдат подякував їй... Незабаром вона повернулася з другим яйцем і ласкаво запропонувала його хворому.

- Воно недоварене, - пробурчав чоловік незадоволено. Сестра пішла, нітрохи не змінившись, і прийшла в третій раз, тримаючи в руках горщик з кип'яченою водою, сире яйце і годинник.

- Візьміть, любий, - сказала вона ласкаво, - тепер у вас під рукою все, що потрібно, щоб зварити яйце так, як вам хочеться.

- Покличте священника, - сказав солдат і підвівся.

Сестра здивовано глянула на нього, бо до цього часу молодий чоловік категорично відкидав будь-які духовні бесіди і вважав себе атеїстом.

- Я не жартую, - відповів він на німе запитання сестри. - Я хочу поговорити зі священником, посповідатися і причаститися.

– Але що сталося? Чому ви змінили свою думку відносно віри в Бога і особливо у Святі Тайни, прийняти які я вам пропонувала, однак ви насміхалися з цього. - Якщо на землі існує такий ангел терпіння, як ви, то я вірю, що і на небі є милосердний і добрий Бог, - відповів чоловік.

Такими ж «малими» святими є жінки, які важко працюють удома: готують їжу, перуть, прасують, старанно доглядають за дітьми, за своїми батьками і чоловіками, хоч ніколи не чують від них за це доброго слова, не отримують подяки. Також ті, які терплять важкі характери своїх рідних, сусідів, співробітників, пам’ятаючи слова святого апостола Павла: «Носіть тягарі один одного». Це дружини, які, незважаючи на негідне ставлення до них чоловіків, особливо тих, які мають хворобливу пристрасть до надмірного вживання алкоголю чи обплутані іншими залежностями, не залишають їх, не розлучаються, а терпеливо і смиренно жертвують себе заради сімейного добра, дітей чи онуків, заради пошанування Святої Тайни Подружжя. Це матері, які всупереч прогнозам лікарів, що у них можуть народитися нездорові діти або вони самі можуть померти під час пологів, не погоджувалися на переривання вагітності, а мужньо приводили у світ своїх вистражданих дітей.

І останнє: що потрібно робити, аби стати хоч «малими» святими? Відповідь дуже проста: ними може стати кожен із нас, якщо буде працювати над собою, над оновленням свого серця, очищенням і вдосконаленням власної душі. Особливо ті, які намагатимуться виконувати ці Христові настанови: «Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний Мене» (Мт. 10, 38). Або: «Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним» (Мт. 10, 32).

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

Вознесение 11
04 червня 2020

Радість Отцевого дому

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
voskresinnia 2
29 квітня 2020

Божественна візитка до щасливої вічності

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
226 dionisiat
16 лютого 2020

Щасливі ті, що зустрічаються з Богом

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
81693035 10219162308501523 1098237375403786240 n
11 січня 2020

Гляньмо в стаєнку духовними очима

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ