Неділя, 29 листопада 2020

Господь подає нам рятівну соломинку

406Тілесна людина не приймає того, що від Духа Божого походить, це глупота для неї, і не може вона його зрозуміти, воно бо Духом оцінюється (1Кор. 2, 14).

Як ви думаєте, дорогі читачі, чому той великий мудрець, апостол всіх народів, проповідник Христового вчення, так відверто і категорично говорить про тілесну людину, яка нездатна, за його словами, прийняти те духовне багатство, «що від Духа Божого походить», і навіть вважає ці високі речі «глупотою для неї»? Таке запитання я поставив неспроста, оскільки ці слова при відповідній інтерпретації стануть своєрідним «ключем», за допомогою якого спробуємо з’ясувати деякі складні життєві, і особливо духовні проблеми.

Свого часу (а це було дуже давно) мене постійно турбувало питання, на яке не міг знайти правильної відповіді. І найбільш проблемним було для мене те, що просто в той час я не мав з ким їх обговорити. А теми, на перший погляд, були звичайними, хоча для мене дуже важливими. Ось деякі з них: «Чому люди такі злі, ненависні, захланні? Чому гніваються, не прощають одні одним? Чому лихословлять, осуджують і не бачать в іншій людині, навіть у тій, яка в чомусь помилилася, допустила недобрий вчинок, якихось добрих, благородних рис? Чому вони так безглуздо знищують подароване Всевишнім Творцем власне здоров’я алкоголем, наркотиками? Невже у нас, в українського народу, такі хиткі духовні, культурні, морально-етичні підвалини, на яких побудовано фундамент нації?

Невже у нас не було світлих, високо духовних постатей в царині культури, науки, які стали золотим фондам української нації?» Звісно, що вони були в минулому, є тепер і, безперечно, будуть у майбутньому, тож немає потреби називати їх імена, адже ми, вірю, знаємо свою історію.

Уже згодом, з роками, ці мої запитання набирали дещо глибшого, філософського, зокрема релігійного змісту: «Чому одні люди вірять у Бога, а інші – ні? Чому так сталося, що одним людям відкрилися духовні очі, і вони, маючи віру в Бога, пішли до храмів, постійно моляться, сповідаються, причащаються і з того отримують Божественну благодать? А чому в інших людей духовні очі закриті, вони засліплені багатством, розкішшю, пристрастями? Однак найскладнішим для мене було (і є до сьогодні) питання: чому навіть люди, яких називаємо практикуючими християнами,бо ходять до церкви, беруть участь у Святих Літургіях, часто приймають Святі Тайни, читають Слово Боже, але, на жаль, не змінюються у духовно-моральному плані? Вони й далі часто сваряться, гніваються, лихословлять,

Очевидно, ви, дорогі читачі, пригадуєте, коли в попередніх роздумах я говорив про силу Божого Слова, згадуючи висловлювання пророка Ісаї, Христове Євангеліє про сіяча, який сіяв мудре Слово у різні категорії ґрунту, тобто у людські серця. В одних ці добірні зерна приймалися і давали добрі плоди, а в інших – ні. Те ж саме стосується і слів пророка Ісаї, устами якого промовляє Сам Бог: «Як дощ і сніг сходить з неба і не повертається туди, але напуває землю, щоб вона родила й ростила та давала насіння тому, хто її обсіває, і хліб тому, хто їсть, отак і моє слово, що виходить у мене з уст, не повертається до мене порожнім, але чинить те, що я хочу, довершує те, за чим я його вислав» (Іс. 55,10,11). Отже, це Слово Господь посилає до нас, щоб ми його прийняли, і воно дало нам духовну користь, удосконалило, освятило нас.

А тепер закономірним є ще одне запитання: чому це Боже Слово, за допомогою якого Бог хоче нас навчити, змінити та оновити наші душі й серця, просвітити розум і, нарешті, зробити нас іншими - мудрішими, досконалішими, навіть святими, людство ігнорує. Виходить, що це всемогутнє Слово з Неба повертається до Бога ні з чим. Іншими словами, люди, в тому числі й християни, або його не почули, або не зрозуміли, або (і це дуже прикро) були байдужими до нього, елементарно знехтували ним. Немов той негідний слуга із ще однієї Христової притчі, закопали Божий талант у землю.

Справа у тому, що той здоровий фундамент духовності було знищено безбожництвом, яке й стало причиною деморалізації певної частини нашого народу, все ж таки вихованого на християнських засадах. Недарма кажуть, що святе місце порожнім не буває. Людські серця почали заповнювати плоди атеїзму, більшовицької ідеології, ідеї чужинської, невластивої нашій ментальності, «культури». Довгі роки войовничого атеїзму зробили свою чорну справу. Не помилюся, коли скажу, що два, а можливо, й три покоління радянських людей виросли у невірстві, духовному вакуумі. Це негативно позначилося на культурі, вихованні, моральності суспільства. Про це сьогодні говорять не лише духовні, але й світські особи, зокрема інтелігенція. Видатний учений-літературознавець, академік Іван Дзюба, виступаючи перед студентами, професорсько-викладацьким складом Києво-Могилянської академії говорив, що «XX століття залишило по собі жахливі спогади про насильне «ощасливлення» людства і окремих народів. Моральна деградація і окультурення грізно прозирають крізь нескінченно розгалужувані і вдосконалювані формальні демократичні процедури, які самі собою не здатні змінити тріумфально скасовану систему вищих стримів, що забезпечують, - кажучи мовою психології (О.Г.) , - сублімацію біологічної енергії у культурні анали самоствердження. Цивілізація вседозволеності не є цивілізацією свободи, цивілізація вседоступності не є цивілізацією розквіту особистості...»

Сучасне модерне, технізоване суспільство прагне вивільнитися з-під впливу віри у Бога, тобто воно дедалі більше секуляризовується. Не маючи глибоких підвалин цієї віри, не розуміючи головної суті свого життя, людство аж ніяк не хоче, а частіше навіть і не знає, що для того, аби здобути вище, досконале щастя, і тим самим виконати свою головну місію на землі, потрібно йти не широкою дорогою вседозволеності і комфорту, а, як навчав Христос, шляхом вузьким і тернистим. Бо саме вузька дорога веде до спасіння, а широка, легка, з накопиченням багатства, з прагненням тимчасового задоволення дорога веде до загибелі. Зрештою, той же комфорт, якого так прагне сучасне, особливо західне, а тепер уже й наше, українське, суспільство, кажучи словами того ж Івана Дзюби, веде у пекло. «Але дорогою до пекла, - пише вчений, - є чимало проміжних станцій. Може, ми на одній із них? Цивілізація, у якій принади фотомоделі або порнозірки цінуються в стократ вище, ніж праця вченого або хлібороба; цивілізація, в якій одні змагаються у вимудруванні найбезглуздіших способів марнотратства, в той час як інші не мають елементарних умов, гідного існування, такій цивілізації доведеться розплачуватися за свої гріхи. Така цивілізація не має майбутнього. Але оскільки майбутнє завжди буде, доки існує часовий вимір буття, то, очевидно, такої цивілізації просто не стане. Тобто, їй доведеться змінитися».

Така характеристика сучасного світу є об'єктивною, хоч і категоричною. З цього приводу виникає закономірне питання: як змінити, тобто, яким чином облагородити нашу цивілізацію? Вихід з цього складного становища, звісно, є. Господь подає нам рятівну соломинку через навернення до Нього, до Його святої віри, до покаяння за вчинені гріхи. Нам потрібно наслідувати Христових учнів, які під час бурі на морі підійшли до Ісуса та у відчаї вигукнули: «Господи, рятуй нас !» Спаситель тоді відповів їм: «Де віра ваша?» Це питання стосується нас усіх. Добре розумію, що зробити це непросто. Такі речі самі собою не приходять. Потрібно багато духовної праці, молитви, посту. Бо й справді, усе те, що нам, людям, здається неймовірним, неможливим, то у Бога все можливе. Просімо у Творця Його дивного Світла, благодаті Святого Духа, яка просвітить темряву бездуховності. Адже споконвіку ми були, є і повинні бути релігійним, побожним народом. Лише тоді зможемо збудувати справжню українську християнську державу. Без віри, без молитви, без високої моральності можемо загинути, впасти у прірву. Як писав видатний французький письменник Андре Мальро: «XXI століття буде релігійним, або його не буде взагалі». Пам’ятаймо про це і не відкидаймо рятівної соломинки!

 

о. Орест ГЛУБІШ

Публікації

117msut92lys8cosco
29 жовтня 2020

«Хай не тривожиться серце ваше»

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
Bible
08 жовтня 2020

Щоб грянуло до нас всемогутнє слово з неба

in Духовні роздуми by Прес-секретар
03794423 300x219
14 вересня 2020

Щоб не втратити сенс Господнього дня

in Духовні роздуми by о. Орест ГЛУБІШ
3805219459
15 липня 2020

Наше ім’я – синонім честі і духовна святиня

in Духовні роздуми by Прес-секретар