0321 300x224„Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, побачивши ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі” (Мт.51, 4, 16)

Хочу відверто признатися вам, дорогі читачі,  що з якихось невідомих причин довгий час відкладав написання своїх роздумів на цю тему,  висвітлення якої пропоную вам сьогодні. Як завжди у таких випадках, виникає запитання: „Чому?” Відповідь проста: дуже складним, багатогранним і незвичайним є поняття християнина. Дуже важко осмислити і відтворити цей феноменальний образ „Божого чоловіка”, у якому за чудовим висловом святого апостола Павла, живе вже не він сам, а Христос у ньому перебуває.

У цих роздумах хочу змалювати його портрет, за яким було б видно внутрішній світ того, чиє серце є (або має бути) храмом Святого Духа. Тих, які воістину, як сказано у цьому епіграфі, а точніше – у Євангелії від св. Матея, „є світлом для світу”.

Звісно, якщо говорити у загальному, то ми знаємо, що християнином є кожна охрещена людина, яка сповідує Христову віру, виконує Заповіді Божі, молиться, відвідує Церкву, тобто бере участь у Богослужіннях, приймає Святі Тайни, живе праведно і побожно. Однак це загальні критерії, що характеризують Христових послідовників. Кожен з них є орієнтиром, своєрідним взірцем для християнського життя. Але чесноти повинні мати своє практичне втілення , внаслідок якого відбувається внутрішня переміна християнина. Щось на кшталт того, як пише святий апостол Павло у Посланні до Галатів: „Живу вже не я, а живе Христос у мені”. Це означає, що у нас відбувається радикальне переродження, оновлення думок, слів, почуттів, бажань, вчинків. Давньохристиянський письменник Тертуліан, звертаючись до поган, тобто неохрещених, говорив: „Гляньте на християн, беріть з них приклад, бо вони не пиячать, не крадуть, не займаються розпустою, живуть тихо, скромно, побожно”.

Можливо, вам, шановні читачі, здаватимуться незрозумілими  міркування, які зараз висловлюю, однак я переконаний, що християнство – це не лише низка настанов, приписів, догм чи обрядів (хоча вони є його складовою частиною), а передусім нове життя, окреслене Ісусом Христом у Святому Євангелії. Церква, маючи у своєму арсеналі такі духовні засоби, як Божі Заповіді, Святі Тайни Хрещення, Подружжя, Сповідь, Причастя, Божественна Літургія, Святе Письмо, різні обрядові священнодійства, не лише пропонує їх до виконання, сліпого наслідування. Ці чинники є своєрідними „Божими важелями”, за допомогою яких Церква скеровує життя християнина на добру дорогу, допомагає ставати їм високоморальними людьми.

Обговорюючи цю проблему, мені згадався лист однієї читачки з Вінниці, яка писала до редакції всеукраїнської газети «Духовний щит» - свого часу я редагував цей часопис -про справжнього християнина і обрядового. Того, хто ретельно виконує різні обряди і традиції, але навіть не думає про переміну свого життя, очищення душі, вдосконалення серця. Такі „християни”, очевидно, забули або й не знають апостолового нагадування: „Ви що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися”.

До речі, цю проблему часто використовують люди, які негативно ставляться до віри в Бога, Церкви. Що, мовляв, з того, що ці християни ходять до храму, моляться, сповідаються, причащаються, а, вийшовши зі святині, далі продовжують грішити, лаються, обмовляють ближнього, чинять зло, пиячать. Звичайно, ці випадки, на жаль, трапляються, тож у таких „християн”, звісно, дуже мало є християнського. Однак це вже інша проблема і зокрема проблема віри, розуміння і ставлення до свого християнського обов’язку. Але ні в якому разі не потрібно, як мовиться стригти всіх під один аршин, як писав Василь Симоненко, „ганити все підряд без пуття”, вважаючи, що якщо є такі християни, то, значить, ця релігія погана. У цій проблемі є інша причина, про яку я уже частково згадував, – проблема віри. Багатьом людям, які вважають себе практикуючими християнами, на жаль, ще не повністю відкрилися духовні очі і вони поки що не бачать головної сутності християнства як релігії, яка покликана вже тут, на землі, творити Царство Небесне. Цю проблему бачимо не лише в сучасному християнстві, вона існувала і в давні часи.

У таких випадках не потрібно осуджувати цих людей, бо всі ми опановані недосконалістю, яка спричинена наслідками первородного гріха. Тоді краще помолитися до Господа Бога, щоби просвітив усіх нас, відкрив духовні очі. Можливо, так як молився цар Давид: „Просвіти мої очі, щоб смерть не охопила мене (Пс. 13, 4). Чи так як просив євангельський сліпець Ісуса Христа: „Господи, зроби так, щоб я прозрів”.

Безперечно, усі згадані засоби божественного впливу на людей мають велике значення і передусім тим, що вони, особливо Святі Тайни, дають, відновлюють і помножують освячуючу ласку, Божу благодать, без якої не може бути християнина, зокрема, спасіння його душі. У цих Святих Тайнах, як і в Божественній Літургії, присутній Святий Дух, завдяки якому отримуємо безцінні дари, зокрема такі, як мудрість, розум, рада, знання, побожність, страх Божий, і плоди: любов, радість, мир, терпеливість, милосердя, віра, лагідність, поміркованість. Вони є підвалинами, основою для кожного християнина.

Завершуючи сьогоднішні роздуми, згадую фрагмент з духовного оповідання про те, як до одного мусульманського села прибуло декілька християнських родин. Не маючи своїх власних криниць, вони попросили води у своїх сусідів-мусульман, які їм відмовили. Але через деякий час, коли новосельці викопали свої колодязі, сталося так, що вода у криницях місцевих мешканців висохла. Саме тоді до них прийшли християни і, принісши їм багато води, запросили  приходити до них і користуватися їхніми колодязями. Від того часу на будинках цих добрих і благородних людей мусульмани причепили таблички з написом: „Тут живуть християни”. Це означало, що кожен, хто відчуває потребу у чомусь, може звернутися до цих незвичайних людей і отримати допомогу й підтримку…

Якось одного професора, який був дуже побожною людиною - часто ходив до храму, багато молився, приймав Святі Тайни Покаяння, Євхаристії, був милосердний і лагідний, запитали: «Скажіть, будь ласка, чи ви є релігійною людиною?» «Так,- відповів учений,- я практикую релігію змалку». Після цього йому дали ще одне запитання: «Чи ви є християнином?» Професор, подумавши, сказав: «Я лише намагаюся ним стати».

 

о. Орест ГЛУБІШ