На стежки спасіння настав нас, Богородице,

бо ми опоганили душу соромними гріхами...

Стихира Великопосної Утрені

 Сьогодні, дорогі брати і сестри, я хотів би поговорити з вами на тему, над якою, можливо, ми не часто задумуємося, хоча з цим явищем ( особливо у відроджувальні роки) зустрічаємося чимало разів. Мова йтиме про паломництва або ж, як їх ще називають, прощі. І взявся я за її висвітлення лише тому, що з проведенням цієї духовної вправи, а радше — нашої участі у ній, виникають деякі проблеми.

Щоби краще з’ясувати природу цього незвичайного і такого популярного серед віруючих людей дійства, коротко заглянемо в його початки. Як відомо, в усій історії спасіння паломництво мало особливе значення як для ізраїльського народу, так і для Христової Церкви загалом. У Святому Письмі, і в книгах Старого Завіту часто підтверджується значення подорожі-прощі з метою виконання якогось Божого наказу, чи з інших причин, скажімо, відвідання святих місць. Взяти, для прикладу, історію покликання Авраама, якому Господь звелів вийти зі своєї землі та йти в іншу, яку Він йому вкаже, чи сорокарічне паломництво ізраїльського народу до обітованої землі.

Почавши від третього тисячоліття перед приходом Христа, ізраїльтяни вважали святими ті місця, в яких Бог об’явився патріархам, і власне вони стали метою паломництв. Сам Христос добровільно підкорився цьому наказові, відбуваючи разом з Марією і Йосифом паломництво до Єрусалиму.

Паломництво або прощу завжди вважали важливою хвилиною життя вірних. Воно нагадує особисте паломництво кожного християнина слідами Спасителя. Проща стає аскетичною вправою каяття за допущені гріхи, духовної підготовки до навернення. Через нелегку, з різними перешкодами подорож, через щиру молитву, чування, піст вона сприяє духовному вдосконаленню душі і серця. Чим важчою була подорож, тим з більшою радістю паломники досягали мети своєї прощі, тим старанніше молилися і дякували Богові за його милість і благодать, оскільки паломництво є своєрідним Богослужінням, духовною працею.

Саме тепер, дещо окресливши історичний аспект і з’ясувавши головне призначення паломництва в житті християн, варто роздумати над станом і суттю сучасного паломництва до святих місць. Безперечно, найвідомішим і найпопулярнішим для нас є наша подільська святиня — Зарваниця, до якої кожного року, і особливо у відпустовий період, прибуває величезна кількість прочан. Коли ми спостерігаємо за цим незвичайним явищем, бачимо численні потоки людей, які з усіх усюд (і не тільки з усієї України, але й з-за кордону) у молитовному пориві долають десятки навіть сотні кілометрів, серце виповнюється невимовною радістю за вірних Богові, Святій Церкві християн. Віриться, що їх веде до Зарваниці не просто цікавість чи бажання розважитися, а, як пише один поет-прочанин, «ми так прагнемо дістати святий горизонт», тобто освятитися в зарваницькій купелі, спокутувати свої гріхи.

Однак нерідко трапляються випадки, коли не всі прочани знають основну мету прощі. На жаль, є й такі, що не завжди вміють відповідно поводитися у святих місцях. І взагалі, у таких поважних і духовних речах маємо навчитися відрізняти дух паломництва від звичайнісінького туризму, екскурсії. Справжній паломник, тобто той, хто йде на прощу для того, щоб зануритися у молитву, взагалі у сакральне, високодуховне, святе, прагне відокремити себе від світової суєти, галасу, шуму. А турист, має іншу мету: все оглянути, вивчити, проаналізувати з естетичної, мистецької точки зору. Зрозуміло, що і в цьому, тобто в пізнавальному плані немає чогось поганого, однак це вже різні речі.

Ще один важливий аспект цієї проблеми — це сама поведінка, культура, церковний етикет деяких прочан у святих місцях. Кажу це тому, що йдеться власне про паломників, а не туристів. Особливо це стосується прийняття Святих Тайн і зокрема Пресвятої Євхаристії. Певна річ, інколи ще виникають деякі організаційні проблеми в цьому плані, адже як не як — при такій кількості людей не просто все передбачити, хоч організатори прощі намагаються вдосконалити всі елементи її проведення. Однак багато залежить, від особистої культури паломників, їх духовного, морального рівня. Зрештою, маємо розуміти, що стоїмо перед Євхаристійним Христом, на якого слід очікувати в покорі й смиренні, щоби гідно прийняти найсвятіше Ісусове Тіло і Його Пресвяту Кров.

Пам’ятаймо, що проща — це прощення гріхів, тож будьмо обережні, аби звільняючись від попередніх провин, ми не «збагатилися» новими, набутими уже тут, на прощі, та ще й у святому місці.

P.S. Тим прочанам, які хотіли б детальніше дізнатися про поведінку і етикет під час паломництва, радимо предбати спеціально виданий з цього приводу путівник паломника «Зарваниця», який можна придбати в зарваницьких церковних крамницях.

• Божий сіяч