19407391Ось чому я молився і дано мені роздум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене (Книга Мудрості, 7. 7).

Чому, запитаєте ви, дорогі читачі, саме ці слова зі Свято­го Письма я вибрав за своєрідний орієнтир для сьогоднішніх роздумів? Тим більше, що вони належать царю Соломону, який у щирій молитві до Бога не просив ні здоров'я, ні багатства, а лише мудрості. Правда там ішлося про мудрість не звичай­ну, а вищу, божественну. Ту мудрість, завдяки якій людям відкривається зовсім інше бачення, розуміння і сприйнят­тя речей, світу, багатьох незвіданих таємниць.

Я часто замислююся над такою важливою і для багатьох нерозгаданою проблемою. Сьогодні чимало людей запиту­ють: чому в світі стільки зла, ненависті, убивств, пияцтва, наркоманії, та моральної розбещеності?

Часто ми, священики, у таких випадках даємо однознач­ну і, як на мене, дещо спрощену відповідь: це зло творить­ся тому, що люди, які чинять його, живуть без Бога, не ви­конують Божі заповіді, не моляться, не сповідаються, не приймають Святе Причастя, не ходять до церкви...

Звичайно, відповідь дуже правильна, бо саме безбож­ництво, недотримання встановлених Творцем законів, Йо­го заповідей згубно вплинуло на моральний стан людства. І давно відомо, що той, хто живе з Богом, хто виконує Йо­го заповіти, хто молиться, хто має страх Божий і при до­пущенні гріха намагається щиро розкаятися, очиститися у Святій Сповіді, не впаде у прірву аморальності та безчестя.

Але, давайте, поглянемо на цю проблему глибше, розширимо її діапазон і застосуємо деякі духовно-психологічні засоби з’ясування. На початку поставимо запитання: чому так стається, що одні живуть з Богом, пізнали Його, мають потребу з Ним спілкуватися, просити у Нього допо­моги, надіятися на Нього, а інші - навпаки: не визнають Бога, не вірять у Нього, насміхаються з віри. І відразу друге запитання: чому навіть ті, які вірять у Бо­га, практикують християнське життя теж часто грішать?

Святі Отці Церкви пояснюють цю проблему однією при­чиною: цим людям (як і першим, тобто безвірам, так і дру­гим - віруючим» бракує внутрішнього зору, бачення серцем, яке по-справжньому здатне дивитися на світ, по­бачити глибину і сутність речей. Недарма французький письменник Екзюпері говорив, що досконале, вище є незримим, а його бачить тільки серце.

Не забуваймо, що крім Заповідей Божих Всемогутній і Премудрий Творець дав людині чудовий божественний засіб, своєрідний «контролюючий механізм», внутрішній голос, яким є наша совість. Саме він віддзеркалює стан людської душі і коли вона допускає гріхи, момен­тально спрацьовує, повідомляє, що в нашій моральній «системі» щось негаразд.

Проблема в тому, що в одних людей цей «механізм» пра­цює, а в інших він зіпсований. Унаслідок цього вони поз­бавлені безпомилкового внутрішнього бачення серця. На жаль, ці люди досі, як каже євангелист, сидять у темряві. Незалежно, чи це ті, які зовсім не знають Бога (хоча, звісно, їхня темрява сильніша), чи навіть ті, що вірять, так звані «практикуючі», однак вони не живуть справжнім християнським життям.

Головною причиною цих бід є те, що ці люди позбавлені благодаті Святого Духа. Розумію, що тут також може виник­нути запитання: чому? Хіба Господь не дає цю благодать у Тайнах Хрещення, Миропомазання? Дає, звичайно, од­нак з різних причин і, зокрема, через наше гріховне жит­тя або наших батьків, навіть прародичів, втрачаємо ми цю божест­венну благодать. Без неї ми не лише позбавлені внутрішнього голосу чи зору, але й духовного, і навіть ті­лесного захисту. Душа, як і тіло, як людський організм, має свій імунітет, який захищає її від хвороб, зрештою, від смерті.

Східні Отці Церкви вважають, що духовність, віра вза­галі не приходять через знання (хоч і вони мають значен­ня), а через своєрідне покликання серця, накопичування у ньо­му Божої благодаті Святого Духа. Але для того, щоби ця благодать увійшла в наше серце, ми повинні його гідно приготувати. Чим? Звісно, що молитвою, постом, пока­янням, смиренням, мовчанням, внутрішнім миром, спо­коєм. І навпаки, гордість, злоба, зарозумілість, суєта, не­спокій відганяють цю благодать. Замість неї у серце вхо­дить щось інше, протилежне.

Ректор однієї духовної семінарії якось сказав своїм вихо­ванцям: «Відкрию вам таємницю святості і щастя. Якщо кожного дня втримаєтеся хоч п'ять хвилин нічого вза­галі не думати, мати при тім закриті очі і нічого не бачити, і заткнути собі вуха, щоб ви не чули жодного світового га­ласу і суєти, і зможете закритися у собі, потім у святині своєї охрещеної душі моліться так: «Душе Святий, душе моєї душі, кланяюся Тобі і прошу Тебе, просвіти мене, про­водь мене, скріплюй мене, підказуй мені, що маю робити, скажи мені це - і я вгоджуся на все. Усе прийму, що зі мною допустиш, тільки покажи мені Свою волю».

Якщо будете це робити, ваше життя буде плинути у щасті, в чистоті і спокої, хоч вам дошкулятимуть труд­нощі, переслідуватимуть спокуси, нашіптування злих сил. Милість Божа дасть вам силу, просвітить розум, розвіє сумніви і, головне, оберігатиме вас від гріхопадіння.

На завершення цих роздумів хочу навести один фраг­мент із юдейських оповідань про життя царя Соломона. Якось до нього прийшов юнак і попросив поради, бо хотів одружуватися, але не міг вибрати між двома дівчатами.

Насправді у людини немає проблеми вибору - сказав Соломон. - Перед нами ніколи не виникла б проблема вибору, якби ми чули голос свого серця.

Що це означає? - здивовано запитав хлопець.

Скажи, будь ласка, відповів цар, - якби тонула дити­на, ти б вагався її рятувати? Або ж якби тобі загрожувала якась небезпека, ти б сумнівався, чи треба її уникнути?

Звичайно, що ні, — відповів юнак.

Ось бачиш, коли ми чуємо поклик нашого серця, то ніколи не маємо проблеми з вибором. Так само у нашому побутовому і особливо - в духовному житті: якщо чуємо голос серця, тобто Божий голос, то легко виберемо добро. Якщо ні, то часто будемо помилятися, чинити необ­думані вчинки, впадати у зневіру й гріхи. Зберігай своє сер­це у чистоті і спокої, прислухайся до його голосу, і завжди вибереш добро.