01Тепер же відкиньте і ви все оте: гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова з ваших вуст… Слово ваше нехай буде завжди ласкаве, не приправлене сіллю, щоб ви знали, як ви маєте кожному відповідати (Кол. 3,8,16).

Свого часу видатний давньогрецький філософ Сократ сказав: «Промов щось, щоб я тебе побачив!» І це справді так, адже від того, як і що людина говорить, тобто яким голосом, тоном, навіть тембром,  можна дізнатися, якою вона є.

Думаю, що більшість з вас, дорогі читачі, потрапляли в ситуацію, коли хтось з рідних, знайомих чи колег по роботі щось до вас говорив. Розумію, що не кожен з вас звертав увагу на те, якою мовою, тобто багатою чи бідною з огляду на словниковий запас говорив ваш співрозмовник, однак впевнений, що те, як він говорив, ви все таки відчули і пам’ятаєте. Запитаєте, про що йдеться конкретно? А те, що ви обов’язково почули як саме промовляв до вас хтось із них: лагідно і доброзичливо, щиро і не нав’язливо. Або ж навпаки – грубо, зневажливо, з насмішкою чи іронією. Не кажучи вже про якесь недобре (і то необов’язково лайливе) слово. Просто його мова, тон, форма подачі були вам неприємними, навіть образливими.

Для кращого розуміння цієї проблеми проілюструю ось таким прикладом, хоча відразу скажу, що мені особисто довелося чути такі мовні «перестрілки» дуже часто. Якось, чисто випадково, почув таку «родинну» розмову. Чому подаю це слово в лапках, побачите згодом. Слухаючи діалог чоловіка і жінки, я подумав, що вони сваряться, хоча за якусь мить зрозумів: ні, вони просто розмовляють. Виявляється, що для цього подружжя така мова, такий грубий, крикливий тон є звичними, нормальними. Як мовиться, в порядку речей. Чому їхню «нормальність» я сприйняв ненормально, дізнаєтеся з подальшого діалогу цих людей.

Річ у тім, що це спілкування(чисто побутове, домашнє) було надмір крикливим, грубим і зневажливим. Запитуючи про якісь господарські речі, для прикладу, де наша лопата, граблі чи інший інвентар, чоловік якось надривно кричав. Про його лексику, мовне забарвлення поки що мовчу, адже говоримо про так звану тональність цієї сімейної розмови. Власне свою тональність глава родини постійно підсилював крикливими вигуками, образливою грубістю, зверхністю, претензійністю. Мені тоді здалося (хоча повторюю – цей приклад, на жаль, не поодинокий), що таке подружнє спілкування у нормальній сім’ї, в якій панують любов і взаємоповага, було б великою трагедією, морально-психологічним дискомфортом. І що для мене було найстрашнішим – це те, що дружина відповідала такою ж «люб’язністю». Тими ж крикливими і в’їдливими репліками, грубим сарказмом.

Відносно ж лексичного «одягу», яким користувалися ці бідні і хворі духовно люди, то й не хочеться говорити: суцільна брудна, сороміцька лайка, тобто натуральний російський матюк, що безжалісно руйнує в людських стосунках усе добре, чисте, благородне і святе. Слухаючи цих , як мені здалося, ненависних одне одному подругів (хоча слухати мені аж ніяк не хотілося), я подумав: яку страшну руйнівну силу вони впускають до свого дому, до своєї Богом створеної родини. Зрештою, до свого серця, яке має бути чистим і умиротвореним. Як вони нищівно і безвідповідально вбивають морально своїх дітей чи онуків, котрі вбирають у своє ще незіпсоване єство цю негативну енергетику. Невже ці люди не знають, що їхніми вустами і взагалі – їх діями керує диявол, якому власне й потрібно знищити усе добре і святе.

Я розумію, що таким батькам далеко до будь-яких педегогічних тонкощів, особливо до того, що говорив з приводу цієї проблими видатний український педагог Антон Макаренко, однак його повчальні слова все таки процитую. «Важливим у нашому мовленні є постановка голосу, його тон. Я став справжнім майстром лише тоді, коли навчився говорити до своїх вихованців будь-яку фразу, зокрема «іди сюди» з 15-20-ма відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі.

Певна річ, так можуть говорити і поступати сповнені Божою мудрістю, високою духовністю і культурою люди, хоча вважаю, що цей приклад є дуже повчальним для нас усіх. Якщо ж декому цього вищого дару бракує,то в таких випадках варто б згадати застережливі і навіть категоричні слова Ісуса Христа про те, що за кожне(навіть) пусте слово дамо відповідь судного дня.