3061099 origОчевидно кожен із вас, дорогі брати і сестри, задумувався над цими двома філософськими категоріями: альфа і омега – початок і кінець. Не лише задумувався, але й відчував їхню реальну присутність у своєму житті. Як, здавалося б, усе просто: початок і кінець… дня, тижня, місяця, року; весни, літа, осені, зими. І нарешті – початок і кінець людського життя… Недарма святий Східної Церкви Теодор Студит говорив: «Наші дні біжать наче на конях. І час, немов якесь дивне колесо, що крутиться: одних вводить через народження, інших виводить через смерть. Не в одному віці і часі. Бог так установив, щоб не знаючи дня смерті, ми завжди були готові до відходу».

Такі роздуми найчастіше виникають тепер, коли закінчується останній місяць року – грудень. Мабуть, така вже людська природа, що здебільшого тоді ми замислюємося над цією аксіомою, житейською закономірністю. І не тільки задумуємося, але й бачимо себе в контексті цих природніх змін. Як вони позначилися на нас? Що принесли нам? Чи змінили, оновили, вдосконалили нас? Чого навчили?
Деякі люди, маючи схильність до меланхолійного сприйняття цих метаморфоз, вдаються до смутку, пригніченості, навіть страху. Мовляв, минув ще один рік, який наближає нас до завершення земного шляху, нашого життя. Певна річ, такі міркування є помилковими і вони в основному виникають у людей, які не мають правдивої віри в Бога, в Його всемогутній Промисел. Віри в те, що Господь привів нас у цей світ недаремно, з якоюсь вищою метою. А це означає, що, закінчивши свою земну мандрівку, виконавши відповідну життєву програму, ми, за Божим покликом, повинні відійти з цього тимчасового місця і перейти до вічного пристановища.

Ось як роздумує з цього приводу один із видатних богословів: «У дійсності суть історії – у постійному русі часу. Проте це стає наочним тільки завдяки постійним змінам, бо завжди щось руйнується, а щось інше народжується. У цьому сенсі час – це постійна смерть». Однак не забуваймо: якщо Христос своїм Воскресінням переміг смерть, то це також означає, що Він подолав і невпинний плин часу. Тим більше, що у вічності часу немає. Згадаймо: в Господа один день як тисяча років. То ж чи варто так переживати, нарікати, що минув ще один рік. Що нам виповнилося сорок, п’ятдесят, сімдесят чи більше років. Навпаки – маємо радіти і дякувати нашому Творцеві за цей дар життя, за прожиті літа, за віру, за Церкву, за спасіння душі. Юзеф Августин в одній із своїх книг пише: «Богові належить усе наше життя: минуле, теперішнє і майбутнє».

 

о. Орест ГЛУБІШ