„Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу у ваше нутро”...(Єзек.36, 26-27).

hqdefaultСаме цими словами з книги пророка Єзекиїла хочу почати розмову на тему, яка є підвалиною, наріжним каменем релігійного життя. Пропоную ці роздуми тепер, коли закінчується рік і ми готуємося до зустрічі нового року, особливо до свята Різдва Христового,коли всі повинні очиститися, оновитися, відродитися у Христі Ісусі.

Завжди, коли говоримо про віру в Бога, Святу Церкву, Божі Заповіді, Святі Тайни, Божественну Літургію, молитви, тобто про усі засоби, які дав нам Господь Бог, частіше задумуюся над проблемою, яка, очевидно, постає перед кожним, хто прагне отримати від них вагомі духовні плоди. Щораз більше придивляюся до людей, які часто користуються цими духовними засобами: моляться, ходять до храму, ставлять у ньому свічки, сповідаються, причащаються. Давайте запитаємо себе: скільки разів ми замислювалися над такими, здавалося б, простими речами: чому я ходжу до церкви? Для чого молюся, сповідаюся, причащаюся, запалюю свічки, цілую ікони? Для чого пощу, утримуюся від певних страв, напоїв. Подібних запитань можна було б поставити ще більше, однак я вибрав найголовніші, і відразу ж почну давати ймовірні варіанти відповідей. Якщо йдеться про відвідування храму, участь у Літургіях, інших Богослужіннях, то тут і справді може бути кілька причин. Іду, щоб виконати Божу заповідь „Пам’ятай день святий святкувати”; щоб у храмі поринути в особливу духовну атмосферу, яка панує там завдяки молитвам, церковному співу, пахощам кадила; молитвою ми єднаємося з Богом, дякуємо Йому, щось просимо для себе, для рідних; у Сповіді щиро каємося у своїх гріхах; через Святе Причастя до нашого серця входить Сам Ісус Христос; піст служить для очищення тіла і душі. Таким чином, ймовірних відповідей на це запитання може бути багато, і всі вони (при умові, якщо це справді так, тобто, якщо ми дійсно використовуємо ці подаровані нам Богом духовні засоби саме з такою метою), є дуже добрі. Однак саме тут потрібно поставити ще одне дуже важливе запитання: «Чи ми задумуємося над тим, що завдяки цим засобам, які має у своєму духовному арсеналі Свята Церква, цій Божественній благодаті, яка сходить на нас у храмі, під час молитви, Служби Божої, від Святих Таїнств Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Євхаристії, Господь хоче перемінити нас, очистити, вдосконалити, кажучи тими ж словами пророка Єзекиїла, „дати нам нове серце”. Вважаю, що його слова про це варто відтворити повністю: „Я дам вам нове серце, і новий дух вкладу у ваше нутро. Я вийму серце з вашого тіла й дам вам серце тілесне. Я вкладу у ваше нутро дух мій і вчиню так, що ви будете ходити в моїх заповідях та берегти й виконувати мої установи” (Єзек. 36, 26-27).

Думаю, що ви, дорогі друзі, зрозуміли основну причину поставлених запитань, як і головну мету цієї розмови. Кожен з нас, хто піддається впливу цих Божественних засобів, повинен усвідомити, що і молитва, і Свята Літургія, і Сповідь, Причастя, піст та інші релігійні практики служать не традиції чи звичаю, а переміні, оновленню, вдосконаленню нашого серця. Йдеться про перехід від „старої людини” до „нової”, від зла до добра, від гріха до чесноти, праведності.

Доречним у цьому плані є епізод з життя святого Павлина. Коли до нього звернувся його приятель з проханням прислати свій портрет, Павлин у відповідь написав листа, у якому були слова: „Який маю прислати свій образ – старого чоловіка чи нового? Старий – бридкий, не вартий того, а новий не є ще досконалий”.

Цікавим у висвітленні теми „оновлення серця” є духовне оповідання про святого Антонія Падевського. Одного зимового вечора хтось постукав у двері. Антоній, тоді ще малий хлопчина, побачив перемерзлого, втомленого і голодного жебрака у нужденному одязі з мішком на плечах. Антонієві стало шкода цього бідного чоловіка, тож він з любов’ю і співчуттям промовив: „Я бачу, що ти дуже змерз, прошу почекати, зараз мій батько дасть тобі теплу одіж, однак старець лагідно відповів: „Так, надворі дуже холодно, але я не хочу одягу”. „Ти голодний, - промовив Антоній, - увійди і моя матір дасть тобі їсти”. „Так, я голодний, але я не хочу їсти”, - відказав жебрак. „То навіщо ти стукав в двері, коли не хочеш ні увійти у дім, ні їжі, ні одягу?” Старець відповів: „Я прийшов просити, щоб ти дав мені своє серце”. Здивований хлопець сказав: „Та це неможливо! Якщо я дам тобі своє серце, то помру, адже людина не може жити без серця”. У цю мить жебрак зняв з плечей мішок, вийняв із нього декілька сердець і промовив: „Бачиш, тут серця святих Павла, Івана, Ігнатія, Марії Магдалини... Я маю дуже багато сердець. Ці люди віддали їх мені і через те отримали щасливе життя, бо ніколи не вмирає той, хто дає мені своє серце”.

Після цих слів старець вмить перемінився: Антоній побачив Ісуса Христа, осяяного небесно славою і красою Божества. Ісус привітно усміхнувся до нього і раптом видіння зникло. Хлопець зрозумів, що Спаситель хоче перемінити, вдосконалити його серце і відтоді постановив повністю віддати своє життя (а, отже, і своє серце) на служіння Богові.

Завершуючи ці роздуми, хочу сказати про головну мету нашого християнського життя і зокрема тих релігійних засобів, якими володіє Христова Церква. Кожного разу, коли йдемо до святого храму, молимося, сповідаємося, причащаємося чи цілуємо ікони, ми повинні усвідомити, що все це робимо не задля годиться (бо всі так чинять), навіть не задля виконання свого обов’язку (хоч це теж потрібно), а задля слави Божої і, звичайно, для переміни нашого серця, розуму, а, отже, наших думок, слів, бажань, вчинків. Звичайно, без цих божественних засобів ми не зможемо змінитися, оскільки через них на нас сходить благодать Святого Духа. Але нам потрібно співпрацювати з Богом, відкрити, віддати Йому свої серця. Слід пам’ятати, що, можливо, саме під час нашої щирої молитви, під час Божественної Літургії, Сповіді чи Причастя біля нас стоїть Христос і просить подарувати свої серця. Якщо ми будемо постійно перебувати з Христом і, як пише святий апостол Павло, „відкинемо вчинки темряви й одягнемося у зброю світла”, то будьмо певні, що милосердний Господь дасть нам нове серце і новий дух вкладе у наше нутро. І ця переміна має відбутися завдяки Святій Церкві, яка, за словами святого Івана Золотоустого, „є духовною лікарнею”. Ті, що до неї приходять, повинні отримувати відповідні ліки, прикладати їх до своїх ран і тоді відходити... Не помилився б той, хто назвав би Церкву кращою від Ковчега, тому що Ковчег приймав тварин і випускав їх такими ж. Наприклад, увійшов до Ковчега яструб і вийшов яструбом; увійшов вовк і вийшов вовком. А тут, хто входить яструбом – виходить голубом; входить вовком – виходить вівцею; входить змієм – виходить ягнятком, не тому, що природа змінюється, а тому, що зло виганяється”.

Задумаймося над цим особливо тепер, коли входимо в новий рік і зустрічаємо Різдво Христове!

 

о. Орест ГЛУБІШ