lev v savanneПідбираючи тему для написання матеріалу під цією рубрикою, я згадав прочитане африканське прислів’я, у якому є такий повчальний, до певної міри флософський, сюжет. Кожного ранку у пустелі прокидається зі сну лев і думає: якщо сьогодні я не побіжу швидше від газелі, то цілий день ходитиму голодний. Газель, у свою чергу, теж має свої міркування: коли я не буду бігати швидше ніж лев, то потраплю у його кігті і загину.
Можливо, хтось із вас, шановні читачі, здивується: яке відношення мають роздуми цих звірів до наших, духовних? Справа у тому, що саме з цієї дикої пустельної „філософії” хочу провести своєрідну проекцію на сучасний світ, на кожного з нас. Згадаймо, з якими думками пробуджуємося щоранку ми? І взагалі — йдеться не про ранок, день чи вечір. Важливим є те, яку роль у своєму житті обираємо. Які наміри та плани складаємо. Чи левові, кого б то «з’їсти», а чи боязливої газелі. Ви, очевидно, розумієте, що не в прямому, а в переносному значенні.
У сьогоднішньому грішному світі, який і справді часто подібний до цієї ж африканської пустині, на жаль, також нерідко діють дикі закони. Саме тому пожинаємо плоди левової „філософії”. Вони — у незгоді, ненависті, у злобі між людьми. В обмові, гніві, непрощенні. В обмані, у насильстві, у кровопролитних війнах. Дехто намагається „з’їсти” свою жертву недобрим словом, грубою лайкою, обманом, кривдою. А тепер поміркуймо: як виглядаємо у „світлі” цих негативних критеріїв ми? Чи котрийсь із цих принципів практикуємо у своєму житті? У якій ролі ми буваємо вдома, у колі сім’ї, на місці праці, на вулиці? А хто знає, які неписані „закони” сьогодні діють у деяких університетах, ліцеях, школах, у лікарнях? Хто там у ролі лева, а хто у шкірі бідної газелі? А що вже говорити про наші „рідні” в’язниці, „славне” українське військо. Очевидно, що саме „така” мова йде не про всі згадані установи. Безперечно, у багатьох із них, хоч і поволі, та все ж позбуваються диких левових законів: корупції, хабарництва, знущань старших над молодшими, від так званої дідівщини та інших „неписаних” порядків цих установ. На жаль, не перевелися ще й такі, які своєю атмосферою власне й нагадують дику африканську пустелю, оскільки в них ще й досі діють нелюдські, як мовиться, вовчі закони. Це відчувається у стосунках між керівництвом, представниками відповідних підрозділів цих установ і підлеглими - ув’язненими чи військовими, а також і між собою. Хто знає, скільки наших юнаків загинули або стали каліками не під час воєнних дій, а у мирний час від співслуживців, які є тими ж „пустельними левами”. Буквально недавно чув правдиву розповідь рідних одного з наших військовослужбовців про жахливі тортури старших солдатів над новачками. Вони проходять так звані „ієрархічні” етапи, на кожному з яких переносять страшні приниження, вишукані екзекуції. За непослух можуть тяжко побити, покалічити, навіть позбавити життя. У таких стосунках немає нічого людського, не кажучи вже про Боже. Там ніхто не знає, що таке гріх, як і про те, що за нього доведеться відповідати перед Богом. 
Тепер ще декілька слів про психологію газелі. Нам також потрібно з’ясувати для себе, чи ми роздумуємо так, як вона. Тобто, чи готуємося до зустрічі цього дня, до спілкування з людьми, до різних обставин, до спокус, які можуть виникнути у будь-який момент. Чи не боїмося потрапити у левові кігті, навіть у саму його пащу? І взагалі, що ми робимо, коли вперше відкриваємо очі? Зриваємося з ліжка, поспіхом одягаємося, похапцем снідаємо і „вилітаємо” на вулицю. Біжимо до трамвая, тролейбуса чи маршрутного таксі. Або ж відразу (якщо це в селі) беремося до господарської праці.
Однак задумаймося на мить: це одягання, вживання їжі та інші ранкові процедури є необхідними для нашого тіла, про яке турбуємося. Але ж у нас, як кажуть філософи чи богослови, є ще одна (і значно важливіша) субстанція - душа. Гадаєте, що їй не потрібен одяг, їжа, вмивання? Хто так вважає, той глибоко помиляється і, не втікаючи від „лева”, а точніше від диявола, від його спокус у вигляді звабливих приємностей, розкошів, некерованих пристрастей, має найбільші шанси потрапити у його кігті і духовно загинути.
Нам усім потрібно як африканська газель, як наша сарна, швидко бігти, щоби втікати від гріховних нагод і спокус, які можуть привести наші душі до хижого „лева”. Пригадуєте застереження святого апостола Петра: „Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи кого б пожерти”.
Ми повинні з’ясувати для себе: як проводимо ранок, весь день. Чи замислюємося над тим, що нас підстерігає небезпека газелі. Чи вживаємо запобіжних заходів? Ними є, як і, зрештою, одяганням, їжею, умиванням, усі рятівні засоби, які має у своєму духовному арсеналі віра в Бога, Свята Церква. Найкращою втечею від страшного „лева” є дотримання Божих Заповідей, здійснення Святих Таїнств Хрещення, Миропомазання, Покаяння, Причастя, Подружжя тощо. Ці та інші духовні засоби, зокрема часта молитва, участь у Божественних Літургіях, піст, стриманість, високоморальний спосіб життя, діла милосердя і щире покаяння за вчинені гріхи є духовною їжею, живою водою і захисним одягом для нашої душі. У цій ситуації нам потрібно звернутися до єдиних наших захисників і покровителів - Ісуса Христа, який обов’язково допоможе кожному з нас. До Пресвятої Богородиці, бо й справді, як сказано у молебні до Неї, «Ти ж бо наше горе знаєш, розвій його, якщо бажаєш, бо не маємо іншої допомоги, ні захисниці, ні ласкавої розрадниці, крім Тебе, о, Божа Мати, бо Ти нас охорониш і захистиш по всі віки».

 

о. Орест ГЛУБІШ