Христос народився у хліві, у земній печері, таким способом наголосивши на зішесті в темряву землі, у темряву ночі. Через це зішестя Він став Світлом світу.

Джозеф М. Роя

Чому сьогодні, роздумуючи над духовною суттю Різдва Христового, я вибрав саме ці слова? Річ у тім, що цією фразою автор дає нам дуже глибоке, я б сказав, філософське, навіть богословське пояснення причини Христового народження саме в таких обставинах, у незвичайних і навіть дивних, як для Сина Божого, Царя всесвіту, умовах.

Звичайно, думка, ідея, закладена в цих словах, не є новою, оскільки вона, можливо, в іншій інтерпретації є і в Святому Письмі, і в творах Отців, Учителів нашої Церкви, у святкових Богослуженнях. Згадаймо пророка Ісаю: «Народ, що в пітьмі ходить, побачив світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло» (Іс. 9). Навіть у так званому «світильному» на Утрені Богоявління говориться, що «Спаситель, як благодать й істина, появився у водах Йордану і просвічує тих, які перебували в темряві й тіні, бо прийшов і з’явився, як Світло неосяжне».

Однак все-таки повернемося до вислову Джозефа М. Рої і відразу ж поставимо запитання: чому Христос, будучи Світлом для всього світу, Царем неба і землі, народився, у хліві, у земній печері? Відповідь міститься в наступній частині цієї фрази, в якій сказано, що Він зійшов у темряву землі, темряву ночі. Це алегоричне порівняння з хлівом, земною печерою чи темрявою землі й ночі стосується знищеного первородним гріхом людства, яке до Христового приходу справді було темрявою ночі.

Це по-перше, а по-друге, печера чи хлів, у якому народився очікуваний Месія, є символом простоти, скромності й покори. Цар світу, як співаємо в одній із колядок, народився не «в царській палаті, а з-поміж бидляти». Та-ким незвичайним приходом на світ Христос хотів показати людям, що все високе, досконале й святе є скромним і простим, навіть убогим.

Ця Ісусова наука стосується і християн третього тисячоліття, більшість яких, захопившись примітивним матеріалізмом, а точніше - гонитвою за мамоною – грішми, багатством, розкошами, надмірним комфортом, не зрозуміли, а відтак не сприйняли цього Божого задуму. Очевидно, через те й потрапили в «темряву ночі», в якій перебувають і досі.

Сьогодні, як співаємо в різдвяному тропарі, «Різдво, Твоє, Христе Боже наш, засяяло світові Світлом розуміння», ми повинні відкрити очі своєї душі, щоби побачити і просвітитися тим великим Світлом. Тоді люди не знали мети свого життя, не вірили в правдивого Бога, поклонялися бездушним божкам, ідолам. Вони очікували допомоги, порятунку і світла згори, з неба. Філософ Сенека, який жив у час, коли апостол Павло проповідував Христову благовість, писав, що люди з тугою очікують того дня, коли з небесних висот «спуститься додолу рука помочі і піднесе їх угору».

Окрім того, під час народження Ісуса Христа на небі з’явилася ясна зоря, звіщаючи поневоленому гріхом і темрявою людству, що несотворене Небесне Світло зійшло на землю і просвітило всіх «світлом розуміння». А це означає, що це Христове Світло допомогло нам, як молимося у Святій Літургії, прийняти «Духа Небесного» і знайти «віру істинну». Тобто це Світло просвітило людські душі, розум, змінило їх життя.

Відзначаючи це радісне свято, ми повинні щиро молитися до народженого Ісуса, щоби не забрав від нас цього Світла віри та істини, бо лише з Ним осягнемо справжнє щастя. Можливо, молитися так, як це робив у лікарняному відділенні для незрячих один чоловік. Ось ці гарячі слова молитви: «Благаю Тебе, Господи, не забирай від мене світла моїх очей. Але, якщо така Твоя воля, щоб я був позбавлений зору, то залиши мені хоч світло розуму. Якщо ж сподобається Тобі забрати в мене й це світло, то прошу Тебе, Ісусе, залиши мені хоч Світло віри в Тебе, у вічне спасіння».

Це справді так, бо й сам Христос повчав: «Я – Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в мене вірує, не перебував у темряві» ( Ів. 12, 46).