Архієпископу і митрополиту Тернопільсько-Зборівському Василію Семенюку - 70 років
2 серпня виповнюється 70 років з дня, коли у прикарпатській Дорі (Яремче) появився на світ майбутній архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк. Господь обдарував його великими талантами, а що найголовніше покликав до апостольської праці у своєму винограднику. Однак, аби ці дари проявилися і принесли стократний плід, архипастирю довелося пройти через круті віражі долі, випробування і переслідування, аж до воскресіння, відродженння і розквіту УГКЦ.
Коли мова заходить про архиєпископа і митрополита Тернопільсько- Зборівського Василія Семенюка, то виникають асоціації з певними символами. І чи не в першу чергу з будівничим. Не лише у значенні того, що з його благословення та молитов і в значній мірі матеріальної підтримки за роки відродження Церкви постали десятки храмів на теренах Тернопільщини та Хмельниччини, не кажучи вже про вимріяний, виплеканий і виношений у серці та думках і втілений руками зодчих величавий собор Зарваницької Матері Божої та й увесь комплекс в однойменному Марійському духовному центрі, який нині є візитівкою УГКЦ у християнському світі. За свій 45-літній, сповнений переслідувань і вболівань, а що найголовніше - невтомний і благословенний Господньою благодаттю душпастирський шлях від отримав від Всевишнього величну місію Христового пастиря – зводити у тисячах людських душ величаві собори віри, високої моралі та любові до рідної України. Як не згадати при цьому його безустанну, жертовну і воістину подвижницьку працю духовного коваля, адже у «семінарській кузні», немов через «вогонь і горнило», перероджуються душі і серця юнаків у ревних працівників Христового виноградника.
Видається, що за 70 років земного життя владики іпостасі будівничого, зодчого і коваля гармонійно злилися воєдино. Він став своєрідним символом цілої епохи, ключем до розуміння драматичного і водночас величного шляху УГКЦ другої полови ХХ і початку ХХІ сторіч.
Церква – інституція не тільки Божественна, але й суспільна. І митрополит Василій жертовно служить усім. Його мудре, підбадьорливе слово, ласкавий погляд, вчасна порада є підтримкою багатьом. Своєю вірою, благодатним впливом, душевною радістю, добротою та любов'ю, а особливо молитвою та благословенням він обдаровує усіх, як Христовий апостол та духовний батько. Ревне душпастирювання, простота і аскетизм у побуті та поведінці, доступність, святість життя та велика любов до свого народу принесли йому всенародну любов і шану, за що й величають його з великою любов'ю «народний митрополит». Насправді він уже давно перейшов грань лише суто церковного керманича. І своїми трудами розширив межі Церковної огорожі, аби стати воістину будівничим величавого собору, в якому плекається український християнський дух.
Надія ШПОДАРУНОК, журналіст.
