“Але нині… з’явилася правда Божа (…) через віру в Ісуса Христа” (Рим 3,21-22)
Дорогі брати і сестри! Щороку у зв’язку з початком Великого Посту Церква закликає нас зі всією щирістю проаналізувати власне життя в світлі вимог Євангелія. Цього року я хочу поділитися з вами деякими думками, що стосуються дуже обширної теми справедливості, а вихідною точкою нам послужать слова св. Павла: “Нині з’явилася правда Божа через віру в Ісуса Христа” (Рим 3,21-22).
Справедливість: “dare cuique suum”. Спершу я присвячу декілька рядків власному значенню слова “справедливість”, яке в повсякденній мові вказує на вимогу “віддавати кожному те, що йому належить”, – по латині “Dare cuique suum”, відповідно до знаменитої формули римського юриста III століття Ульпіана. Проте в реальності ця класична формула не уточнює, чим насправді є те “suum”, яке кожному по праву “належить”. Найпотрібніше людині не гарантується законом. Для того, щоб радіти повноті життя, людина потребує чогось незрівнянно глибшого, що може бути їй дане лише як дар. Буде правильним сказати, що людина живе любов’ю, яку їй може дати лише Сам Бог, що створив її за Своїм образом і подобою. Поза сумнівом, матеріальні блага корисні і необхідні – адже і Ісус теж зціляв хворих, годував натовпи голодних, які всюди слідували за Ним. Він, поза всяким сумнівом, засуджує байдужість, яка і сьогодні є причиною загибелі сотень мільйонів людей із-за нестачі продуктів, води і ліків. Та все ж, “справедливість в розподілі” не забезпечує людину тим “suum”, яке їй насправді належить. У тій же мірі, що і хліба, і навіть в набагато більшій мірі, ніж хліба, людина потребує Бога. Оскільки “справедливість – це чеснота, яка віддає кожному те, що йому належить (…), не є по-людськи справедливим віднімати людину у Бога істинного”, – пише св. Августин (De civitate Dei, XIX, 21).
Звідки береться несправедливість? Євангелист Марко наводить наступні слова Ісуса, виголошені в ході актуальної для того часу суперечки про “чисте” і “нечисте”: “Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину … Те, що виходить з людини, – те осквернює людину. З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли” (Мк 7,15.20-21). Не торкаючись специфічної проблеми “нечистої їжі”, ми можемо побачити в реакції фарисеїв властиву людині спокусу бачити корінь зла виключно в зовнішніх чинниках. І в багатьох сучасних ідеологіях, якщо до них уважніше придивитися, залишається актуальною все та ж передумова: якщо несправедливість має лише “зовнішні” причини, то для того, щоб восторжествувала справедливість, досить усунути ці причини, що не дозволяють справедливості реалізуватися. Мислити таким чином, – і про це нам нагадує Ісус, – означає бути наївним і короткозорим. Несправедливість, цей плід зла, має не лише “зовнішнє” коріння; вона народжується в людському серці, в якому посіяне насіння таємничої “змови” із злом. Псалмоспівець з гіркотою вимушений визнати: “Ось, я в беззаконні зачатий, і в грісі народила мене мати моя” (Пс 51 (50),7). Людина ослаблена внутрішньо, і та ж “внутрішня сила” обмежує її здібність до спілкування з іншими людьми. Людина за природою відкрита взаємообміну з ближніми, але відчуває, як незрозуміла сила тяжіння змушує її замкнутися в собі, ставити себе “вище за інших”, протиставляти себе іншим. Це і є егоїзм – наслідок первородного гріха. Адам і Єва, обдурені сатаною, всупереч Божій заповіді протягнули руку до забороненого плоду, підмінили логіку довіри Любові логікою підозр і суперництва; логіку приймаючого дар, того, хто в надії чекає чогось від Великого Іншого, логікою того, хто намагається нетерпляче привласнювати і готовий поступати за своїм свавіллям (пор. Рим 3,1-6). В результаті серце людське занурилося в тривогу і невпевненість. Як же людині звільнитися від своїх егоїстичних схильностей і відкритися любові?
Справедливість і мудрість. Мудрість Ізраїлю ґрунтується на глибокій єдності віри в Бога, що “піднімає з пороху злиденного” (Пс 113 (112),7), і справедливості по відношенню до ближнього. Це останнє виражається словом седака, яким в єврейській мові позначається чеснота справедливості. Отже, з одного боку седака вказує на повну слухняність волі Бога Ізраїлевого, а з іншого – на справедливе відношення до ближніх (пор. Вих 20,12-17), особливо до жебраків, чужоземців, сиріт і вдів (пор. Втор 10,18-19). Обидва ці значення тісно пов’язані між собою, а тому для ізраїльтянина подати жебракові – означає віддати належне Богові, Який змилосердився над убогістю Свого народу. Не випадково Мойсей отримав скрижалі із записаними на них заповідями Закону на горі Синай після чудесного переходу через Червоне море. Звідси випливає, що дотримання Закону виникає з віри в Бога, Який першим почув “крик народу Свого” і прийшов “визволити його з рук єгиптян” (пор. Вих 3,8). Бог почув крик жебрака, а у відповідь хоче, щоб почули Його. Він вимагає справедливого відношення до бідняка (пор. Сир. 4,4-5.8-9), чужоземця (пор. Сир. 22,20), раба (пор. Втор 15,12-18). Як виявляється, щоб жити в справедливості, необхідно звільнитися від ілюзії, ніби ми можемо бути самодостатніми, необхідно вийти із стану глибокої самоізоляції, який і є коренем несправедливості. Іншими словами, необхідно вдатися до “виходу”, і виходу глибшого, ніж той, який відбувся раніше під проводом Мойсея. Це – звільнення серця, яке не може забезпечити одна лише буква Святого Письма. То чи може людина живити надії на справедливість?
Христос, праведність Божа. Християнська блага звістка – це належна відповідь на людське прагнення справедливості, як пише про це апостол Павло в своєму Посланні до Римлян: “Тепер же без закону з’явилася Божа справедливість (…) через віру в Ісуса Христа для всіх, хто вірує, бо нема різниці. Всі бо згрішили й позбавлені слави Божої, і оправдуються даром його ласкою, що через відкуплення, в Ісусі Христі: якого видав Бог як жертву примирення, в його крові…” (Рим 3,21-25).
Яка ж ця “праведність Христова”? Це – така праведність або справедливість, яка дається по благодаті. В її рамках не сама людина змінює, зцілює саму себе і інших людей. Той факт, що “жертва примирення” здійснюється “в Крові Його” (Ісуса), означає, що не принесені людиною жертви звільняють її від тягару гріхів, але жест Божої любові, яким Господь відкривається нам до кінця, заходить так далеко, що переймає на себе “прокляття”, яке належить людині, щоб натомість обдарувати її “благословенням”, яке належить Богові (пор. Гал 3,13-14). Проте тут же народжується заперечення: що ж це за справедливість, коли праведний помирає за грішника, а злочинець отримує благословення, яке по праву належить праведникові? Чи не відбувається так, що кожен отримує прямо протилежне від того, що йому “належить”? Насправді, ми маємо справу з одкровенням Божої справедливості, яка глибоко відмінна від справедливості людської. Бог в особі Свого Сина заплатив ціну нашого спокутування, ціну воістину величезну. Перед лицем справедливості Хреста людина може збунтуватися, оскільки вона зі всією ясністю демонструє, що людина не є самодостатньою істотою, а потребує Іншого, щоб повністю стати собою. Навернутися до Христа, увірувати в Євангеліє, по суті означає звільнитися від ілюзії самодостатності, віддавати собі звіт у власних потребах – потребі в інших людях і в Бозі, потребі в Його прощенні і Його прихильності, і прийняти їх.
Звідси стає зрозумілим, що віра жодним чином не є чимось природним, зручним, очевидним. Мені необхідне упокорювання, щоб визнати, що я потребую Іншого, Який міг би звільнити мене від “мого” і дати мені те, що “мені належить”. Це, перш за все, реалізується в таїнствах Покаяння і Євхаристії. Завдяки служінню Христа, ми можемо стати причетними до “більшої” справедливості – справедливості любові (пор. Рим 13,8-10), справедливості, властивої для того, хто в будь-якій ситуації відчуває себе швидше боржником, ніж кредитором, хто отримав більше, ніж міг розраховувати.
Саме завдяки цьому відчуттю християнин сприятиме творенню справедливого суспільства, в якому кожен зможе отримати все необхідне, щоб вести життя, гідне людини, і в якому любов наділяє справедливість душевністю.
Дорогі брати і сестри, Великий Піст увінчаний Пасхальним Триденням, під час якого ми цього року, як і завжди, прославлятимемо Божу справедливість, що містить в собі повноту любові, дару і спасіння. Нехай стане цей час покаяння для кожного християнина часом дійсного навернення і інтенсивного проникнення в таємницю Христа, Який прийшов, щоб сповнити всяку правду! З цим відчуттям я від щирого серця викладаю вам Апостольське благословення.
Венедикт XVI, Рим
