Судочинство у Церкві
Єпархіальний Єпископ виконує судову владу особисто або через судового Вікарія, який разом з ним становить один трибунал (канн. 191 § 2, 1086 § 2 Кодексу Канонів Східних Церков). Але завжди на першому ступені судочинства суддею у всіх справах, окрім виразно вилучених самим правом, є єпархіальний Єпископ.
Однак у кожній єпархії будь-якої Церкви свого права єпархіяльний Єпископ письмовим декретом вільно призначає на визначений термін судового Вікарія, оскільки судову владу єпархіальний Єпископ виконує сам або через судового Вікарія і суддів. Судовий Вікарій має у всій єпархії звичайну судову владу і разом з єпархіяльним єпископом утворюють один трибунал єпархії (див. кан. 1086 §§ 1-2 ККСЦ).
Влада судового Вікарія є звичайною, це означає, що вона надається йому самим правом, або краще, урядом, який він посідає, проте ця влада не є власна, але заступна, тобто судовий Вікарій виконує її не в своєму імені, але в імені єпархіального Єпископа. Іншими словами, він, якого раніше називали officіalis (офіціал), представляє єпархіального Єпископа у судовій гілці влади, і тому він під час тривання уряду має мати привілеї і відзнаки гідності першої після єпархіального Єпископа та Протосинкела. Протосинкел і судовий Вікарій з огляду на свій уряд посідають однакову владу відповідно до своєї компетенції: Протосинкел – виконавчу, судовий Вікарій – судову.
Судовий Вікарій у разі вакантності єпархіального престолу не втрачає свого уряду, його не можна усунути, аж поки новий єпархіальний Єпископ не вирішить щось інакше. Якщо судового Вікарія іменував Адміністратор єпархії, то він потребує затвердження з приходом нового єпархіального Єпископа.
Судовий Вікарій, відповідно до кан. 1086 § 4 ККСЦ, має бути священиком бездоганної репутації, доктором або принаймні ліцензіатом канонічного права, наділений розсудливістю і почуттям справедливості, віком не менше тридцяти років.
Судовий Вікарій, відповідно до своєї компетенції, покликаний надавати допомогу як єпархіальному Єпископові, духовенству, так і всім вірним єпархії. Говорячи про судового Вікарія не можна не звернути увагу на колегіальний трибунал, який повинен діяти у єпархії. Обов’язком Судового вікарія є очолювати єпархіальний колегіальний трибунал та курувати його роботу у відповідності до чинного законодавства. Його процесуальні декрети мають наказову силу, оскільки походять не з свобідної волі, а із встановленої законом процедури.
Єпархіяльний трибунал
Єпархіяльний Єпископ, як було сказано вище, разом з іменованим судовим Вікарієм творить на території своєї Єпархії один трибунал. Але розгляд деяких справ є виразно зарезервовані колегії суддів (трьом суддям), наприклад, справи, в яких йдеться про визнання недійсності Святого Таїнства Подружжя, та деякі інші. Тому з огляду на це єпархіальний Єпископ має іменувати, окрім судового Вікарія, також єпархіальних суддів, які разом із судовим Вікарієм могли б творити колегію суддів. ККСЦ, який був проголошений у 1990 році Іваном Павлом ІІ та увійшов в дію у жовтні 1991 року, вказує у кан. 1087 ККСЦ на осіб, які могли б бути іменовані єпархіальними суддями.
Отож відповідно до даного канону суддями мають бути священнослужителі (сlerici) бездоганної репутації, докторами або принаймні ліцензіатами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості. Але Патріарх, порадившись у постійного Синоду, може дозволити, щоб також вірні, які є докторами або принаймні ліцензіатами канонічного права, могли бути іменовані суддями для утворення колегії. Беручи до уваги важливість, а також важкість справ, єпархіальний Єпископ дбає, щоб трибунал мав відповідно освічених та кваліфікованих працівників, та щоб ті, які б були призначені для даної місії, виконували її сумлінно, відповідно до норматив законодавства.
Окрім вищесказаного, влада, яка утворює трибунал, повинна старатись, щоб трибунал мав власні статути, тому єпархіальний Єпископ дбає, щоб трибунал мав власні статути, які зможуть покращити ефективність їхньої праці.
Роль такого органу єпархіального управління як трибунал є дуже важлива та корисна, або, краще сказати, надзвичайно вагома та необхідна. Звичайно, наше законодавство не завжди передбачає присутність колегіального трибуналу, що складається з трьох суддів, але застерігає певні справи саме для такого розгляду (кан. 1084 ККСЦ). Завжди справедливість ставиться на перше місце, саме трибунал і є відповідальним за сповнення справедливості у тих місцях юрисдикції, що надав єпархіальний Єпископ. Існування в єпархії повноцінного трибуналу надзвичайно полегшує працю Єпископа, оскільки він отримує кваліфікаційні поради; він впевнений у справедливому рішенні суддів, не тільки одного, але трьох, які кожне своє бачення речі аргументують та можуть юридично довести; люди також отримують вказівки для розв’язання своїх життєвих проблем через можливості справедливого рішення.
Щоб отримати такий впевнений результат у праці трибуналу разом колегіально беруть участь кваліфіковані працівники: Судді, Промотор Справедливості, Захисник Вузла, Аудитор, Нотар, Експерт. Кожен з них має свої обов’язки та повинен, згідно свого призначення та покликання виконувати їх. Це є ті особи, що разом забезпечують повноцінну діяльність трибуналу під проводом судового Вікарія, який заступає Єпископа у судовій гільці влади. Тут можна собі уявити замкнуте коло, що зупиняється тільки після остаточного та справедливого рішення, і якщо один з елементів кола не працює кваліфіковано, повноцінно, згідно вимог закону, то таке коло просто буде дуже довго зупинятися, або, ще гірше, закотиться у безвихідне становище. Якщо є важко створити такого роду обширну та діяльну структуру, то на кваліфікаційну допомогу можуть прийти спеціалісти з інших Церков свого права чи сусідніх Єпархій. Це є нормально і закономірно, адже законодавство на це дозволяє.
Отож структуру діяльності трибуналу у Єпархії ні в якому разі не можна виключити, або ж без неї обійтися, як однієї з важливих гілок управління довіреною паствою.
Деякі процесуальні моменти
Процесуальне право можна визначити, як норми, встановленні Церквою для регулювання здійснення правосуддя як у сфері судового процесу, так і у сфері позасудовій. Процесуальний закон – це закон, який забезпечує юридичну опіку протягом процесу.
Процесуальні закони – це такі, які встановлюють ієрархію суддів та працівників трибуналів; це ті, що визначають юридичну спроможність сторін; ті, що встановлюють форму і наслідки процесуальних актів, іншими словами вони вказують як повинно аплікуватись процесуальне право.
Матерію процесуального права можна було б поділити на дві частини. Перша частина, так звана, статична, окреслена як така, що упорядковує процесуальні умови, тобто:
– юрисдикція (юридичний орган, його компетенція, його ступінь та вид);
– особи, що є працівниками трибуналів, а також сторони справи (відповідач, позивач) і ті, що мають тісний зв’язок із сторонами (опікун, уповноважений та адвокат);
– правила, що стосуються як осіб (судді, працівники трибуналів, сторони тощо), так і речей (повідомлення, збереження актів тощо).
Без цих умов є неможливим задіяти інші судові акти (судді, сторін, промотора справедливості), які є скеровані для визначення спору, полеміки, представлених трибуналу.
Друга частина, так звана, динамічна – це процес у своєму русі до цілі. Її можна поділити на п’ять етапів:
І етап. Початок справи:
- 1. подання позовної скарги;
- 2. прийняття позовної скарги;
- 3. судовий виклик відповідача;
- 4. зав’язка спору, самим суддею чи на прохання сторін (встановлення сумніву).
ІІ етап. Дослідження справи:
- 1. опитування сторін (позивач, відповідач, свідки, адвокати);
- 2. докази (документи, свідчення, висновки експертів);
- 3. декрет закриття справи;
- 4. опублікування та оголошення актів.
ІІІ етап. Дискусія:
- 1. слово адвокатів;
- 2. зауваження захисника вузла (висновок промотора справедливості, якщо він є задіяним).
IV етап. Рішення та виконання вироку:
- 1. нарада трибуналу, щоб прийняти рішення;
- 2. можливість ознайомлення з вирішальною частиною вироку;
- 3. оголошення вироку;
- 4. виконання вироку.
V етап. Оскарження вироку:
- 1. скарга про недійсність, якщо вирок вважається недійсним;
- 2. апеляція, якщо вирок правосильний, але його вважають несправедливим;
- 3. повернення в попередній стан, проти стану осудженої речі;
- 4. протиставлення третього.
Фундаментом статичної частини є кан. 1062 ККСЦ сучасного законодавства, який наголошує, що Синод Єпископів патріаршої Церкви (Церкви Верховного Архиєпископа) є найвищим трибуналом у межах канонічної території Церкви. Даним каноном законодавець хотів наголосити, що всі справи, за винятком зарезервованих, повинні вирішуватись аж до остаточного вироку в самій патріаршій Церкві. Звичайно, беручи до уваги кан. 1059 ККСЦ даного законодавства, кожен вірний східної католицької Церкви свого права може звернутися до Римського Архієрея з проханням вирішити свою справу. Але дане звернення, на відмінну, наприклад, від апеляції, не дає право на відповідь. Більше цього, це звернення не призупиняє ні ходу процесу, ні виконання вироку, якщо такі є.
Синод Єпископів патріаршої Церкви обирає генерального Керівника управління справедливості і двох Єпископів, які разом творять трибунал синоду. Даний трибунал є абсолютно компетентний, і тільки він може розглядати спірні справи, в яких однією зі сторін є Єпископ або юридична особа, яку він представляє. Апеляція від вироку цього трибуналу, без подальшого права апелювати, подається до Синоду Єпископів патріаршої Церкви.
На першому ступені судочинства суддею у всіх справах, окрім виразно вилучених самим правом, є єпархіальний Єпископ. Апеляцію від вироків, винесених на першому ступені судочинства, подається до митрополичого трибуналу тоді, коли в межах території патріаршої Церкви є утворені митрополії. В іншому випадку, а саме коли немає митрополій, апеляційним трибуналом, тобто другим ступенем суду, є звичайний патріарший трибунал, утворений Патріархом. І, звичайно, третім ступенем судочинства є звичайний патріарший трибунал, який в справах йому зарезервованих може бити першим, другим та третім ступенем суду.
§ 2. Законодавчу владу єпархіяльний Єпископ виконує сам особисто, виконавчу владу виконує сам або через Протосинкела або Синкелів, судову владу виконує сам або через судового Вікарія і суддів.
§ 2. Судовий Вікарій становить один трибунал разом з єпархіяльним Єпископом, але не може судити справ, які єпархіяльний Єпископ застеріг собі.
§ 1. Єпархіяльний Єпископ зобов’язаний поставити судового Вікарія із звичайною судовою владою, яким не може бути Протосинкел, хіба що невеликий простір єпархії або мала кількість справ радять щось інше.
§ 4. Як судовий Вікарій, так і допоміжні судові Вікарії повинні бути священиками бездоганної репутації, докторами або принаймні ліценціятами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості, у віці не менше тридцяти років.
§ 1. В єпархії єпархіяльний Єпископ повинен іменувати єпархіяльних суддів, якими мають бути священнослужителі. § 2. Патріярх за порадою постійного Синоду або Митрополит, який очолює митрополичу Церкву свого права, за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченням, може дозволити, щоб також інші вірні були іменовані суддями, з-поміж яких, у разі потреби, один міг би бути добраним для утворення колегіїь у всіх інших випадках у цій справі слід звертатися до Апостольського Престолу. § 3. Судді повинні бути бездоганної репутації, докторами або принаймні ліценціятами канонічного права, наділені розсудливістю і почуттям справедливості.
§ 1. Колегіяльному трибуналові трьох суддів застерігаються: 1-е – справи про вузол свячення; 2-е – справи про подружні вузли, з дотриманням канн. 1372-1374; 3-є – карні справи про злочини, за які грозить кара великої екскомуніки, позбавлення уряду, повернення до нижчого ступеня або позбавлення духовного стану; 4-е – справи, окреслені партикулярним правом власної Церкви свого права. § 2. Інші справи розглядаються одним суддею, хіба що єпархіяльний Єпископ застерігає певну справу колегії, складеній з трьох суддів. § 3. Якщо в трибуналі першого ступеня не вдасться установити колегії, то поки триває така неможливість, Патріярх за порадою постійного Синоду може дозволити, щоб єпархіяльний Єпископ доручив справи одноосібному судді-священнослужителю, який, по змозі, повинен добрати собі асесора й авдитораь те саме може дозволити Митрополит, який очолює митрополичу Церкву свого права, або також Митрополит патріяршої Церкви, поставлений поза межами території цієї Церкви, той і той за порадою двох єпархіяльних Єпископів, найстарших єпископським свяченнямь в інших випадках слід звертатися до Апостольського Престолу.
§ 1. Синод Єпископів патріяршої Церкви, із збереженням компетенції Апостольського Престолу, є найвищим трибуналом у межах території цієї Церкви. § 2. Синод Єпископів патріяршої Церкви повинен таємним голосуванням вибрати на п’ять років із свого складу генерального Керівника управління справедливості і двох Єпископів, які разом з ним, як головою, утворюють трибуналь якщо ж один із цих трьох Єпископів причетний до справи або не може бути присутнім, Патріярх за згодою постійного Синоду повинен замінити його іншим Єпископомь подібно у випадку заперечення (відводу) Патріярх повинен розглядати справу за згодою постійного Синоду. § 3. До цього трибуналу належить судити спірні справи єпархій чи Єпископів, а також титулярних Єпископів. § 4. Апеляція в цих справах відбувається до Синоду Єпископів патріяршої Церкви, без права дальщої апеляції із збереженням припису кан. 1059. § 5. Генеральний Керівник управління справедливості має право наглядати за всіма трибуналами в межах території патріяршої Церкви і право приймати рішення у запереченні проти якогось судді звичайного трибуналу патріяршої Церкви.
§ 1. З уваги на верховенство Римського Архієрея кожний вірний може свою справу із суду будь-якого ступеня і на будь-якій стадії спору передати самому Римському Архієреєві, який є для всього католицького світу найвищим суддею і який сам особисто судить або через трибунали Апостольського Престолу, або через ним делегованих суддів. § 2. Однак це звернення до Римського Архієрея не призупиняє, крім випадку апеляції, виконування влади суддею, який вже почав розглядати справу і який через те аж до остаточного вироку може продовжувати процес, хіба що стало відомо, що Римський Архієрей відкликав справу для себе.
