Я покликаний увійти в тишу, яка випливає з глибини, як запрошуєш мене до цього, мій Боже…
Святий Іван від Хреста
Сьогодні чимало християн, які намагаються практикувати духовне життя, дедалі більше скаржаться на те, що їх часто огортає внутрішній неспокій, бракує уважності й зосередженості у молитві, Святій Літургії… І взагалі – люди стали метушливими, неврівноваженими, дратівливими. У їх головах, а, отже, і в душах — суцільний хаос, надмірна заклопотаність життєвими справами, проблемами. Навколо нас багато гамору, шуму, різних, часто непотрібних розмов. Усе це негативно позначається на духовності, молитві та вірі.
Роздумуючи над цією проблемою, я згадав висловлювання одного святого, який сказав: «Суть духовного подвигу, християнського трудівництва полягає у постійному, напруженому і свідомому пошукові Бога в собі через духовне відчуття благодаті, яка подається у тиші, покорі, молитві й смиренні. Не в галасі, шумі і суєті».
Очевидно, саме в цьому суть згаданої проблеми. Сучасна людина живе у постійному неспокої, їй дійсно бракує тиші, в якій перебуває Бог. Не знаю, можливо, не кожен зрозуміє ці високодуховні, можна сказати, сокровенні міркування святого Івана від Хреста, написані на початку цих роздумів, однак його думку хочу розвинути й далі: «Ціле моє єство у Твоєму розпорядженні, притихле, заспокоєне, відмежоване від усіх перипетій світу, які мене огортають і роблять глухим. Не із зовнішнього світу дізнаємося, щось про Тебе, але із тиші свого єства, мого серця, коли все в мені стане тишею».
На жаль, сучасний світ не сприяє умиротворенню людини. Як пише у своїй книзі «Повернення додому» владика Станіслав Падевський, Ісус-Слово був зачатий і народився в тиші. Протягом 30 років Він жив, глибоко поринувши в неї. Христос назвав блаженними тих, які тихі, бо й сам часто перебував в усамітненні, щоб у тиші постати перед Отцем. У кульмінаційний момент історії спасіння, коли Спаситель помирав за грішне людство, Він, схиливши голову, віддав Духа в тиші.
Цікавими з цього приводу є міркування швейцарського інтелектуала Макса Пікарда. У своїй книзі «Світ мовчання» він роздумує про велику потребу тиші: «Мойсей ходив на гору Хорив, Ілля – в пустиню, Ісус — у місця усамітнення. Вони вслухалися в тишу і чули в ній Бога. Сьогодні небагато таких місць, які зберігають тишу, мовчання. Оазами тиші є монастирі».
Пікард із сарказмом зауважує, що в сучасному світі тишу сприймають як дефект, перерву в потоці шумних машин. Коли зберігаємо хвилину мовчання, щоб згадати померлих, це наче жалоба, викликана вигнанням тиші з нашого життя. Однак саме в тиші людина відкриває найвищі істини. Учений пише, що сучасна людина панічно боїться тиші. Ми скликаємо в свої домівки демонів різних звуків — саме так починається обряд мордування тиші. Магічною клавішею дистанційного управління охоче скликаємо усіх дияволів, усупереч пересторозі пророка Ісаї, котрий говорив: «У наверненні і спокої ви спасетеся; у тиші та в довір’ї ваша сила» (Іс. 30,15).
Сьогодні люди часто вдаються до політики, порожніх розмов на цю та інші, не завжди потрібні теми. Дискутують, сваряться, кричать, ображають один одного. І що головне, цей шум, крик, суцільний негатив входить у наші оселі, родини, серця. З цього приводу Сократ сказав: «Як багато на світі є речей, які мені зовсім непотрібні».
Якось, проводячи Великопосні реколекції на одній з парафій, я розповів притчу про те, як один шукач корисних копалин у пустині найняв тубільців (місцевих людей), аби вони на спеціальних ношах носили його. Наступного ранку він знову сів на ноші і звелів тубільцям рушати. Однак вони стояли непорушно, незважаючи на погрози. За якийсь час до нього підійшов вождь тамтешнього племені і сказав, щоби він не сварив цих людей: «Ти вчора так швидко гонив їх пустинею, що з них просто вилетіли душі. Треба почекати, коли вони знову повернуться».
Після закінчення цієї духовної науки до мене підійшла одна поважна пані і сказала: «Повірте, що я теж є тим тубільцем, бо в даний час настільки загнана і змучена щоденною суєтою, що з мене наче вилетіла душа». На жаль, сьогодні таких людей дуже багато.
Що маємо робити, щоби вийти з цієї ситуації? Передусім вдатися до Бога і просити в Нього благодаті Святого Духа, щоби просвітив нас, заспокоїв і втихомирив. Потрібно віднайти себе, витягнути з цієї метушні, зі сміття як дорогоцінну перлину. Святі радять не торкатися до всього серцем, поглядом, слухом, навіть думкою.
Не забуваймо, що Святий Дух є Духом миру і спокою. Він діє у тиші, лагідності та смиренні. Його благодать ніколи не прийде до нас, коли ми будемо забіганими, метушливими і галасливими. Якщо наш внутрішній світ переповнений неспокоєм і хвилюванням, лагідному і тихому голосові Святого Духа буде важко проникнути в наші душі. Отож, «в мирі, тобто в спокої Господу помолімся!»
