Ось чому я молився і дано мені роздум, візвав я, і дух мудрості зійшов на мене (Книга Мудрості, 7. 7).
Чому, запитаєте ви, дорогі читачі, саме ці слова зі Святого Письма я вибрав за своєрідний орієнтир для сьогоднішніх роздумів? Тим більше, що вони належать царю Соломону, який у щирій молитві до Бога не просив ні здоров’я, ні багатства, а лише мудрості. Правда там ішлося про мудрість не звичайну, а вищу, божественну. Ту мудрість, завдяки якій людям відкривається зовсім інше бачення, розуміння і сприйняття речей, світу, багатьох незвіданих таємниць.
Я часто замислююся над такою важливою і для багатьох нерозгаданою проблемою. Сьогодні чимало людей запитують: чому в світі стільки зла, ненависті, убивств, пияцтва, наркоманії, та моральної розбещеності?
Часто ми, священики, у таких випадках даємо однозначну і, як на мене, дещо спрощену відповідь: це зло твориться тому, що люди, які чинять його, живуть без Бога, не виконують Божі заповіді, не моляться, не сповідаються, не приймають Святе Причастя, не ходять до церкви…
Звичайно, відповідь дуже правильна, бо саме безбожництво, недотримання встановлених Творцем законів, Його заповідей згубно вплинуло на моральний стан людства. І давно відомо, що той, хто живе з Богом, хто виконує Його заповіти, хто молиться, хто має страх Божий і при допущенні гріха намагається щиро розкаятися, очиститися у Святій Сповіді, не впаде у прірву аморальності та безчестя.
Але, давайте, поглянемо на цю проблему глибше, розширимо її діапазон і застосуємо деякі духовно-психологічні засоби з’ясування. На початку поставимо запитання: чому так стається, що одні живуть з Богом, пізнали Його, мають потребу з Ним спілкуватися, просити у Нього допомоги, надіятися на Нього, а інші – навпаки: не визнають Бога, не вірять у Нього, насміхаються з віри. І відразу друге запитання: чому навіть ті, які вірять у Бога, практикують християнське життя теж часто грішать?
Святі Отці Церкви пояснюють цю проблему однією причиною: цим людям (як і першим, тобто безвірам, так і другим – віруючим» бракує внутрішнього зору, бачення серцем, яке по-справжньому здатне дивитися на світ, побачити глибину і сутність речей. Недарма французький письменник Екзюпері говорив, що досконале, вище є незримим, а його бачить тільки серце.
Не забуваймо, що крім Заповідей Божих Всемогутній і Премудрий Творець дав людині чудовий божественний засіб, своєрідний «контролюючий механізм», внутрішній голос, яким є наша совість. Саме він віддзеркалює стан людської душі і коли вона допускає гріхи, моментально спрацьовує, повідомляє, що в нашій моральній «системі» щось негаразд.
Проблема в тому, що в одних людей цей «механізм» працює, а в інших він зіпсований. Унаслідок цього вони позбавлені безпомилкового внутрішнього бачення серця. На жаль, ці люди досі, як каже євангелист, сидять у темряві. Незалежно, чи це ті, які зовсім не знають Бога (хоча, звісно, їхня темрява сильніша), чи навіть ті, що вірять, так звані «практикуючі», однак вони не живуть справжнім християнським життям.
Головною причиною цих бід є те, що ці люди позбавлені благодаті Святого Духа. Розумію, що тут також може виникнути запитання: чому? Хіба Господь не дає цю благодать у Тайнах Хрещення, Миропомазання? Дає, звичайно, однак з різних причин і, зокрема, через наше гріховне життя або наших батьків, навіть прародичів, втрачаємо ми цю божественну благодать. Без неї ми не лише позбавлені внутрішнього голосу чи зору, але й духовного, і навіть тілесного захисту. Душа, як і тіло, як людський організм, має свій імунітет, який захищає її від хвороб, зрештою, від смерті.
Східні Отці Церкви вважають, що духовність, віра взагалі не приходять через знання (хоч і вони мають значення), а через своєрідне покликання серця, накопичування у ньому Божої благодаті Святого Духа. Але для того, щоби ця благодать увійшла в наше серце, ми повинні його гідно приготувати. Чим? Звісно, що молитвою, постом, покаянням, смиренням, мовчанням, внутрішнім миром, спокоєм. І навпаки, гордість, злоба, зарозумілість, суєта, неспокій відганяють цю благодать. Замість неї у серце входить щось інше, протилежне.
Ректор однієї духовної семінарії якось сказав своїм вихованцям: «Відкрию вам таємницю святості і щастя. Якщо кожного дня втримаєтеся хоч п’ять хвилин нічого взагалі не думати, мати при тім закриті очі і нічого не бачити, і заткнути собі вуха, щоб ви не чули жодного світового галасу і суєти, і зможете закритися у собі, потім у святині своєї охрещеної душі моліться так: «Душе Святий, душе моєї душі, кланяюся Тобі і прошу Тебе, просвіти мене, проводь мене, скріплюй мене, підказуй мені, що маю робити, скажи мені це – і я вгоджуся на все. Усе прийму, що зі мною допустиш, тільки покажи мені Свою волю».
Якщо будете це робити, ваше життя буде плинути у щасті, в чистоті і спокої, хоч вам дошкулятимуть труднощі, переслідуватимуть спокуси, нашіптування злих сил. Милість Божа дасть вам силу, просвітить розум, розвіє сумніви і, головне, оберігатиме вас від гріхопадіння.
На завершення цих роздумів хочу навести один фрагмент із юдейських оповідань про життя царя Соломона. Якось до нього прийшов юнак і попросив поради, бо хотів одружуватися, але не міг вибрати між двома дівчатами.
Насправді у людини немає проблеми вибору – сказав Соломон. – Перед нами ніколи не виникла б проблема вибору, якби ми чули голос свого серця.
Що це означає? – здивовано запитав хлопець.
Скажи, будь ласка, відповів цар, – якби тонула дитина, ти б вагався її рятувати? Або ж якби тобі загрожувала якась небезпека, ти б сумнівався, чи треба її уникнути?
Звичайно, що ні, — відповів юнак.
Ось бачиш, коли ми чуємо поклик нашого серця, то ніколи не маємо проблеми з вибором. Так само у нашому побутовому і особливо – в духовному житті: якщо чуємо голос серця, тобто Божий голос, то легко виберемо добро. Якщо ні, то часто будемо помилятися, чинити необдумані вчинки, впадати у зневіру й гріхи. Зберігай своє серце у чистоті і спокої, прислухайся до його голосу, і завжди вибереш добро.
