Сьогодні, опинившись на шляху російського агресора, який без перебільшення прагне нашого знищення,наш народ робить дуже багато для свого порятунку. Та, мобілізувавши свого національного Духа, творячи дива патріотизму та героїзму на усіх фронтах не об’явленої проти нас війни, ми забули про куди більшу небезпеку, яка так само вбиває нас, нищить із середини, поневолює і перетворює на рабів… Рабів своєї пристрасті, гріха і смерті! Кожен день, по всій країні ми несемо втрати несумісні з втратами усіх бойових дій на Сході разом узятих. Супроти нас реальний ворог і страшна небезпека –АЛКОГОЛІЗМ!!! – порятунку від якого ми не маємо і шукати якого досі, чомусь, не збираємося. На жаль…
Повна і беззаперечна Тверезість, – ось він такий необхідний і такий природний стан, до якого мало би сьогодні прагнути все наше християнське суспільство. Нема і не може бути у нас, віруючих людей, ніяких компромісів чи домовленостей із найбільш принциповим ворогом, зусиллями якого фактично і відбулося наше поневолення злом, оцим тотальним алкоголізмом. Ніхто і ніде не прагнув так нашої погибелі, як прагне її сатана, бо саме він, зосередив у своїх руках спокуси, наміри зловживання і надмірність, через які спиртне стало найбруднішим засобом та зброєю масового враження для усього Божого люду. Ворог Бога і людей заповзявся знищити наші добрі християнські душі, для цього в його арсеналі знайшовся самий вірний, доволі простий і унікальний засіб. Знаючи нашу податливість і м’якість духу він бере і вкладає нам в руки чарку, наповнює її алкоголем… І все!…
Найбільша проблема для нас, як не дивно, готова, бо формується саме з цього. Тут би волати до Бога про спасіння, апелювати до всього світу, шукаючи засобів порятунку.., але в такий сумбурний час наше суспільство (справедливо мабуть?), зосередило свою увагу на інших амбітних проблемах. Зокрема на проблемах війни, тої великої трагедії, що відбувається нині на Сході нашої держави, яка знову тримає іспит на одвічне питання – «Бути чи не бути?». Але все ж таки не можна одночасно так незаслужено, легковажно і вперто не помічати війни, яка вже йде роками і в сотні раз страшніша за цю… Брехливішої, гібриднішої, масштабнішої війни годі собі й уявити, війни проти духу, душі і тіла, без тилу, фронт якої проходить через долю майже кожної людини,через сім’ї, родини, громади. через усе наше суспільство наскрізь. То є нещадна битва зеленого змія супроти нас з вами! Я думаю, що доводити жахіття цього побоїща є зайвим, бо воно є знайоме майже кожному з нас. Скажу тільки одне: ціна нашої лояльності до проблеми становить майже 100 000 українських життів на рік, не рахуючи скалічених, знедолених, засуджених, покинутих, осиротілих, принижених і т.д. і т.п. Але найстрашніше у цій ситуації є те, що кожний, хто кладе своє життя на алкогольний жертовник, втрачає його не тільки як дар земний, але і як дар Вічності у Царстві Божому, що є, мабуть, найбільшою трагедією для людської особистості як для творіння Всевишнього.
«Що з цим усім робити?», або «З чого починати порятунок?»,– ось питання на які сьогодні неодмінно треба шукати відповіді. Наша УГКЦ у пошуках цих відповідей створила Рух «За тверезість життя», який почав безкомпромісну боротьбу із надмірним вживанням алкоголю, боротьбу на духовному рівні. Церква доводить, що проблема пияцтва – це, в першу чергу, проблема саме людського Духу, його хвороба і його поневолення силами зла, тому і вирішення цієї проблеми лежить у духовній площині, на рівні людської свідомості, яку, до речі, ще вчора треба було міняти кардинально.
Йдучи на співпрацю і шукаючи шляхів оздоровлення своєї свідомості, наповнюючи її правдивим духом і примиренням з Богом, алкозалежна людина часто впирається у непоборну перешкоду яка окреслює і обмежує її прагнення одужати. І цією перешкодою для неї, як не дивно, є вона сама, точніше – її менталітет. Сьогодні є достеменно відомо, що тільки змінивши образ свого мислення, свого ставлення до життя в цілому і до алкоголю зокрема, відновивши свої стосунки з Богом, можна позбутися тяжкої недуги алкоголізму чи поневолення пиятикою.
Але нам треба змінювати ментальність не окремо взятої особи, а цілого народу, і тут потуг однієї Церкви явно замало. Це є комплексний підхід, який потребує неабиякої зацікавленості всіх тих державних інституцій, релігійних і громадських організацій, посадових осіб і просто людей доброї волі, від яких це залежить.
Особисто я для початку пропоную вдарити у саме серце закоренілої української ментальності, яка є першопричиною нашого масового оп’яніння. Стовпом алкоголізації суспільства довгі роки були і є всілякі святкування. Найбільш одіозним і традиційно п’яним святом звісно є Новий рік. Отже треба оголосити 1 січня – Днем тверезості! На державному і церковному рівні. Офіційне проголошення саме цієї дати стане справжнім переворотом у свідомості людей, багато з яких переглянуть своє ставлення як до самого святкування Нового року (та інших свят), так і до алкоголю зокрема. Це ноу-хау. Фактично ця дата стане міцною опорою і доброю відправною точкою для тверезих сил суспільства у боротьбі з пияцтвом. Навколо неї можуть об’єднатися віруючі люди, справжні патріоти і просто ті, хто хочуть вести, або почати тверезий спосіб життя, благо підстав для цього є більш ніж достатньо:
- Неймовірно, але з Божої ласки, 1 січня – саме є днем, в який ми вшановуємо пам’ять св. Боніфатія, мученика за віру Христову, котрий допомагає усім залежним позбутися пристрасті до алкоголю і розпусти. (Тоді б обов’язкова була в цей День літургія по всіх храмах з акафістом до св. Боніфатія, з наміром за отверезіння цілого народу);
- 1 січня – є днем народження провідника ОУН Степана Бандери, котрий вважав чесноту тверезості основною моральною рисою борця за волю України.(Дуже актуально сьогодні, в умовах боротьби народу за свою незалежність);
- Початок останнього тижня Різдвяного посту. (Церква не буде знімати піст у цей день, а навпаки – буде наголошувати на тому, щоби вірні дотримували його);
- Просто ментально, дуже зручний час починати нове життя. (Як зустрінеш Новий рік,так його і проживеш);
- Влада, зробивши цей крок, змушена буде робити інші важливі кроки у напрямку тверезості.
Я певен, з часом у людській свідомості почне зрушуватися оця тектонічна плита національної п’яної традиційності. Сьогодні чимало людей живуть і навіть не підозрюють, наприклад, що 1 січня може бути тверезим днем, або Днем тверезості, але, якщо їм подати цю ідею і обґрунтувати її, то багато з них вхопляться за неї. Хтось говорить, що у нашому суспільстві є велика кількість людей, перевиховати котрих уже не є можливим. Шкода, дуже шкода цих людей, їм однозначно треба допомагати, але направляти основні сили в отверезінні нації треба уже не на них, а на тих молодих осіб, котрі сьогодні є ще порівняно тверезі, котрі ще не встигли стати на слизьку дорогу алкоголізації. Попередити біду набагато легше, ніж боротися з її наслідками. Отже, така свята справа, як боротьба за майбутнє тверезе життя цілого народу, потребує свого «професійного», якщо хочете, ідейного свята – «Дня тверезості»! І те, що цим Днем стане найбільш п’яна доба у році – 1 січня, саме Новорічне свято, – буде мати свою оригінальність та потрібність. Цей «неадекватний» підхід зацікавить чимало людей і допоможе нам досягнути бажаного результату.
Сьогодні, працюючи з алкозалежними та багатьма членами їх родин в єпархіальному Консультативно-просвітницькому центрі «Навернення», де ми допомагаємо людям примиритися з Богом і позбутися алкогольної залежності, чи просто спілкуючись з людьми, я часто їх запитую, як вони ставляться до 1січня як до Дня тверезості. Відповіді різні. Є багато зацікавлених, трапляються песимісти, але таких, щоб заперечували цю ідею категорично, немає.Наш народ готовий до боротьби за свою тверезість, особливо у світлі тих подій, що відбуваються в Україні протягом останнього року. Люди стали більш свідомими та активними. Треба тільки, щоб ті, від кого це залежить, повели народ у напрямку отверезіння. І на початку цієї нелегкої і тернистої дороги має стояти офіційно проголошений День тверезості, а саме 1 січня як символ, як об’єднуючий і направляючий фактор, як заклик до дії. Тому всіх без виключення, зацікавлених у отверезінні нації, я закликаю до співпраці. Прошу священиків, як нашої УГКЦ, так і всіх інших конфесій на 1 січня об’явити по всіх храмах Святу Літургію і розпочати Новий рік разом зі своїми вірними зі Служби Божої, в намірі за оздоровлення і визволення нашого люду від недуги пияцтва та алкоголізму. Після Служби відправити акафіст до св. Боніфатія, або акафіст чи молебень до ікони Божої матері «Невичерпна Чаша», під час яких вірні мають тримати в руках запалені свічки, які будуть свідченням нашої великої надії на Боже милосердя, символом очищення тіла і душі від алкогольної нечисті, а також будуть даниною пам’яті тим, хто так необдумано і трагічно закінчив своє життя в обіймах зеленого змія. А тим хто не зможе взяти участі в Богослужінні, але є далеко небайдужим до майбутнього нашої нації, раджу, просто зустріньте Новий рік без алкоголю, будьте тверезими, не зраджуйте своїй свідомості, що є часткою Бога в вас, не змінюйте її, і тоді будете на стороні Світла і Бог Миру обов’язково буде з вами, а значить і з усім нашим українським народом. Також звертаюсь до тих, котрі прагнуть позбутися залежності від алкоголю особисто чи потребують належної поради, або хочуть підтримки у цій нелегкій боротьбі, звертайтеся до нас, ми готові допомогти вам. Заходьте за адресою м. Коломия, вул. Гетьманська 36, КПЦ «Навернення», (приміщення «Карітасу», біля Торговиці, колишній Лісгосп) або телефонуйте 096 853 46 04 о. Ярослав Стеф’юк.
Натхненні Святим Духом, сповнені любов’ю до Бога, до ближнього, з надією на світле майбутнє для свого народу, з Божою допомогою — вперед і до перемоги! Над цим вселенським злом – алкоголізмом та пиятикою – віримо, що переможемо і ця перемога обов’язково буде за нами, бо ми будемо з Богом! А якщо з нами Бог, то хто ті, що проти нас?…
Голова Руху «За тверезість життя» Коломийсько-Чернівецької єпархії,
Керівник Консультативно-просвітницькогоцентру «Навернення»,
парох громад УГКЦ сіл Вовчківці та Орелець
о. Ярослав Стеф’юк