Уже третій місяць ми живемо в новому 2015 році. Як увійшли в нього? З якими настроями, намірами і задумами? Мабуть, не потрібно проводити якихось спеціальних досліджень, щоби відчути турботи і тривоги людей у ситуації, яка склалася в Україні. Певна річ, за нашої пам’яті, маю на увазі покоління тих українців, які про війну знають лише з кінофільмів чи художньої літератури, такого ще не було. Непокоїть те, що люди перебувають у якомусь незрозумілому стані, адже добре усвідомлюють, що наша держава перебуває у стані війни. Що, крім своїх внутрішніх ворогів, які не визнають України і воюють проти всього українського, прогресивного, маємо і зовнішнього ворога- загарбника – сусідню державу, з якою тривалий час ми були в «братском єдінствє». А сьогодні, коли Україна нарешті вирвалася з обіймів «старшого брата» і захотіла будувати свою незалежну і вільну європейську державу, керівництво Росії простягає свої обійми «братньому» народові у вигляді смертоносних «градів» та іншої сучасної зброї.
Повірте, дорогі читачі, що про цю ситуацію вже не хочеться ні говорити, ні писати, тим більше – в релігійній газеті. Однак наша Церква завжди була є і буде зі своїм народом, вона розділяє його успіхи і невдачі, радість і смуток. Про це свідчать постійні відвідини священиками українських воїнів у зоні АТО, які щиро моляться з мужніми захисниками на фронті, а також у храмах України. Церква постійно молиться за припинення цієї війни, за мир і спокій у нашій державі в Святих Літургіях, молебнях, акафістах, на вервиці, організовує збір коштів, продуктів та одягу для наших солдат. Зрештою, про це свідчать надруковані в «Божому сіячі» розповіді священиків, які побували на місці бойових дій, та військових капеланів.
Саме з цією метою в Тернополі відбулася молитовна хода, до якої закликав у своєму зверненні і особисто взяв у ній участь архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Василій Семенюк. Наймогутнішою зброєю для християнина в цій ситуації є молитва, яка оберігатиме наших героїв на полі бою, – говорив у своємі виступі владика.
Завершуючи своє слово до вас, дорогі читачі, хочеться сказати: «Так, наш народ переживає незвичайний період у його героїчній історії, зокрема цю жахливу війну, в якій вирішується доля незалежної України, майбутнє кожного з нас.Ми повинні усвідомити, що самими розмовами, наріканнями і осудженням винних у цій всенародній біді жодної користі не принесемо. Будучи справжніми християнами і щирими патріотами України, маємо все робити для того, щоби захистити її від ненависного ворога і супостата. Наш християнський вклад у перемогу повинен бути вираженим конкретними діями і духовними засобами: молитвою, постом, пожертвами, морально-психологічною допомогою.
Дуже влучно і повчально сказав у своєму інтерв’ю деректор Інституту психічного здоров’я Українського католицького університету Олег Романчук: «Нам треба розвинути в собі здатність жити в ці непрості часи. Ми розуміємо, що військових захищають бронежилети з титанових пластин, а нам як нації потрібно мати метафоричний бронежилет, зокрема духовно-психологічний. Можна довго сидіти і дивитися телевізор, слухати новини, але ми будуємо Україну довкола себе, виховуючи дітей. Так і з волонтерською ініціативою: ми можемо щось конкретне зробити, а можемо просто дивитися на все, що відбувається. В цих умовах нам потрібна психогігієна – вміння не накручувати себе, не нагнітати песимізм, а переключатися, турбуватися про стан своєї душі».
