Ще наприкінці минулого місяця ми ввійшли в новий,зовсім відмінний від попереднього, період християнського життя, яким є Великий піст. У цей благодатний час стриманості й поміркованості не лише в споживанні їжі чи напитків, але й у словах, думках, у слуханні чи спогляданні непотрібних речей, ми намагаємося під час різних духовних вправ – Хресних доріг, акафістів до Христових страстей співстраждати з терплячим Ісусом, хоч чимось уподібнитися до Нього. Звичайно, з причини нашої недосконалості ми, очевидно, не зможемо так глибоко пройнятися Його жахливими терпіннями, відчувати (фізичного чи психологічного) нестерпний біль від заподіяних Спасителеві ран, оскільки для цього потрібен теж особливий Божий дар, харизма, яка, звісно, дається не кожному.
Всемилостивий Господь, знаючи про ці людські недоліки, добре розуміє, що не кожен християнин зможе по-справжньому виконати Його наказ добровільно взяти на себе хрест і йти слідом за Спасителем. Зрештою, не всі ми здатні з твердою вірою прийняти слова Ісуса Христа: «Ярмо Моє любе і тягар Мій легкий». Це закономірно, адже всі ми є людьми земними, тож ці божественні істини сприймаються не так просто. Для того, щоби зрозуміти Христове вчення, і що найголовніше – жити за Ним, потрібна допомога Божа, просвітлююча благодать Святого Духа, яку ми отримуємо у Хрещенні та Миропомазанні. Саме завдяки твердій вірі, яка сповнить нас Божою мудрістю, ми зможемо зрозуміти і по-християнськи сприйняти цю надзвичайно складну ситуацію, що склалася в Україні. Очевидно Бог готує нас до чогось вищого, досконалішого саме через ці випробування, через нашу Хресну дорогу, якою маємо пройти до свого Воскресіння. Цим національним Воскресінням буде відновлення чесності, справедливості, гідності українського народу. До речі, ця революція, яка відбулася минулого року на Майдані Незалежності, є не стільки революцією за нову Україну, як революцією за нову людину. Людину незакомплексовану радянськими стереотипами, не засліплену облудною більшовицькою ідеологією, незатьмареною атеїстичною пропагандою. Бо й справді, як висловився з цього приводу християнський психолог Олег Романчук, не можна будувати нову державу без нових людей. Нам треба звільнитися від усіх тих страхів, байдужості, егоїзму, неморальності, роз’єднаності. Нам потрібно отримати від Бога того Духа, який зробить нас мужніми і мудрими людьми. Церква має прищеплювати нас до цього Божого Духа, нагадувати, що перед нами довга-предовга дорога, яка внаслідок спільних рішучих зусиль приведе нас до правдивої перемоги. Тим більше, що й Царство Небесне здобувається силою.
Ще наприкінці минулого місяця ми ввійшли в новий,зовсім відмінний від попереднього – урочисто-святкового періоду християнського життя, яким є Великий піст. У цей благодатний час стриманості й поміркованості не лише в споживанні їжі чи напитків, але й у словах, думках, у слуханні чи спогляданні непотрібних речей, ми також намагаємося під час різних духовних вправ – Хресних доріг, акафістів до Христових страстей спів страждати з терплячим Ісусом, хоч чимось уподібнитися до Нього. Звичайно, з причини нашої недосконалості ми, очевидно, не зможемо так глибоко пройнятися Його жахливими терпіннями, відчувати (фізичного чи психологічного) нестерпний біль від заподіяних Спасителеві ран, оскільки для цього потрібен теж особливий Божий дар, харизма, яка, звісно, дається не кожному.
Даруйте, дорогі брати і сестри, за таке порівняння, що все милостивий Господь, знаючи про ці людські недоліки, подбав про нас. Будучи всемогутнім та всезнаючим, Він добре розуміє, що не кожен християнин зможе по-справжньому виконати Його наказ добровільно взяти на себе хрест і йти слідом за Спасителем. Зрештою, не всі ми стовідсотково можемо погодитися з Ісусом, аби з твердою вірою прийняти Його слова: «Ярмо Моє любе і тягар Мій легкий». Це закономірно, адже всі ми є людьми земними, тож в цій божественній істини сприймаються не так просто. Для того, щоби зрозуміти Христове вчення і що найголовніше – жити за Ним, потрібна допомога Божа, просвітлюючи благодать Святого Духа. Яку ми отримаємо у Хрещенні і Миропомазанні. Саме завдяки твердій вірі, яка сповнить нас Божою мудрістю, ми зможемо зрозуміти і по-християнськи сприйняти цю надзвичайно складну ситуацію, що склалася в Україні. Очевидно Бог готує нас до чогось вищого, досконалішого саме через ці випробування, через нашу Хресну дорогу, якою маємо пройти до Воскресіння. Цим національним Воскресінням буде відновлення чесності, справедливості, гідності українського народу. До речі, ця революція яка відбулася минулого року на Майдані Незалежності, є не стільки революцією за нову Україну, як революцією за нову людину. Людину не закомплексовану радянськими стереотипами, не засліплену облудною більшовицькою ідеологією, незатьмареною атеїстичною пропагандою. Бо й справді, як висловився з цього приводу християнський психолог Олег Романчук, не можна будувати нову державу без нових людей. Нам треба звільнитися від усіх тих страхів, байдужості, егоїзму, неморальності, роз’єднаності. Нам треба отримати від Бога того духа, який зробить нас мужніми і мудрими людьми. Церква має прищеплювати нас до цього Божого Духа, нагадувати, що перед нами довга-предовга дорога, яка в наслідок спільних рішучих зусиль приведе нас до правдивої перемоги. Тим більше, що й Небесне Царство здобувається.
