У попередній публікації свого матеріалу «Що відбувається у вічності» я роздумував над важливою, хоч і складною темою про існування потойбічного світу, в який потрапляє душа після фізичної смерті тіла. Як продовження цих роздумів, пропоную незвичайні розповіді, в яких не тільки богослови, священики стверджують про аргументовані факти цього феноменального явища, але й поети, письменники відображають це у своїх художніх творах. Хоча (і про це я писав минулого разу) наша Свята Церква в цьому плані орієнтується на докази, які маємо в Святому Письмі, зокрема на вчення Ісуса Христа, Його Святе Євангеліє. Однак, на мою думку, ці розповіді теж потрібні, оскільки вони можуть зміцнити віру тих людей, які з певних причин ще сумніваються в існуванні загробного світу.
Святий Августин розповідає про невіруючого лікаря Геннадія, який під час сну вийшов з тіла і розмовляв з юнаком, але не зрозумів що відбувається. Це повторилося кілька разів, але Геннадій І далі не вірив. Тоді юнак запитав його: «А своє тіло, окремо від тебе. там, на ліжку, ти бачиш?» — «Бачу». — «Адже очі твого тіла закриті, а ти бачиш і своє тіло, і мене. Ти бачиш духовними очима. Знай, що після цього життя буде інше».
Святий Григорій в «Діалозі» пише: «Часто на грані смерті душа впізнає тих, з ким вона буде розділяти небесне житло за аналогічну нагороду або покарання»… «Праведним часто являються святі, щоб заспокоїти їх». Архієпископ Антоній Женевський пише про те, що життя душі після смерті є природним продовженням її життя на землі— Перейшовши в загробний світ, душа відчуває, усвідомлює, сприймає, думає.
Не лише в духовній, але й у світській літературі є багато схожих описів. У повісті Л.Толстого «Смерть Івана Ілліча» померлий проходить через темну печеру, бачить картини всього свого минулого життя і появу яскравого світла.Ернест Хемінгуей описує випадок тимчасової смерті у своєму романі «Прощавай, зброє!»— Розповідає герой роману, але, очевидно, описане трапилося із самим автором.
Солдати сидять у траншеї під артилерійським обстрілом. «Ми продовжували їсти… я надкусив свою скибку сиру і ковтнув вина… потім почулося: чух-чух-чух. Потім щось блиснуло… і ревіння, все біле, потім усе червоніше, червоніше у стрімкому вихорі… я спробував зітхнути, але подиху не було, і я відчув, що весь вирвався із самого себе і лечу, і лечу, підхоплений вихором. Я вилетів швидко, весь як є, і я знав, що я мертвий і що даремно вважають, начебто вмираєш і все. Потім я поплив по повітрю, але замість того, щоб посуватися вперед, ковзав назад. Я вдихнув і зрозумів, що я повернувся в себе. Земля навколо була розкидана… голова моя тряслася і я раптом почув чийсь плач».
Цей солдат був важко поранений і пережив тимчасовий вихід а тіла.А у книзі, позначеній 1984 роком, опублікована розповідь Федора Абрамова «Материнське серце».Селянка везе на санях у районну лікарню важкохворого сина. Йому шість років. Він завжди жив у бідності та убогості. У дорозі йому стає гірше. Мати квапиться.
«Не довезла— Холоднеча була, мороз. «Степане, — кажу — до району під’їжджаємо. Чи можеш подивитися?» А він сам мене просив: «Мамо, скажи, коли до району під’їжджати будемо». Дитина! Ніде не бував далі свого села — хотів на білий світ подивитися.І от Степанко голову підняв: «Мамо, — каже, — як світло. Який район у нас гарний…» Та й усе — помер. Так на руках у матері дух і випустив».Подібних повідомлень дуже багато. Усе більше людей говорять і пишуть про життя душі поза тілом. Звичайно, не всі. Ті, хто не хочуть вірити ні в що духовне, усе ще не бачать світла, що входить у світ.
За останні 15-20 років наше розуміння смерті багато в чому змінилося— Про те, що здавалося неправдоподібним і неймовірним, пишуть не лише духовні та світські письменники, але й вчені, у тому числі й медики. Опубліковано багато досліджень.
Ми вже писали про доктора Муді і його спостереження. Його заслуга в тому, що він об’єктивно підійшов до цієї проблеми, зібрав великий матеріал, систематизував його і залучив до нього увагу серйозних наукових кіл. Він не був першим, хто зайнявся цим питанням. До нього над проблемою смерті працювали доктор Е. Кюблет-Росс із Чикаго, ще раніше — Карл Густав Юнг, професор Войно-Ясенецький (архієпископ Лука), доктор Георг Рітчі та інші вчені. Пізніше багато зробив доктор Михайло Сабом.До 1980 року було відомо більше 25000 випадків повернення до життя недавно померлих. У цей час їх набагато більше. Сприйняття людей під час перебування по той бік записані, систематизовані і багато з них перевірені.
Зараз вчені пропонують розрізняти дві стадії сприйняття: аутоскопічне — те, що душа бачить, чує і відчуває безпосередньо після виходу з тіла, коли вона перебуває ще тут, у нашому світі; і трансцендентальні — сприйняття душі, яка вже пішла в потойбічний світ.
Ми привели три розповіді про аутоскопічні сприйняття людей, що пройшли через тимчасову смерть. Один з них, випадок Ікскуля, описаний більше 70 років тому, тобто ще до того, як почалося систематичне наукове вивчення феномену продовження життя після смерті тіла.Приклади, які наводяться нижче, взяті з різних джерел, багато з них — із книг доктора М. Муді «Життя після життя» і професора М. Сабома «Спогади про смерть». Обоє вчених передають розповіді своїх пацієнтів. Вони говорять їхніми словами, зберігаючи цим яскравість і свіжість описаних переживань.
СВІТЛО В КІНЦІ ТУНЕЛЮ
Ось кілька повідомлень про пережите. Мій друг передав мені розповідь солдата, пораненого під час артилерійського обстрілу. Спершу була коротка втрата свідомості, а потім солдат побачив, як санітари укладають на носилки поранене неживе тіло. Він хотів допомогти санітарам, щось говорив їм. але вони не звертали на нього уваги, а один з них пройшов просто крізь нього. Він спробував взятися за ручки носилок, але не відчув їхньої ваги, його руки не відчували контакту. Подивившись на вбитого чи пораненого, солдат з подивом впізнав самого себе.
У збірнику «Надія» (вип. З, 1979) опублікований переклад із французької статті Жан-Жака Грснфа «Життя після смерті». У числі описаних випадків є така розповідь: «Я нічого не розумів. Я бачив своє власне тіло на ліжку. Було сумно бачити його таким жалюгідним… Я бачив себе плоским, як на фотографії або у дзеркалі… Раптом я побачив себе повністю в трьох вимірах, на відстані двох метрів. Мені був потрібен час, щоб впізнати себе». Зупинка дихання в жінки. Реанімація. Вона розповіла: «Я бачила, як вони намагалися оживити мене. Все це було дуже дивно. Я була над ними і начебто дивилася на них зверху… Я намагалася говорити з ними, але ніхто не помічав мене. Лікарі і сестри били моє тіло, намагалися робити вливання в кров… Я, увесь час, намагаючись привернути їхню увагу, говорила їм: «Дайте мені спокій, я хочу залишитися одна…» Але вони мене не чули. Тоді я спробувала забрати їхні руки. щоб вони більше не били мене, але в мене нічого не виходило. Це було. я не знаю як… я бачила, що я торкаюсь їхньої руки, намагаючись відіпхнути їх, але вони усе ще були там же. Я не розуміла. Я не відчувала тиску їхніх рук, може, мої руки проходили крізь них або ще що?» (Муді).
Є багато описів того, як душа чоловіка або жінки, вийшовши з тіла. намагається увійти в контакт з лікарями або сестрами, які намагаються оживити неживе тіло. Душа жінки, що померла під час зупинки серця, почувала себе зовсім реальною і дивувалася безуспішності спроб: «Чому вони не бачать, не відповідають? Може, це вони нереальні? Як у дзеркалі?»
Іноді душа, що ширяє над своїм тілом, може раптово миттєво перенестися в інше місце. Солдат, важко поранений у В’єтнамі, під час операції вийшов з тіла і спостерігав, як лікарі намагалися повернути його до життя. «Я намагався зупинити Їх, тому що там, де я був, мені було добре. Я був там, а він (лікар) був, але начебто його й не було. Я схопив його, а його не було. Я начебто пройшов просто наскрізь через нього… А потім я раптом опинився на полі бою, де я постраждав. Санітари підбирали поранених. Я хотів допомогти їм. але раптом опинився знову в операційній… Це начебто ви матеріалізуєтесь там, а потім знову тут, наче моргнули очима…»
Інший пацієнт сказав, що він міг подивитися близько або далеко, як у телефотолінзу. Таких розповідей багато. Ті. що пережили це, говорять не про політ, а про моментальне переміщення — «чисто розумовий процес і дуже приємний. Захотів — і я там».
Майже всі. хто пережив стан тимчасової смерті, говорять про якийсь темний закритий простір, а потім про появу яскравого світла». Я чув, як лікарі оголосили мене мертвим, а я в цей час ніби плив у якомусь темному просторі. Немає таких слів, щоб це пояснити. Все навколо було зовсім чорним, і тільки далеко, далеко я побачив це світло. Воно було дуже яскравим, але не дуже великим спочатку, а чим ближче, тим більшим і більшим. Я прагнув до цього світла. Страшно не було, а було гарно. Я — християнин, і я відразу подумав: «Це світло — Христос, адже Він сказав: «Я світло світу». Я сказав собі — якщо це смерть, я знаю, що мене чекає» (Муді).
В інших розповідях говориться не про темний простір, а про начебто чорний тунель, у якому рухається, летить душа, що вийшла з тіла. У Святому Письмі теж є термін «Долина смертної тіні».Наприкінці тунелю — світло. Померлий прагне до нього, світло може нагадувати собою захід сонця — яскравий центр і навколо заграва.Очевидно, тунель відокремлює сприйняття цього світу від потойбічного. Світло – це початок потойбічного, чарівної краси. У розповідях тих, хто не дійшов до зустрічі зі Світлом, немає ніяких описів трансцендентального світу.
Можливо, саме про це дивне Світло вигукнув у передсмертну мить відомий німецький поет Й.В.Гете, якому, очевидно, в цьому тунелі бракувало цього Світла: «Більше світла! Більше світла!»
