Цього тижня у духовному світі Тернопілля відзначається поважна річниця – 100-річчя з дня народження о. Миколи Шаварина, педагога, громадського діяча, інтелектуала, справжнього патріота своєї Вітчизни.
До останнього подиху, (а було йому 96 років) о. Миколай брав активну участь у суспільно-політичному житті країни. Здавалось би, хіба це можливо? Так, коли не міг вже рухатися – писав актуальні аналітично-публіцистичні статті, які друкував у місцевій пресі. Людина – епоха. Народився у 1915 році, коли розпадались величні імперії. За його плечима нелегкий життєвий шлях: зростання у багатодітній сім’ї, «золотий вересень», війна, підпільна священича діяльність, заслання… На тлі хаотичного часу вражає глибокий патріотизм і віра в Бога, непоступливість перед вмовляннями тодішньої влади перейти на московське православ’я. Звідки такий міцний духовний стержень? Батьківське релігійне виховання, невсипуча жага до знань зробили свою справу. А ще навчання, спочатку в державній українській гімназії, потім в польській (українську закрили), згодом, Львівська Богословська Академія, університет. Його товаришами по навчанню були майбутній єпископ УГКЦ Софрон Дмитерко, провідні діячі ОУН Ярослав Стецько і Григорій Христинюк, полковник УПА Омелян Польовий та ін.
Велику фундаментальну роль у становленні Шаварина як особистості, відіграло навчання у Богословській Академії, яку заснував митрополит А. Шептицький. А першим її ректором був єпископ Й. Сліпий. Спілкування з такими визначними церковними діячами не пройшли для нього намарно. А ще із відомими галичанами – К. Левицьким, М. Тарнавським, І. Крип’якевичем тощо.
З нагоди ювілейної дати о. Миколи Шаварина, в Українському Домі Тернополя відбувся вечір-пам’яті, на якому виступали рідні, знайомі, громадські діячі, духовні особи. Серед них віце-ректор ТВДС отець-доктор Михайло Пастух, голова КУНу Володимир Ткач, член наукового товариства ім. Тараса Шевченка Ольга Збожна, донька о. Миколи, вчитель історії, очільник обласної організації Всеукраїнської Ліги Українських Жінок Ганна Шаварин та інші. Участь у заході взяли хори – Тернопільський «Заграва», греко-католицьких церков – священомученика Йосафата та кафедрального собору Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Надзвичайно розчулив всіх присутніх виступ внучки о. Миколи Мар’яни, яка разом з подругами заспівала українську народну пісню «Подай, дівчино, руку на прощання». А навчив її колись співати дідусь Микола з бабусею Марією.
Кожний, хто виходив на сцену, згадували про о. Миколу, як про багатогранну особистість: він любив співати як народні, так і церковні пісні, мав ораторський хист, повсякчас виступав на могилах січових стрільців. У часи підпілля не сидів склавши руки: охрещував, вінчав, сповідав, причащав. У 1950 р. М. Шаварин був арештований і відбував покарання у Томській області. Після повернення на Тернопільщину (1957) працював вантажником на цукровому комбінаті «Поділля», теслярем та бухгалтером на комбайновому заводі аж до виходу на пенсію у 1975 році.
Від часу легалізації УГКЦ, незважаючи на свій похилий вік, працював викладачем у Тернопільській вищій духовній семінарії імені Йосипа Сліпого, де вчив класичних мов: грецької та латинської. У 2000 році йому присвоєно титул митрата за заслуги перед Українською Греко-Католицькою Церквою у відродженні духовності краю. За непоборну стійкість у вірі в часи підпілля Папа Римський Іван Павло ІІ нагородив спеціальною медаллю та почесною грамотою. Краще, ніж сказав під час свого виступу історик Володимир Салук, не скажеш: «Він умів слухати, при цьому ніколи не поводився зверхньо, а до співрозмовника відносився з повагою, не зважаючи на статус і вік, завжди шанобливо звертався на «Ви» (пане/пані). Свої мудрі міркування отець часто гармонійно й дотепно доповнював різними жартами, приповідками і піснями. Це було талановито. Про веселу вдачу отця кожен згадує з теплою усмішкою на вустах. З ним можна було б говорити про все, компетентний в багатьох питаннях, спілкуючись з ним не відчувалася різниця у віці, він був близький, тому люди до нього тягнулися. Його можна будо б назвати Другом з великої літери. Таких людей тепер майже немає, він був останній з могікан. Мудрий, статечний, вихований, ґалантний, дотепний, освічений, привітний… Відчувається, що ми втратили масштабну особистість, світ збіднів. Але він сам, сподіваємось, багатіє у Бога».
Валентина СЕМЕНЯК
