Місяць, у якому пишу ці роздуми, є дещо особливим. Незвичайність листопада уже проявляється в самій природі. Її властивості, на перший погляд, мають суто матеріальне, фізичне чи біологічне походження. У цей час з дерев опадає листя, взагалі уся природа починає завмирати. У листопаді, як і восени взагалі, спрацьовують не лише фізичні закони, але передусім — філософські, а якщо точніше — закони Божі. Кажу «філософські» тому, що в цих природних явищах, особливо у їх мінливості, закладена певна закономірність, відома кожному з нас істина про те, що все у цьому світі є тимчасовим, що жовто-багряні листочки, раз- по- раз опадаючи з дерев, немов навчають нас великої мудрості. Зрештою, ці красиві за кольором і формою листки, нагадують людей, які свого часу теж були молодими, але й до них завітав життєвий листопад.
Більше того, мені вбачається у цьому якась дивна символіка, дотичність до богослов’я, релігійного, церковного життям. Думаю, що ця символіка є не просто збігом обставин, а має у собі закономірне підгрунтя, закладене Божим Провидінням. Уже перший день листопада незвичайний для нас тим, що саме тоді відірвався від крони свого земного дерева життєвий листок великого християнина, видатного богослова, філософа і учителя праведного Митрополита Андрея Шептицького, 175-річчя від дня народження якого відзначаємо в цьому році. Цей український Мойсей став для нас взірцем праведності, любові, віри, Божої мудрості і святості. На першому і останньому слові акцентую увагу особливо, оскільки, як уже тепер знаємо правду, що все життя і діяльність нашого Архипастиря були саме такими, тож віримо, що з Божої ласки у близькому часі ми побачимо його ім’я у сонмі святих.
Саме у ці осінні місяці, які символізують переміну, зрілість, стиглість природи, а наприкінці – їі поступове завмирання, ми відзначаємо дні пам’яті багатьох святих, які своїм життям і смертю навчають нас цієї Божої мудрості. Святі апостоли Яків, Лука, Филип, Матей чи великі богослови, учителі Церкви Іван Золотоустий, Теодор Студит. А святі великомученики Димитрій Мироточець, Йосафат Кунцевич та багато інших мучеників і мучениць, які саме в ці дні окропили землю своєю кров’ю і стали насінням християн. А великий полководець ангельських безтілесних сил і переможець злих, упалих ангелів святий Архистратиг Михаїл! Власне вони, і безліч подібних до них, є тим золотавим листям, яке, мов добірне зерно, упало в землю і дало рясні плоди. Життя кожного з них — це духовний подвиг, героїчна боротьба зі злом, з найзапеклішим ворогом, яким є гріх. Вони стали переможцями завдяки самопожертві, подоланню і викоріненню у собі бур’янів гордості, злоби, гніву, пустомовності, похотей тіла, очей, вух, язика. Вони сіяли і збирали плоди покори, стриманості, молитви, посту, смирення, лагідності, приязні, любові. Ці святі люди добре знали і втілювали на практиці істину про те, що зерно спочатку мусить умерти в землі, аби потім народитися. Але народитися, як говорив Христос у нічних бесідах Никодимові, з води і Духа Святого.
Сьогодні, коли закінчується останній місяць осені і дедалі більше облітає листя з дерев, ми повинні побачити це закономірне явище і усвідомити: з-поміж тих численних листочків є і мої листки. Прийде час і стовбур нашого життєвого дерева теж похилиться до землі. Яким він буде? Таким ж оголеним, понурим, як ці осінні дерева? Усе залежить від нас. Що садили, сіяли, чим удобрювали і які плоди виростили? Такі, як святі апостоли, мученики, пам’ять яких ми тепер вшановуємо, а чи порожні, тлінні, мов листя, як багачеві розкоші, гроші, пияцтво, розпуста, злоба і немилосердя, скупість, заздрість і гнів.
Тож нехай ця пізня осінь спонукає нас не до сну, щоб ми не заснули мертвою сплячкою душі, а, як повчає святий Антоній Великий, «пробудилися зі сну, поки ще перебуваємо у цьому тілі. Зітхнули щодо самих себе і оплакували себе з усього нашого серця день і ніч, аби врятуватися від страшних мук, стогону, плачу й скрути, котрим не буде кінця…. Розумна людина, розглядаючи себе, пізнає що її треба і що корисно робити, що властиве і спасенне для її душі, а що чуже і згубне».
Задумаймося над цими словами, як і над змістом роздумів, які пропоную вам, дорогі читачі, в цей осінній день. Однак сумувати з приводу цих природних метаморфоз не потрібно, оскільки вони, як і ми усі, підвладні Божим законам. Навпаки – треба втішатися і дякувати нашому Творцеві, який Своїм всемогутнім Промислом усе влаштував і мудро керує цими дивними процесами та явищами.
Не забудьмо сьогодні (і не тільки сьогодні) щиро помолитися за всіх невинно убієнних під час жахливого голодомору, який спричинила нашому народові злочинна більшовицька влада. Нехай Господь прийме душі цих мучеників, як і всіх мужніх воїнів, котрі загинули за волю і незалежність України. Вічна їм пам’ять!
о. Орест ГЛУБІШ
