Уже третій рік поспіль колегіум для дівчат «Знамення» відвідує одну із європейських шкіл-партнерів – Кулінарно-готельний технікум імені бл. Марцеліни Даровської, яким опікуються сестри Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Заклад знаходиться у невеличкому, але мальовничому, вкритому горами містечку Новий Сонч, що знаходиться на півдні Польщі.
Програма перебування у Новому Сончі була дуже насичена, різноманітна і цікава. Адже, окрім відпочинку та розваг, вона передбачала інтелектуальне, культурне та духовне збагачення дівчат. Кожен день розпочинався з Божественної Літургії. Духовний супровід групи вчителів і учениць з благословення Архиєпископа і Митрополита Тернопопільсько-Зборівського Василія (Семенюка) здійснював о. Ярослав Онищук.
Гостюючи у Новому Сончі, неможливо не відвідати одне з найстаріших міст Польщі Старий Сонч. Мандрівники побували у місцевих духовних святинях: у папському паломницькому домі «Opoka»; біля дерев’яного вівтаря, де очолював Божественну Літургію Святий Папа Іван Павло ІІ; у музеї, присвяченому святому; у костелі при монастирі згромадження Кларисок та костелі св. Єлизавети
“Незабутні враження залишилися у колегіанток та вчителів від екскурсії Краковом, – каже Анна Зварич, директор колегіуму. – По дорозі назад ми ще відвідали окраїну Кракова Лагевніки, де знаходиться санктуарій Божого Милосердя. У цьому місці Папа Іван Павло ІІ довірив світ Божому Милосердю. Для нас було дуже почесно потрапити сюди і молитися у цьому святому місці, оскільки цей рік проголошений Папою Франциском Ювілейним Роком Божого Милосердя, щоб кожен з нас прийняв Боже милосердя і був милосердним до інших, як наш Отець є милосердним до нас.
Цього року ми також відвідали з екскурсією місто Освенцім, а зокрема музейний комплекс Аушвіц-Біркенау. Саме тут був розташований один з найжорстокіших німецьких концентраційних таборів часів Другої світової війни – табір «смерті», який був обладнаний усім необхідним для масового винищення євреїв та в’язнів інших національностей. Оглядати житлові блоки, тюремні камери-катівні, газові камери, крематорій, виставкові зали, заповнені десятками тисяч пар взуття, валізами з прізвищами в’язнів, окулярами, посудом, засобами гігієни, тоннами людського волосся, дитячими речами, іграшками, які є німими свідками жахливих злочинів, було неймовірно важко. Ще важче було усвідомлювати, що розповідь екскурсовода колись була жахливою реальністю і ці речі демонструють скалічені долі мільйонів реальних людей, приречених на нелюдську смерть: вчителям, учням, студентам, священикам, науковцям, лікарям, солдатам та ін.
Цей музей служить трагічним нагадуванням усім нам про те, на що здатна необмежена влада в руках обмеженої людини, про те, з якою жорстокістю людина може знущатися над людиною. Ми повинні вчитися на подібних гірких уроках історії. Цього навчає напис на дверях музею: «Хто не знає минулого, той приречений на повторення його помилок».
повідомила Анна Зварич
