Я не дивуюся апостолам, що повтікали з Гетсиманії і покинули Ісуса самого. Якби я там був, я би теж утік. Я не дивуюся апостолам, що вони не стояли під хрестом Учителя. Вони знали що таке хрест, перш ніж Ісус був до нього прибитий. Я би теж боявся там стояти. Бо не зніс би цього виду.
Всі учні зазнали розтрощень. Вони спокусилися, тобто спіткнулися об Ісуса, і впали. Бо як це можливо, що той, хто чинить чуда, тепер ні з того ні з сього втратив цю міць? Ну бо як зберегти уповання на доброту Бога, коли дивишся на вмирання засудженого, який є близькою тобі людиною? Ісус цю втечу і згіршення учнів передбачив, але ніколи їм не дорікав, що засумнівалися в Ньому, що покинули. Ніколи.
Хіба нас не огортає не раз сумнів, коли ми переживаємо якусь свою біду, безсилля, неможливість щось змінити? Чи не питаємо, а де ж той Бог, коли на нас падає нещастя, смерть когось близького, коли ми бачимо, що у світі стільки війн, хвороб та інших страждань? Як не піддатися і не знеохотитися власною слабкістю, гріхами, що постійно повторюються, падіннями?
Хрест вражає. Ранить. Він гострий, як бритва. А ми вдало затупили його гостроту, одомашнили його, злагодили його гострий вигляд, розставили довкола нього квіти, лампадки і прикрасили тканиною. Ганчірочкою обтерли його від крові й поту, а потім вилощили наждачкою і полакували блискучим лаком. Крім того, ми прикрили наготу Ісуса, аби вона нам не робила неприємно. Тепер ми з гордістю вішаємо цей хрест по стінах, немовби то була пам’ятка давніх подій. Дійшли до того, що дивимося на хрест Ісуса без страху. І нам це видається нормальним.
Але ж хрест є знаряддям страшної, потворної смерті. Він так був вигаданий, аби засуджений помирав повільно, кілька днів, та ще й у муках. Людина може мати багату уяву щодо жорстокості… І що важливіше, то була кара, яка мала відлякувати інших. Смерть від меча, порівняно з хрестом, це ну чиста тобі приємність. Швидко, чітко і безболісно. На хресті людина задихається повільно. Кожний вдих пов’язаний із жахливим болем суглобів і м’язів. Мирру з вином давали не для того, щоби зменшити біль, а щоб засуджений не втратив притомності. Якби він був непритомний, йому було би легше. Господь Ісус був притомний до кінця без пиття мирри з вином, але в кінцевому підсумку задихнувся на хресті, бо вже не мав сил підводитися, аби зачерпнути повітря. Кілька слів, сказані Ним із хреста, були надлюдським зусиллям.
Мало того, до хреста людину прибивали голою. Бо ж потрібно було якнайбільше її принизити, висміяти, зневажити, «роз-чоловічити». Господь Ісус висів на Голготі нагий. Наставник, учитель, той, хто воскресив Лазаря, той, який казав, що Він є Сином Отця.
Саме через це учні й не стояли під хрестом, і багато хто з них повтікали після Його смерті до своїх домів. У їхніх голова не могли суміститися вигляд упокореного і голого Господа з Його попередньою славою, тріумфом і божою любов’ю. Вони були перед цим безпорадні. А що можемо ми? Чи нам легко це зрозуміти? Як ми реагуємо, коли нам, віруючим, зустрічається якесь зло? Чи не звинувачуємо ми в цьому Бога? Чи не гадаємо, що як ми віруємо, то нам не повинні випадати нещастя, а має бути одне лиш «помазання» на всі зручності життя? Якщо Бог добрий, то Він же мусить захищати нас від страждань і зла? Нам важко поєднати існування Бога зі стражданнями і злом.
На хресті видно, які серйозні наслідки має гріх, якщо його виправлення вимагає такої жертви. Ми легко дивимося на гріх,легковажимоним, легко виправдовуємося, що нічого такого, що якось там буде, що всі так роблять. Бо ми не усвідомлюємо, що це означає — відвернутися від Бога. Ми не тільки відвертаємося від Нього, ми руйнуємо лад, перевертаємо світ догори ногами, впроваджуємо хаос і руїну. Вочевидь, цього одразу не видно. В цьому полягає облуда і привабливість гріха. Наслідки проявляються в належний час. А ми гадаємо, що нічого особливого не відбувається.
Перші люди проявили непослух Богові, хоч їм було добре. Вони мали все, і все було приємне, і без труду. Але вони захотіли більше, ніж мали. Й не послухали Бога, переступили межу. Ісус проявив послух Отцеві попри те, що це геть не будо для Нього приємне, що Йому було боляче. І то не інтенсивністю страждань і жорстокості Христос нас викупив, а тим, що був вірний Отцю і тому, що сам казав, попри страждання.
На хресті також видно, якою великою є любов Бога-Людини, котрий зносить страждання заради нас. Яку ж велику ціну має людина, яка вона велика в очах Божих, кожен з нас, також і той, хто розпинав, плював і висміював, якщо Христос помер за всіх?
Є така подія у Євангелії, яка певним чином заповідає хрест і пояснює його значення. Ісус разом з учнями переправляється через Галилейське озеро до Гадаринського краю, тобто до поган. По дорозі їм випадає буря, учні сповнені переляку і паніки. Після того як буря стихла, вони дістаються берега. Там Ісус виганяє злого духа, точніше кажучи — цілий легіон, із навіженого чоловіка, який жив у гробах, кричав, ранив себе, був обтяжливий для своїх побратимів. Але Христос виганяє злих духів не так, як завжди. Він посилає демонів у стадо свиней, які кинулися в озеро і потопилися. Дві тисячі гарних, дорідних вгодованих тварин, які цілком надавалися на харч. Один звільнений коштував цілого стада, двох тисяч голів. Увесь прожиток тамтешніх мешканців! Побачивши, що сталося, здоров’я людини вони визнають чимось очевидним, а найбільше засмучуються через втрачених свиней. Швидко підбивають риску втратам і прибуткам. Ну і хто би цього не зробив? Здоров’я тіла і духа однієї людини, якогось скаженого, вартувало такої ціни, таких втрат? Це ж абсурд. Тому вони просять Ісуса полишити їхній край, ну Він це і зробив. У будь-якому разі, Ісус потрудився там з’явитися для порятунку однієї людини, а ціна її врятування була висока.
Що найточніше перевіряє істинність моєї віри у Розп’ятого і якість мого християнства? Відповідь на отаке питання: чи я спроможний повірити, що Ісус зазнав би того самого страждання і смерті для мене одного, подібно як зробив це для одержимого з Герази? Чи вважаю я, що був би вартий цього? Чи я аж настільки важливий в очах Божих?
Ісус помер за мене — чи тільки за людство і світ? Бо якщо тільки за людство, то хрест і надалі буде для мене тільки відполірованим предметом.
Даріуш Пюрковський SJ,deon.pl
Джерело:CREDO
