2017-й рік на церковному та державному рівнях був приурочений вшануванню 125-літтю з дня народження нашого великого земляка, вірного сина Церкви та народу Патріарха Йосифа Сліпого, На пастирському гербі блаженнішого Йосифа, красується пророчий вислів філософа-стоїка Сенеки латинською мовою: «Крізь терни до зірок»). Ці слова пронизують усе стражденне і подвижницьке життя великого сина України, відважного борця та ісповідника Української Греко-Католицької Церкви на рідних землях та усвіті. Приклад життя і жертовності Йосифа Сліпого у час воєнного лихоліття вселяє у серця українців віру в те, що після випробувань та страждань, зневіри і відчаю, наступить Господній день радості і благополуччя, миру і спокою. Головне усердно вчитися, працювати і достойно виконувати свій обов’язок, незважаючи ні на які лиха та небезпеку.
Здавалося б, що з часу виходу УГКЦ з підпілля постать та справи Патріарха Йосифа відомі широкому загалу. Однак є чимало недосліджених білих плям, небагатьом відоме його «Завіщання, та й неможливо оцінити його спадщину у сфері збереження ідентичності нашої Церкви, установ, зокрема Товариства «Свята Софія». Саме його нинішній Президент, а також настоятель собору Свята Софія у Римі отець Марко-Ярослав Семеген, розповідає про продовження справи, започаткованої Патріархом Йосифом.
– Всечесний отче, вже тривалий час у Вічному місті Ви душпастирюєте на парафії, яку заснував і був будівничим собору Патріарх Йосиф, а також очолюєте товариство «Свята Софія». Розкажіть, чим для Вас особисто є постать Патріарха Йосифа?
– Я душпастирюю в Римі з квітня 2009 року. До 2014 року був віце-парохом парафії Жировицької Богородиці та святих Сергія і Вакха. Цю парафію засновав Патріарх Йосиф. Згодом, блаженніший Святослав покликав мене, після обрання Президентом Товариства Свята Софія, до служіння у Соборі Святої Софії, який є прокатедральним храмом Глави Церкви і Меншою Базилікою. Собор, з канонічної сторони не носить титулу парафії, а ректорії, хоча повністю виконує ту ж саму роль – збирає на молитву вірних у неділі та свята, тут уділяються Таїнства Хрещення, Миропомазання, Вінчання та інші богослужіння.
Говорячи про постать Патріарха Йосифа, ми часто вживаємо до певної міри традиційні слова: величава постать, велика людина тощо, Я хотів би оминути таку риторику, а Ваше запитання зорієнтувати в іншому напрямку. Нам сьогодні потрібно вдивлятись у постать Патріарха Йосифа і вивчати його спадщину. І це мало б стати суспільним завданням, але особливим для мешканців Тернопілля. Бо особа кир Сліпого, є настільки багатогранною, що тільки з перспективи часу зможемо оцінити його «блаженство» в повному розумінні. Сьогодні ще живуть кілька близьких співпрацівників і учнів Блаженнішого Йосифа і вони можуть досить хронологічно і до певної міри критично для загалу говорити про його постать. Я можу сказати тільки одне: він був великим знаряддям у руках Божих і співпрацівником Божого провидіння. Любов до своєї Церкви і народу освітлювала його розум, так, що він бачив значно більше, ніж інші, ніжлогіка чи прагматичні міркування можуть дозволити у природній спосіб. І ми, що сьогодні служимо та працюємо у Римі в його надбаннях ,можемо про це сміло говорити.
– Боже провидіння сприяло, що після 18 років заслання та каторги до столиці верховного апостола Петра прийшов український ісповідник віри Йосиф Сліпий. Він став «совістю Ватикану» і розпочав новий етап історії нашої Церкви». Розкажіть про його діяльність того періоду.
– Про цей період я, як і багато моїх однолітків передусім довідалися з книг. Тільки згодом, під час навчання у Римі вдалося «доторкнутися до звершеного Сліпим». У час моїх студентських років ці структури були острівками українства. Якщо говорити про Рим, то праця кир Йосифа і його співпрацівників була титанічною. І відбувалася у складних умовах. Перші спроби консолідації української діаспори та ієрархії по-різному були сприйняті як своїми так і чужими. Але це, мабуть, у житті звикла річ. Ніхто не любить, коли хтось втручається у вже усталений порядок, у якому, інколи з великим процентом фальшивого підходу, «але все таки комфортно». Консолідація, мотивована великою любов’ю до свого народу і Церкви, була рушійною силою двигуна Патріарха Йосифа, незважаючи на досить таки підірване «сибірськими подорожами » здоров’я.
У Римі блаженніший Йосиф повернув українській Церкві втрачений через певні історичні перипетії храм Жировицької Богородиці та мучеників Сергія і Вакха, а також будинок, котрий подарував Папа Урбан VIII у 1641 році, як осідок Прокураторів унійної церкви при Апостольському Престолі та паломницький дім.
Згодом була будова споруди Українського Католицького університету ім. Климента Папи Римського та організація його діяльності, заснування Студіону (монастир студитів у Маріно, неподалік Риму) та будова собору Святої Софії Премудрості Божої – перлини візантійського стилю і мозаїчного оформлення. Цей список можна продовжувати та деталізувати, але кожний з цих етапів потребував би окремої розмови.
– Отче, чому Патріарх Йосиф для забудови у Римі обрав покровителькою Святу Софію? Чи може це пов’язано із тим, що символом нашої Церкви є Софія Київська?
– Римський храм Святої Софії можна сміливо назвати «третьою Софією», збудованою у ХХ-му столітті. Патріарх, споруджуючи собор у Римі, бажав створити духовний зв’язок між першою, збудованою Імператором Юстиніяном у Константинополі в IV столітті, та другою Київською Софією, зведеною Ярославом Мудрим у XI сторіччі. Перша, безумовно, для нас є матірною. Звідти прийшов величний візантійський обряд до Київської Русі і вона стала архітектурним взірцем для побудови інших храмів у землях, куди приходив обряд «Великої Церкви». Друга, є вершиною українського сакрального архітектурного мистецтва, котру митрополит Йосиф, проїжджаючи через Київ 12 квітня 1945 року, бачив востаннє. Очевидно, що київська Софія послужила взірцем для побудови храму у Римі і стала відповіддю на ситуацію українського народу у вигнанні. Збудувавши храм Святої Софії у Римі, Блаженніший Йосиф говорив про неї словами з книги Приповідок (9,1): «Мудрость (sofia) созда себі дом», тобто будівля символізує і вшановує Божественну Мудрість, що перевершила людську думку й слово, але наділила людський рід розумом. Храм збудований у неовізантійському стилі та покритий мозаїкою. Однак, на відміну від типового внутрішнього оздоблення візантійського храму, має кілька тонких деталей у іконографічній програмі, а саме святих західної Церкви та персонажі української історії від «Повісті временних літ» – до єпископів-мучеників за віру. Патріарх Йосиф часто називав цей храм місцем, «що збирає в розсіянні сущих» та у своєму Заповіті пише про нього так: «А коли дивитиметеся на собор Святої Софії і будете здійснювати паломництво до нього, як до рідної святині, і молитву приноситимете у ньому, пам’ятайте, що цей собор залишаю вам як знак і символ знищених та збезчещених українських храмів Божих… А над усе, нехай собор Святої Софії буде для вас знаком і свідком собору Живих Українських Душ, святим місцем та літургійної Жертви за померлих, живих і ненароджених. Благаю Бога, щоб він охороняв собор Душ Прийдешніх Українських Поколінь. «Третя» Софія є найменшою за розмірами, однак вона єдина функціонує як християнський храм, а не музей.
– Що сьогодні собою являє острівок духовності і українства у Римі – собор Святої Софії?
– Від моменту освячення собору у вересні 1979 року до сьогодні цей собор збирає українство у «розсіянні суще». До 1996 року до святині приїжджали в основному представники європейської та заокеанської діаспор. Сьогодні він є одним із трьох осередків душпастирства нашої еміграції у Римі. Окрім літургійного життя, при соборі діє українська недільна школа, танцювальний гурток та організовується театр. Цього року з громади маємо двох семінаристів: один поступив до Тернопільської семінарії, а інший до Івано-Франківської. Протягом року відбуваються різні наукові, формативні та культурні заходи для української громади Рима – «Свято Матері», виставки, презентації фільмів, книг науково-просвітницькі конференції, вшанування пам’ятних дат. Є багато заходів соціального характеру. Спектр діяльності доволі широкий, але основою усієї діяльності є спільний християнський шлях усіх прихожан та збереження національно-патріотичної спадщини.
– Як постало релігійне товариство для українців католиків «Свята Софія»?
– Товариство Свята Софія, за задумом Блаженнішого Йосифа, засноване у 1970 році декретом кардинала Вікарія Святішого Отця для єпархії Риму Анджело Дель Аква, а вже у 1972-му була визнана урядом Італійської Республіки, як юридична особа. Після повернення Блаженнішого з вигнання, українська церква у Римі не мала жодного церковно-юридичного організму. Очевидно., існували монаші чини та згромадження з власними осідками, але це були їх представництва. Інший, можливо маловідомий факт, це громадянство кир Сліпого. Він помер з паспортом громадянина УРСр. Надія на повернення в Україну ніколи не полишала Патріарха Йосифа. Однак він був безпосереднім свідком втрати нашою Церквою усіх надбань, тому існувало певне застереження. Тим паче, що Італія завжди славилася своєю прихильністю до комунізму. Щоб забезпечити юридичний статус усіх дібр та не допустити їх втрати, окрім завдань окреслених статутом, товариство стало власником усіх патріарших надбань і це дозволяє адмініструвати їх у законний спосіб. З того періоду розпочинається діяльність товариства «Свята Софія» для українців-католиків. Першим її головою був Блаженіший Йосиф, згодом товариство урізних роках очолювали нині вже покійні кир Іван Хома, Блаженніший Любомир, а також кир Гліб Лончина, сьогоднішній єпископ Лондонської єпархії. Я змінив отця-доктора Івана Дацька у листопаді 2013 року.
Згодом дочірні товариства появилися у Філадельфії (США), Лондоні (Велика Британія) та Генку (Бельгія).
– Розкажіть про структуру вашого товариства.
– На сьогодні воно налічує 19 членів: Блаженніший Святослав та 4 єпископи, 7 священиків і 7 світських осіб. Усі разом – це загальна асамблея товариства. Адмініструє поточні справи управа котра складається з президента, секретаря (о. Іван Кулик), скарбника (кир Гліб Лончина) та радника ( отець-доктор. Богдан Прах.) До компетенції управи належить поточне адміністрування товариства. Товариство адмініструється згідно з італійським законодавством. Відповідно дочірні товариства адмініструються згідно з державними законами країн їхнього існування. Між кожним із них існує моральна єдність у напрямках діяльності. Однак кожне з товариств має певну специфіку своєї діяльності.
– Як часто відбуваються ваші зустрічі і що на них вирішується?
– Загальні збори товариства скликаються раз на рік. На них заслуховуються звіти за поточну діяльність, обговорюється важливі питання та приймаються рішення на наступний рік. Загальні збори посвячують багато часу для пошуку виходу із складних ситуацій та опрацюванням візії майбутності. Управа засідає 5-7 разів на рік у Римі або через сучасні засоби комунікації та обговорює поточні справи, серед яких – адміністрування патріарших дібр, реалізація різних проектів: видавничих, релігійно-наукових, збереження спадщини Патріарха Йосифа та служіння й Церкві.
– Якою є діяльність товариства в Україні?
– Наш юридичний осідок в Італії і там здійснюється статутна діяльність. Там товариство поширює інформації про Україну, українську Церкву та культуру. Цього року розповсюдило 12 тисяч примірників «Заповітів» Блаженнішого Йосифа. Готується до виходу у світ аудіодиск з цим же «Заповітом». Видали електронну бібліотеку усіх богословських праць Ісповідника віри, розіслали понад 30 комплектів книг кардинала Сліпого до бібліотек різних вишів і монастирів. Не бракує також проектів соціального характеру. Американське товариство провадить безпосередню діяльність у Україні і опікується музейно- меморіальним комплексом у Заздрості та докладає зусиль до його популяризації, проводить англомовні літні школи для дітей з малозабезпечених родин. Бельгійське товариство має ряд соціально харитативних проектів, Лондонське також. Тобто усі «Софії» є членами нашої Церкви та підтримують діяльність Глави та її структур.
– За волею Провидіння Ви є продовжувачем справи Патріарха Йосифа. Для Вас це благословення чи обов’язок?
– На той момент Римське товариство мало певні проблеми. Але я вдячний Богу за можливість такого служіння у специфічних умовах. Було чимало нових викликів та нових сторінок для гортання, але Господь благословив мене силою і добрими співпрацівниками. Тому обов’язок є благословенний.
– Наскільки актуальним для сучасників є «Заповіт» патріарха Йосифа?
– «Заповіт» Патріарха Йосифа є актуальним для сьогодення та вимагає більшого зосередження і вивчення. Цим «Батьківським і Пастирським» завіщанням Патріарх закликає свій народ уберегтися від зневіри, утвердити віру в Бога та базувати взаємини на християнській любові. Ісповідник Віри у своєму «Заповіті» закликає до збереження християнської родини та її здорового будування на євангельських цінностях, говорить про здорове виховання, збереження національних цінностей, любов до народу, церкви та ненастанний труд у розбудові патріархального устрою. Сучасник знайде у цьому тексті добрі дороговкази та відповіді на суспільні виклики. Усі вони є аргументовані словами Христа з євангелій, що додає тексту «Заповіту» великої духовної вартості та робить його «рецептом» на хвороби сьогодення.
розмовляла Надія ШПОДАРУНОК
Для довідки:
Отець Марко Ярослав Семеген є- випускник Тернопільської вищої духовної семінарії імені Патріарха Йосифа Сліпого. Після її закінчення здобув ступінь ліценціата Папського орієнтального інституту (Рим) у галузі літургійних наук та є докторантом цього ж вишу. У 2009 році його призначено віце-парохом української парафії Святих Сергія та Вакха в Римі, а в 2011-муі – пасторальним координатором для українців-греко-католиків Італії. Із січня 2014 р. о. Марко-Ярослав Семеген – президент релігійного товариства українців-католиків «Свята Софія».
