Завжди зберігай міру в мові і в мовчанні (Публій)
За час нашого спілкування ми обговорили чимало різних тем, які є важливими для духовного вдосконалення, глибшого розуміння і сприйняття принципів християнської моралі. Сьогоднішня наша розмова – особлива, оскільки будемо говорити про той дивовижний “інструмент”, який Господь подарував людині, – це дар мови, силу слова. Як відомо (так вважали ще древні мудреці, філософи, письменники, поети), що зброєю слова можна зробити дуже багато. По-перше, воно є засобом передачі думок, почуттів, бажань, потреб. Без слова неможливо спілкуватися, передавати інформацію, обговорювати важливі суспільні проблеми. Словом можна збудувати і зруйнувати, зцілити, підтримати, розрадити, і навпаки – поранити, зневажити, вбити людину морально. Недарма у книзі премудрого Сираха написано, що “удар бича призводить до рубців, а удар язика – сокрушує кості” (Сир, 28, 20).
Класичним прикладом і переконливим аргументом великої сили слова є Святе Письмо Старого і Нового Завіту. Згадаймо, за допомогою чого був створений світ. На початку книги Буття читаємо: все, що з’являлося з небуття, виникало за допомогою Божого Слова. Одна лиш фраза: “І сказав Бог…”, а які дивні речі творилися. З нічого поставало небо, земля, ріки, моря, рослини, птахи, риби, як і кінцевий, найдосконаліший результат Божого творення – людина.
Святий Іван Богослов на початку свого Євангелія пише: «Споконвіку було Слово, і з Богом було Слово, і Слово було – Бог. З Богом було воно споконвіку. Ним постало все, і ніщо, що постало, не постало без нього» (Ів. 1,1-17).
Наведені цитати, як і взагалі ці вступні міркування використовую для того, щоб ви, шановні читачі, у тому числі і я, як автор цих роздумів, пройнялися незбагненною силою і величчю цього чудодійного Слова і водночас, щоби у нашому серці зародилися почуття великої вдячності Богові за отриманий дар мови, за те, що ми, як найдосконаліші земні істоти, теж володіємо цим чудесним засобом.
Однак головною метою цієї розмови є те, щоб ми усі відчули високу відповідальність за щоденне, щохвилинне застосування цього Божого дару. Володіючи таким інструментом, ми повинні використовувати його тільки за призначенням. Часто з цієї словесної балаканини відчувається, що багато людей забули про це. Або ще гірше – просто не знають, для чого Всевишній подарував їм цю здатність говорити. Їх «мовний апарат» часто працює з величезним перевантаженням, і ще частіше – просто намарне. Поки що не беру до уваги таке негативне і гріховне явище, як осуд, обмови своїх ближніх, а також лихослів’я, оскільки ця тема потребує окремого обговорення; я ж маю на увазі елементарне пустослів’я, якого сьогодні не бракує на кожному кроці. Не раз слухаючи цю порожню і нікому непотрібну балаканину, думаю: як нераціонально , я б сказав, навіть, безпощадно і безумно люди вбивають дорогоцінний час, який могли б використати для якихось корисних справ. Це, по-перше. А, по-друге, вони ж навіть не знають, що ця надмірна балакучість забирає, на думку психологів, велику кількість життєвої енергії. Часто люди, не знаючи типу своєї нервової системи, рівня її чутливості, емоційного стану, інших психічних факторів, після довгих і багатослівних розмов, почувають себе втомленими, навіть виснаженими.
Якщо ж говорити з духовної точки зору, то з надмірною балаканиною, тобто під час викидання з себе великої кількості слів, ми викидаємо зі свого серця Божі дари, внутрішню теплоту, благодать Святого Духа, яку отримали від Хрещення, Миропомазання, інших Святих Тайн. Особливо слід бути небагатослівними, або ще краще – в цей день протягом хоч деякого часу перебувати у мовчанні, після прийняття Святого Причастя, коли в нашому серці тоді перебуває сам Ісус Христос. Він хоче, щоб ми у тиші і спокої розмовляли тільки з Ним, а не вдавалися до галасу, суєти і пустослів’я. Саме з цього приводу ще блаженний Діадох у V столітті говорив: «Як двері в бані, які часто відкриваються, у швидкому часі випускають внутрішню теплоту назовні, так і сказаним, якщо хтось багато говорить, хоч би й говорив усе добре».
Духовні люди, святителі нашої Церкви до володіння словом ставилися з особливою увагою і відповідальністю. Вони вважали, що для того, хто прагне жити вищим, досконалішим життям, найбільшою потребою є вміння належно керувати своїм язиком і взагалі потрібно загнуздати його.
Апостол Яків, показуючи, як важко говіркому втриматися від чогось грішного, вважав, що утримання язика є набутком лише досконалих людей: «Коли хтось не завинить словом, той муж досконалий, що може загнуздати й усе тіло» (Як. 3,2). Язик, якщо почне швидко говорити задля свого задоволення, несеться в промовах, як розгнузданий кінь, і теревенить не тільки добре й пристойне, але й недобре та зле, – пише у книзі “Невидима боротьба” Никодим Святогорець. Для тих, які мають подібні проблеми і намагаються їх позбутися, є дуже добра порада: коли вам потрібно говорити, наперед подумайте про те, що хоче сказати ваше серце, перш ніж це перейде на ваш язик, і ви переконаєтеся, що було б краще, якби чимало з того не виходило із ваших вуст. Про це ви дізнаєтеся відразу ж після закінчення розмови, або на другий день і будете картати себе за те, що не стрималися.
Завершуючи роздуми, скажу, що для того, хто прагне виробити у собі високу духовність, досконалість, мовчання є чудовим і надійним засобом для цього, воно сприяє формуванню чеснот і є ознакою духовної мудрості. Святий Ісаак Сирін говорив, що мовчання є тайною майбутнього віку, а слова – зброєю цього світу.
о. Орест ГЛУБІШ
