Блага вість Великодня запевняє, що жодному гробові нас більше не втримати – ані гробові відчаю, ані гробові знеохоти, ані гробові сумніву, ані навіть гробові самої смерті (Браян Кавано).
Саме сьогодні, коли ми готуємося урочисто відзначити свято Воскресіння Христового, я вирішив запропонувати вам, дорогі друзі, свої роздуми про цю видатну подію. У ці передсвяткові хвилини хочу разом із вами роздумати про головну суть цього свята.
Христове Воскресіння означає, що ми, як неповторні особистості, врятовані від вічної смерті. Смерть, котрій підвладне наше тіло, подолана Воскресінням. Саме це дає смисл, головну мету людському існуванню, приходу у цей складний і суперечливий світ.
Особливо це стосується нас, християн третього тисячоліття, зокрема українського народу, який у складних умовах цієї безглуздої війни, коли на фронті гинуть наші солдати, захисники України, в нелегких умовах економічної та політичної кризи, намагається будувати свій «Новий Єрусалим» – незалежну українську державу. Звичайно, проблем маємо багато – матеріальних, моральних. Нині усе продається-купується: дипломи, місце праці, совість, честь, гідність, навіть людське життя. Душі багатьох людей оповила темрява аморальності, бездуховності, непевності, навіть відчаю.
Що ж робимо у таких випадках? Звісно, критикуємо, нарікаємо на всіх і на все. Очевидно, ці речі те ж є закономірними, однак мені довелося прочитати повчальне висловлювання древніх мудреців про те, що потрібно не ганити темряву, а запалити хоч одну свічку, яка б розвіювала масиви пітьми. Цією свічкою, яскравим світлом є Воскреслий Ісус, який відганяє темряву зневіри, ненависті, гніву, вседозволеності, відчаю і сумнівів, як пише Браян Кавано.
Не забуваймо: Христос відчинив гріб, переміг смерть і показав драбину, якою зможемо піднятися з цієї прірви. Нам потрібно піти до Господнього гробу, аби побачити (внутрішнім зором) ангела, який, будучи одягнутим у білу одежу, промовить до нас: «Кого ви шукаєте? Ісуса розіп’ятого? Його немає тут! Він воскрес!”
Саме ці незвичайні слова, неоднозначну відповідь ангела я хотів би прокоментувати. Очевидно, будучи земними людьми і не маючи глибокої віри, не розуміючи багатьох речей, ми ще не повністю усвідомлюємо значення, а радше важливість Божого задуму, Його премудрої небесної програми. Навіть у таких неординарних подіях, як Різдво чи Воскресіння ми шукаємо чогось свого, чисто людського, вигідного нам, потрібного нашій плоті, а не духові. Багатьом із нас ці видатні події є лише причиною чергової гостини, вживання спиртного і, у кращому випадку, – виконання деяких традицій. Це, безперечно, добре, що маємо можливість зібратися у колі родини чи друзів за святковим столом або ж провести деякі традиційні у ці свята заходи.
Однак, якщо наше святкування існуватиме лише на такій платформі, то це означає, що ми обрали неправильні орієнтири і на примітивному рівні сприймаємо ці високі речі. Пересічні люди, віддавшись лише чисто людському, земному святкуванню, по-суті, ще досі стоять біля закритого Христового гробу і думають, що Він там. Однак світлоносний ангел, сидячи на камені, біля відкритого Ісусового гробу, урочисто промовляє до них (для кращого розуміння його слова подаю з деяким перефразуванням): «Ви помилилися! Його немає тут. Він воскрес!».
Дуже цікаві і повчальні міркування з цього приводу можна прочитати у видатного українського філософа Григорія Сковороди. Він власне пише про те, що багато людей шукають воскреслого Христа «серед високих світських почестей, у величних домах, у грошах, у столітньому здоров’ї, у плотському задоволенні». Проте світловидний ангел уже не говорить, а, як пише Сковорода, кричить до них: «Його немає тут! Він воскрес!» І далі філософ продовжує свою думку: «Звичайно, для тебе (тобто того, хто шукає Воскреслого у «такому святкуванні», Його тут немає, тому що ти Христа по-справжньому не знаєш і не бачиш.
Що ж тепер залишилося робити? А ось що… Віддати подяку Всеблаженному Богові за те, що Він зробив людям потрібне – нетрудним, а трудне непотрібним. Немає солодшого для людини й потрібнішого, як щастя. Що було б, коли б щастя залежало від місця, від часу, від плоті й крові? Скажу виразніше: що було б, коли Бог помістив би щастя в Америці, або на Канарських островах, або в Єрусалимі, або у царських палатах, або в соломоновому віці, або у пустелі, або у чині, або у науках, або у здоров’ї? Тоді б і щастя наше і ми з ним були би бідні. Як же то щастя утверджене на піску плоті, на обмеженому місці й часі, на смертній людині.
Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палатах, не плазуй по земній кулі. Повітря й сонце завжди з тобою, всюди й задарма; усе те, що втікає від тебе, знай, що воно чуже, і не вважай своїм. Одне лиш тобі потрібне – по- дяка блаженному Богові за те, що все нас покидає і все для нас трудне, крім того, що потрібне, любе і єдине».
Вважаю, що це мудре повчання стосується і наших пошуків воскреслого Христа, які ми часто проводимо не там, де потрібно, де Христа немає. Це немов би й до нас ангел промовляє: «Його немає тут. Він воскрес!»
Цікаві міркування з цього приводу поміщені в одному із святкових чисел католицького журналу «Слово між нами». Написане тут про справжню сутність Христового Воскресіння додає нам християнського оптимізму і надії у цьому нелегкому й складному житті, коли навколо нас панує атмосфера розчарувань, зневіри, а подекуди – й відчаю. Ці слова особливо потрібні тим людям, які, допустивши у своєму житті чимало гріхів, багато страждають за це, їх переслідують постійні докори, гризе сумління. Вони вважають, що Христос не простить їхніх провин.
«Але згадаймо перші слова ангела, звернені до жінок-мироносиць: «Не бійтесь: знаю бо, що ви шукаєте Ісуса розіп’ятого. Нема його тут, бо він воскрес, як ото сам прорік… Та біжіть притьмом, скажіть його учням, що він воскрес із мертвих» (Мт 28, 5-7). Коли схвильовані жінки йшли сповістити учням про чудо Христового воскресіння, вони зустріли самого Христа, і Він також сказав їм: «Не бійтесь!… Сповістіть моїх братів, щоб ішли назад у Галилею: там мене побачать» (Мт 28, 10). Ісус кликав учнів туди, де вони бачили безліч чудес і чули багато одкровень.
Те ж саме Ісус Христос говорить і тобі на початку Великоднього періоду: «Біжи притьмом!» Поспішай до свого Спасителя, особливо, якщо тебе переслідує почуття провини за гріхи минулого. Прислухайся до заклику Христа: «Я воскрес, Я переміг страх і взяв на Себе всі гріхи. Тому не бійся покаятись у своїх провинах і дати Мені можливість звільнити тебе.
Біжи притьмом! Не залишайся на цвинтарі, де Марія Магдалина знайшла Мою гробницю. Не зупиняйся на своїх гріхах, що привели Мене туди. Йди до Мене Воскреслого, до Спасителя твого, і прийми благодаті і зцілення, які Я завоював для тебе. Ніщо не відлучить тебе від Моєї любові.
Біжи притьмом! Щоразу, коли ти відчуваєш розчарування, безвихідь, знемогу, поглянь на Мій хрест і скажи: «Христос помер за мене. Я нове творіння, тепер я належу Йому. Я можу все в тому, хто зміцнює мене». Потім поклади на Мене свій тягар.
«Господи Ісусе Христе, я вірю, що ти воскрес і переміг гріх і смерть. Приходжу до Тебе з цілковитою довірою. Дозволь мені взяти участь у Твоїй перемозі».
о. Орест ГЛУБІШ
