Цьогорічна загальнонаціональна проща до «Зарваниці» вже стала історією. І не просто черговою галочкою у ланцюгу добрих справ для багатьох ревних християн, бо, можливо, дехто так і трактує подібні події у своєму житті. Особисто для мене, а перші мої прощі до цього Марійського центру відбулися ще у далекому дитинстві, в часи підпіллі, і сьогодні викликають щемкі спогади. Цьогорічне паломництво зумовило почуття вдячності Всевишньому за те, що належу саме до УГКЦ, спадкоємниці Володимирового хрещення; що могла молитовно від імені своїх батьків, бабусь та дідусів, а саме вони навчали, що віра це те, що передається від серця до серця, і на цьому наголошував Глава нашої Церкви блаженніший Святослав, подякувати Всевишньому. Повірте, висвітлювати з року в рік, здавалося б, подібні за своєю суттю та формою заходи не так й просто. Тож цьогоріч вирішила висловити свої міркування безпосередньо, через призму того, що просто лягло на серце.
Динаміка сучасного життя позбавляє людину можливості повноцінного спілкування з Всевишнім. Навіть систематично відвідуючи церкву, ми не завжди встигаємо за час Богослужінь очистити свій розум від суєти буденних клопотів і налаштуватися на діалог з Господом, сприйняття Його одкровень, ласк і благодатей. Саме тому ми здійснюємо прощі.
Прекрасне пояснення терміну «паломник» знаходимо в українській мові, – «прочанин», що означає «ходити на прощу» – шукати прощення гріхів, йдучи з молитвою до святих місць. Людська віра і життя, вочевидь, є невід’ємними від паломництва. Це об’єктивна реальність закладена в людині Творцем – прагнення пошуку шляхів пізнання Бога! Є в людині щось таке, що змушує її зрушити з місця і прямувати туди, де скороминуща буденність схиляється перед очевидністю вічності; де до цієї вічності можна доторкнутися серцем і прикластися устами.
Паломництво символізує шлях людини до Бога, духовного просвітлення, Царства Небесного. І здолати цей шлях можна тільки вирушивши ним… А цьогоріч цим шляхом прямували десятки тисяч прочан. Лише Богу відомо, що спонукало цих людей – малих, юних і вже у поважному віці – покинути зону комфорту і вирушити до дому Пресвятої Богородиці у чудотворній Зарваниці. У Її стіп, хоч на деякий час, усі стали рівними – селяни, підприємці, студенти, представники влади, заробітчани, єпископи, воїни, матері загиблих на війні, і навіть Президент України, люди з різних континентів, представники інших конфесій, незважаючи на рясний дощ, спільно творили молитву прослави і підносили свої серця до небес з проханнями про мир та спокій на рідній землі. А хіба не особливою благодаттю, доторком до прекрасного і вічного були з нічим незрівнянні пережиття єднання тисяч сердець у Євхаристійній Трапезі, де сам Христос робив нас причасниками свого Божественного бенкету, а піднесення, невимовний злет душі під час походу зі свічками, духовно-мистецька програма для молоді і щира й відверта зустріч юних зі своїм Патріархом, який так тонко відчуває сучасні переживання молодих християн і разом з ними намагається знайти шляхи вирішення насущних проблем.
Проща стала своєрідним майданчиком, на якому я могла зустрітися і поспілкуватися з дорогими для мене по духу людьми, відчути, що попри щоденну метушню, проблеми, пошуки і сумніви Господь чуває наді мною. І це не лише моє особисте відчуття. Навіть Президент України Петро Порошенко, котрий уперше відвідав Зарваницю, сказав: «І я, православний українець, почуваюся тут, серед вас, надзвичайно затишно».
На думку багатьох, цьогорічна проща була особливою, несуєтливою, спокійною і молитовною. Навіть дощ, що так рясно окропив прочан, за словами блаженнішого Святослава, ніби наповнив кожного із нас особливою ласкою Божою, яку маємо поширювати світом, ділячись з усіма благодаттю і скарбом віри, яка уже понад тисячу років передається з покоління в покоління, від серця до серця.
Надія ШПОДАРУНОК
