Щоб перемінити світ, досить аби хтось один, навіть малий, здобувся на відвагу почати.
Бруно Ферреро
Сьогодні, коли увійшов у нашу історію ще один рік і, очевидно, багато із вас, дорогі читачі, його урочисто зустрічали,пропоную деякі роздуми про це святкування. Добре розумію, що, можливо, не всім сподобаються мої (і не тільки мої) міркування з приводу відзначення цієї події, однак у цьому дописі висловлюю своє священицьке бачення новорічного свята і всього, що з ним пов’язане.
Кожного разу, коли приходить новий рік, намагаюся трохи відокремитися від „традиційного” відзначення цього свята, сісти перед запаленою свічкою у тиші кімнати і після щирої подячної молитви до Бога за щасливо прожитий рік, заглибитися у справжню сутність цієї події. Прагну вникнути в історію цього свята, хочу знайти той духовний механізм, який, на моє глибоке переконання, закладений у кожному дійстві. Власне ці свої особисті почуття хочу передати і вам.
Розумію, що у вас може виникнути запитання: чому, кажучи про традиційне святкування, я взяв це слово у лапки? Чи, можливо, не схвалюю наші новорічні звичаї, віншування чи засівання. Навпаки, вважаю, що ця прадавня звичаєвість є джерелом високого натхнення, радості і духовності нашого народу. Проблема в іншому: чому сталося так (і взагалі – звідки взялася традиція) псувати цей високий дух новорічних свят суцільними пиятиками, справжніми нічними оргіями, під час яких твориться багато гріховності.
Добре усвідомлюю, що, очевидно, своїми міркуваннями спричиню несхвалення деяких людей, які саме так звикли зустрічати новий рік, оскільки ця недобра традиція увійшла дуже глибоко у новорічну програму сучасного людства, стала її невід’ємною частиною. Звичайно, не йдеться про те, що за святковим столом зовсім не можна випити келих шампанського чи спожити смачно приготовані традиційні страви, зрештою, відпочити, розумно повеселитися у сімейному колі. Кажучи про це, маю на увазі непомірне споживання спиртних напоїв, що приносить велику шкоду тілу і душі. На жаль, ідеться не лише про таку «зустріч» Нового року, але й про відзначення Різдвяних свят. Скажіть, будь ласка, чи хоче того наш Спаситель, Який разом зі своїм народженням приніс на землю високу духовність, моральність, культуру, праведність і святість, «такого» святкування? Або що доброго і нового принесе нам цілонічна пиятика (а так святкує більшість) під час новорічної ночі та ще й при страшенному гуркоті музичної апаратури, яка безперестанно гримить у вухах людей, втомлюючи і навіть спустошуючи їхні душі.
Пишучи це, передбачаю невдоволену репліку когось із читачів: „ Але ж молодим це не шкодить, мусять же якось повеселитися”. Так, звичайно, як мовиться, на кожен вік своя пісня, і, звісно, „молодим це не зашкодить”, але, повірте, що і не принесе жодної користі. Розумію, що ця проблема непроста і вона передусім полягає у нашому вихованні, тобто, у якому оточенні ми жили, чого нас навчили, якою була культура, духовність. Як відомо, атеїстична система прищеплювала зовсім інші цінності, і, оскільки „святе місце порожнім не буває”, ми заповнювали його (і, на жаль, робимо це й досі) ось такою псевдо культурою чи псевдо духовністю.
Свого часу святитель Феофан Затворник з обуренням виголосив проповідь саме у дні нового року. Він звертався до тих, хто це свято зустрічає у ресторанах, шинках тощо. Прочитайте, будь ласка, ці фрагменти його новорічного слова: «Ось ви, замість того, щоб молитвою до Бога освятити початок новоліття, крутитеся з вашими склянками і один одного вітаєте «з новим роком, з новим щастям». З новим роком – це ще має зміст, – можна так сказати, а ось хто вам може пообіцяти, що у вас буде якесь “нове щастя”? І звідки воно може бути у вас? Щастя – це радість душі людської, і тільки від Бога вона може прийти. А ваші ці вигуки просто блазнівські вигуки, які нічого не варті, як і ваші побажання один одному».
Сьогодні, у час духовного і національного відродження нашого народу, потрібно переосмислювати та змінювати своє ставлення і до відзначення свята Різдва Господа нашого Ісуса Христа як епохальної події, яка відкрила нам двері до справжнього Світла, а, отже, і нашого спасіння. Христос прийшов, щоб оновити нас, очистити, вдосконалити. Як християни, ми повинні відзначати Різдво передусім щирою молитвою під час усіх богослужінь, які відбуваються в ці різдвяні дні. Прославляти народженого Ісуса і дякувати Йому за ласку спасіння наших душ. Така ж молитва повинна бути і під час зустрічі нового року, щоби з Божим благословенням увійти у ще один етап нашого життя. Не забуваймо мудрих слів псалмоспівця: „Якщо Господь не збудує дому, марно трудились його будівничі”. Так само й тут: якщо Бог не поблагословить нас на вхід у наступний рік, якщо не зустрінемо його з подячною молитвою за прожитий період часу і не попросимо небесного благословення на новий рік, це будуть, як пише святий Августин, „великі кроки” поза дорогою.
До речі, сьогодні на багатьох парафіях священики практикують у новорічну ніч Божественні Літургії, щоби саме так, по-християнськи, зустріти і увійти в Новий рік. Ось як пише з цього приводу відомий у нашій Церкві священик, доктор богослов’я о. Роман Василів: „Коли стрілки годинника вказали на північ, а куранти пробили свої доленосні удари і наступив Новий рік, у нашій церкві прозвучали слова: „Благословенне Царство Отця і Сина і Святого Духа нині і повсякчас і на віки вічні. Амінь”. У момент, коли Новий рік вступив у свої права, ми сповістили про благословенне Царство Бога, щоби Бог царював над цим роком, цим часом, над нашим народом. Ми відправили Святу Літургію, щоби в цьому Новому році, насамперед, прийняти Христа, щоби йти в Новий рік з Христом. Коли куранти годинника пробили належні удари, і Новий рік вступив у свої права, люди світу цього зустріли його пострілами з пляшок шампанського, дзеньканням бокалів, прийняттям алкоголю. І до цього брязкоту бокалів долучився регіт всього пекла, бо що для пекла є краще, як не все нове зустріти у притупленій свідомості, в алкоголю, в пиятиці, в забутті того, що над цим часом, над цим роком царює Бог. Проте „Благословенне Царство…” звучало із дзвоном бокалів. Люди забувають, що яким є початок, таким буде і продовження.
Ця традиція зустрічі Нового року походить з атеїстичних часів безбожного більшовицького режиму. Релігійні почуття неможливо забрати з людської душі, тому атеїзм вирішив підмінити цінності… Знищити сакральні почуття людини неможливо. Атеїзм їх підмінив виттям телевізора, дзвоном бокалів з шампанським, поголовною пиятикою племен і народів.
Сьогодні єдиною розрадою для нас є молитва, і храм пролив бальзам на ці побожні душі, присутні тут у цей початок нового року, де найперше прозвучали слова „Благословенне царство…” і голосилася Добра Новина. Ми читали Святе Євангеліє, слова Христа про те, що „визволення наше близьке”, що „Царство Боже наблизилося до нас” (Лк. 21;28-33). наблизитися до Бога – ось наша мета у цьому році. Наблизити Царство Боже – ось для чого ми повинні трудитися в цьому році».
Ми всі нарешті повинні зрозуміти, що новий рік для нас буде щасливим не від того, що ми його зустрінемо і відзначимо цілонічною гульнею і непоміркованим розпиванням спиртного, а від того, чи ми отримаємо благословення Боже. Чи подякуємо Всевишньому за отримані ласки в минулому році. Маємо бути вдячні Богові за все: за здоров’я, за хліб і до хліба, за житло і одяг, за працю і добробут, за тепло і затишок, за родину, за дітей і онуків, за сонце і небо, за дощ, сніг і вітер; за терпіння і страждання…А подякувавши, слід попросити в Господа щедрого благословення на цей новий рік і тоді він справді буде для нас щасливим.
Коли легендарному американському співакові, поетові, композитору Бобу Ділану виповнилося п’ятдесят, один журналіст запитав його, чи він щасливий. Боб відповів, навівши цитату з першого псалма: «Не можна бути щасливим або нещасливим, можна бути благословенним або неблагословенним. «Блажен чоловік, що за радою безбожників не ходить і на путь грішників не ступає, і на засіданні блюзнірів не сідає» – напевно, це і є щаслива людина. Усвідомлення того, що ти людина, покликана жити на цій землі мудро і праведно, набагато важливіше, ніж відчуття щастя. Так чи інакше, щастя – це лише повітряна кулька, тимчасовий стан».
Завершуючи ці роздуми, мені згадалося одне духовне оповідання, наведений фрагмент якого дуже співзвучний з цією темою. Якось під час новорічної гостини, на яку було запрошено багато гостей, мама сказала донечці, щоб вона помолилася і йшла спати. Дівчинка послухалася, стала навколішки біля свого ліжка, щоб промовити молитву. Коли вона вернулася, щоб сказати всім «добраніч», мама запитала: „Чи ти помолилася, доню?” „Ні, я не змогла”. „Як це не змогла?! Піди, спробуй ще раз”. Дівчинка повернулася до своєї кімнати і ще раз спробувала помолитися. За кілька хвилин знову прийшла до мами. „Тепер уже гарно помолилася?” „Ні, мамо, я не могла!” „Не могла? Але чому?” „Я не чула тиші. Не могла нічого почути. У вас так шумно!”
Воістину правий був Святий Іван від Хреста, коли писав: „А тому я покликаний увійти в тишу, яка випливає з глибини, як запрошуєш до цього Ти, мій Боже… Саме у тиші душа чує Слово, коли стихне зовнішній і внутрішній галас”.
У цю новорічну ніч молімося за те, щоби цей рік був для нас усіх благословенний Богом, а, отже, і щасливий. Наслідуймо святителя Григорія Богослова, який смиренно просив у Господа, щоб Він послав йому хоч вечір добрий його життя і милостиво споглянув на залишок днів його. Так і нам потрібно молитися, щоб Господь Своєю милістю захистив нас у дні, які Він щедро дає для нашого доброго християнського життя і спасіння.
о. Орест Глубіш
