Ці роздуми про різдвяне святкування я написав дуже давно, однак сьогодні, коли триває посвяття Різдва Христового, тим більше – напередодні Щедрого вечора і Богоявлення Господнього вирішив запропонувати вам, дорогі читачі. Можливо, тепер, на відстані багатьох років, я міг би внести у текст деякі корективи, літературні правки, та все ж залишаю ці речі у такому вигляді, в якому написав їх у ранній молодості.
…Село одягнулося у зимові шати. Вкрилися пухнастим килимом вулиці, поля, річки, усе довкілля. Яким гарним воно є тоді і особливо цього таємничого Святого вечора… Так уже склалося, що перед тим, як сісти до Святої вечері, кожного року (хоч на півгодини) виходжу надвір. Чомусь у цей час хочеться побути на самоті. Прагну увібрати в свою душу цю неповторну красу, почути мелодійне поскрипування снігу на морозі, поцілувати оздоблену сріблястим інеєм зелену гілочку ялини, милуватися сніжно-білими кучугурами-свічечками, що так контрастують з червоними кетягами промерзлої калини, вслухатися у радісні голоси першої коляди, серцем відчути цю дивовижну різдвяну музику, бентежну симфонію тихої святої ночі…
І лише після цього іду до вечері, щоби посмакувати пахучим борщем, варениками, кутею чи грибами. Після цього будуть колядування-віншування, веселощі дітей, які стрибатимуть на розстеленій по долівці соломі. Удосвіта або ще вночі люди поспішатимуть на Різдвяні богослужіння, щоби молитовно поєднатися і заспівати «З нами Бог, розумійте, народи, і покоряйтеся, бо з нами Бог!» Згадуючи своє далеке дитинство, як нині, пам’ятаю бабусині слова-повчання: «У Різдвяних відправах найважливішою є Свята Літургія, однак Велике Повечір’я теж має свою духовну вартість, особливо коли співають «З нами Бог, розумійте, язици (народи!”) Тож дивися, поспішай до церкви, щоб не пропустити цього чудового Різдвяного гімну.
Усе це буде згодом… А зараз, у цю урочисту хвилину, хочу побути тут, щоби серед створеної Всевишнім чудової краси і первозданності зимової природи поговорити зі своїм Творцем, духовно приготуватися до величавого священнодійства, очистити душу і серце. Подякувати Йому за все, подароване нам, грішним людям. Зрештою, за наш прихід у цей світ. Ми дуже рідко це робимо. Нам здається, що все так має бути. Все дуже просто, банально, але ж це не так. Господь дав цей великий дар саме нам, щоб ми жили, милувалися Його творіннями, цією красою, а потім, гідно виконавши свою життєву програму, знову повернулися до Нього. Адже Спаситель сам сказав, що хоче, аби ми були там, де Він перебуває. Тобто у Небі, в Царстві Небесному. А це для нас велика ласка, Божий привілей.
…Через кілька годин прийду до святого храму, стану перед престолом, на якому перебуваєш Ти, народжений Ісусе. О, яка це висока гідність і водночас – велика відповідальність. Перед іконостасом проказуватиму відповідні молитви, які будуть своєрідною «перепусткою» до Святилища. Там я повинен стати «гідно, стати побожно, щоб святе приношення у мирі приносити». Прошу Тебе Господи, допоможи мені це й справді зробити належно. Допоможи позбутися всякої гордині, похвали, вивищення, артистизму, які ще властиві і нам, священикам, оскільки, на жаль, ми теж є недосконалими людьми. Хочу зняти з себе оманливу вуаль амбіційності. тілесності, пристрасності, зарозумілості. Щоби перед служінням я не лише проказував молитву “на омивання рук”, але, як сказано у її тексті, «умив між невинними» не тільки свої руки, але й голову, серце, душу, цілого себе. Щоби зі мною і моїми парафіянами, з усіма людьми відбулася справжня «метанойя» (з грецької – щире покаяння, зміна нашого мислення, мовлення, способу життя, оновлення серця, очищення душі).
Прошу Тебе, Ісусе, за себе, за усіх тих, котрі цієї святої ночі також молитимуться у храмах, підуть з веселою колядою чи щедрівкою. Допоможи нам гідно підготувати «ясла» своїх сердець, щоби ці молитви-коляди були пахучим м’яким сіном, а не твердим і холодним залізяччям, яке ми байдуже і недбайливо постелимо Тобі. Вчини так, аби ми не проспали Твою Вифлеємську зорю, як ті давні ізраїльтяни, а щоб, як мудреці зі Сходу, побачивши її, принесли до Стаєнки свої щедрі дари. Щоб ми, як ті вифлеємці, не зачинили двері своїх заїздів, а відкрили їх широко і гостинно впустили до своїх осель-«стаєнок» веселих колядників, котрі, немов ці “пастушки з ягнятком”, звіщають нам радісну новину. Але найперше, щоб ми відкрили «двері» своїх сердець і прийняли до них народженого Ісуса.
Щоби вітер гріховного світу не заглушив цю величаву симфонію, яка кличе до віри, надії, любові й милосердя. Щоб ми, перефразовуючи видатну поетесу сучасності Ліну Костенко, не «знецінювали коштовне, не загубилися у юрбі», не поміняли подароване Тобою «неповторне на сто ерзаців у собі». Навчи нас, Боже, цінувати це і дякувати, як пише поетеса, за «небо в небі, за дитячий сміх. За те, що можу і за те, що мушу». Просвіти нас, Ісусе. своїм вифлеємським світлом, щоб і ми «нічим не осквернили душу».
Аби наша святочна молитва перетворилася в урочисту Різдвяну музику, у якій не буде жодної фальшивої ноти. Хай вона стане мелодією чистою і святою.
Нехай ця Йорданська вода, яку ми освятимо під час Господнього Богоявлення, буде, як сказано у Мирній ектенії Великого Водосвяття, на «очищення душ і тіл тим, хто з вірою черпає і причащається нею; щоб вона проганяла всякі підступи видимих і невидимих ворогів і щоб Господь вислухав моління нас грішних і помилував нас!»
Сердечно вітаю вас, дорогі друзі, з прийдешнім Святвечором і Різдвом Христовим! Нехай ці урочисто-таємничі слова пророка Ісаї «З нами Бог, розумійте, народи!», які увійшли до складу «Великого Повечір’я», допоможуть нам зрозуміти і відчути, що воістину Господь є завжди з нами і Він допоможе нам подолати усі труднощі й проблеми, які переживаємо сьогодні…
Ці щирі, можливо, не зовсім досконалі, рядки свого вірша, я написав, перебуваючи під впливом Святого Вечора, ще у далекій юності, однак бентежний спомин про нього, як і неповторну Різдвяну музику, ношу завжди у своєму серці.
СВЯТИЙ ВЕЧІР
Знову гомонить надворі сільська малеча,
Знов линуть колядки під нашим вікном.
Ступає до хати жаданий Святвечір,
Й урочисто вітає усіх із Різдвом!
Бабуся запалює свічку в хлібині
Й до молитви запрошує лагідно нас.
Усі ми, вклякнувши на пахучому сіні,
Молимось щиро святий «Отче наш».
Потім сідаємо дружно до столу,
На якому парують дванадцять страв,
Починаємо вечерю урочисто-святкову,
Яку так довго з нас кожен чекав.
Видзвонюють ложки з кутею і квасом
І манять до себе пухкі пампушки,
А там, за вікном, на морозі тим часом,
Колядують «Нову радість» сільські парубки.
Усі веселяться, радіє все нині,
І повняться щастям людські світлиці,
А завтра велично по всій Україні
«З нами Бог», – пролунає, – розумійте, язици!»
Благослови нас, Боже, щоби й сьогодні, у цей нелегкий для українського народу час, виповнювалися щастям і радістю наші світлиці. Щоб назавжди відійшли від нас, від нашої незалежної, соборної України всякі ворожі сили і запанували мир, злагода і єдність! Христос рождається! Славімо Його!
о. Орест ГЛУБІШ