Ви ж любіть ворогів ваших, добро чиніть їм, і позичайте, не чекаючи назад нічого, а велика ваша буде нагорода, й будете Всевишнього синами, бо він благий для злих і невдячних (Лк 6,35).
Нещодавно, дорогі друзі, ми роздумували над Святим Євангелієм, у якому йшлося про дві заповіді любові. Тема євангельської розповіді, яку ви почуєте завтра під час Божественної Літургії, є набагато складніша чи радше важча для сприйняття і виконання. Ісус Христос ставить перед нами дуже непросте завдання: любити своїх ворогів. Така дивна Ісусова наука є чимось новим і неординарним у відносинах між людьми. Бо й справді: як можна любити того, хто заподіяв тобі зло, кривду, образу? Як можна мати добрі стосунки із сусідом, який переорав твою межу чи його кури розгрібають посіяне на твоєму городі? Хіба можна любити чи простити родичеві, братові, сестрі, які посягають на твою частку хати, автомобіля чи іншого майна після померлих батьків?
Безперечно, з точки зору людської логіки це справді неможливо. Так ми уже складені, що відплачуємо своїм ближнім тим, чим вони нам платять. Спрацьовує старозавітній принцип: око за око, зуб за зуб. Але ж, дорогі брати і сестри, ми не повинні забувати того, що живемо не у Старому Завіті і сповідуємо уже нову, християнську мораль, яка міститься у Христовому вченні, у Його Святому Євангелії. Зрештою, Ісус цю незвичайну науку підтверджував особистим життям, своїми вчинками.
З цього приводу виникає ще одне запитання: то як бути, як пояснити цей дивний феномен Христової любові? Щоб так не «по-людськи» любити, мабуть, треба таким народитися, навчитися, чи, може, потрібно отримати якесь спеціальне виховання? Очевидно, що ці фактори теж мають значення, однак тут є ще один дуже важливий чинник, який ми не завжди враховуємо. Річ у тім, що така, надлюдська, божественна любов дається не кожному, бо це речі високі, неземні. Як сказано у Заамвонній молитві Святої Літургії, «усяке добре давання і всякий досконалий дар з висоти є», і він (цей дар) сходить від Отця Світла, тобто від самого Господа Бога. Цим вищим даром є не що інше як Божа ласка, яку Ісус щедро дарує Своїм вибраним. Ті люди, котрі не живуть цією благодаттю, не зможуть сприйняти такої, з точки зору земного сприйняття, «нелогічної» науки.
Один із християнських письменників у своїй книзі про Ісуса Христа розповідає, як свого часу йому здавалися нелогічними ці слова зі Святого Євангелія. «Чому,- запитував він,- в Бога більше милосердя, аніж справедливості? Де тут логіка?» Якось не втримався і розповів про це своєму приятелеві-священнику і отримав таку відповідь : «Це через велику любов. Справжня любов не питає про логіку – вона просто милує». Роздумуючи над незвичайним змістом цього Святого Євангелія, нам потрібно зрозуміти і прийняти глибоку сутність великої Божої любові і Його безмежного милосердя. Спробуймо відкинути логіку цього світу, щоб у наших ділах хоча б трохи відображалася ота велика Божа любов.
Видатний італійський художник Мікеланджело у статуї «Пієта» зобразив Пресвяту Богородицю, яка тримає в обіймах мертве тіло свого Сина – Ісуса Христа. Коли митець показав свій чудовий твір публіці, його запитали: «Чому ви зобразили Діву Марію такою молодою? Адже так не може виглядати мати 33-річного чоловіка». На це запитання великий художник відповів: «Ви цього не можете зрозуміти. Річ у тім, що святість робить людину молодою. Святість робить її гарною» У цій відповіді захована таємниця, чому художники зображають Святих завжди красивими і юними, незалежно від віку. Саме в цьому уривку Святого Євангелія від Луки відкриваємо таємницю краси Святих і основу святості життя, до якої нас усіх запрошує добрий і милосердний Ісус Христос.
Певна річ, у багатьох людей, які не мають глибокої віри, оскільки ще не просвітлені божественною благодаттю, часто виникає це запитання: «Для чого любити тих, які нас ненавидять, спричинили нам багато зла?» Найкращу відповідь на це складне запитання знову ж таки знаходимо в Ісуса Христа. Згадаймо Його слова всепрощення і турботи про своїх катів, які жорстоко знущалися над Ним під час Ісусових страстей: «Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять!» Немовби в унісон Спасителеві з подібним проханням звертається до Бога святий мученик Стефан, якого вороги Христовою віри каменують: «Господи, не постав їм цього за гріх!» Розумію, що хтось із читачів може зауважити: «Але ж так поступив Ісус Христос, а Він був Богом. Той же Стефан був святою людиною, але чи в сучасному світі таке трапляється?»
На щастя, історія знає чимало прикладів, коли справжні християни дотримувалися і досі сповідують цю Христову заповідь. За нашої уже пам’яті один вбивця застрелив Президента США Джона Кеннеді, а згодом інший злочинець убив його брата Роберта Кеннеді. Праведна мати цих убитих синів Роза Кеннеді публічно заявила: «Я прощаю вбивцям, бо Ісус Христос наказує любити ворога і прощати заподіяну кривду!» У 1981 році на площі Святого Петра в Римі злочинець важко поранив Папу Івана Павла ІІ, якому загрожувала смерть, однак після довгого лікування Святіший Отець одужав. Відвідавши терориста у в’язниці, промовив до нього: «Друже, я прощаю тобі!» Тодішня преса з великим подивом описувала цей героїчний вчинок Папи, його любов до ворога.
Завершуючи ці роздуми, згадалися слова однієї із проповідей на цю тему отця-доктора Романа Василіва, який пише, що ми повинні викинути зі свого серця гнів, злобу, ненависть, заздрість. Ми повинні зробити той перший крок, щоб побачити у кожній людині образ Божий і Його подобу та відрізнити людину від гріха. Треба розпізнавати людину і гріх. Так, як чинив Христос. Друге, що ми повинні робити, то це молитися за тих, що нас не люблять, кривдять. Не забуваймо, що молитися за когось – це завжди діло любові. Хтось все таки мусить розірвати ланцюг ненависті і кривди, несправедливості і зла. І спонукає нас це зробити ніхто інший, як сам Ісус Христос. Саме про це йдеться у розповіді про одну дівчину, з якої постійно насміхалися її ровесники за те, що вона була не такою як усі: не говорила поганих слів, не палила сигарет, як інші її ровесниці, була скромною, побожною, ходила до церкви на Святу Літургію, часто причащалася… Одним словом, як тепер модно казати, була “правильною”. Якось, коли вона проходила біля бешкетників, які спеціально чекали її на дорозі, щоби в черговий раз ображати дівчину, при тім почали лаяти брудними словами, кидали в неї недогризками яблук, навіть погрожували вбити її, якщо вона не буде такою, як усі, хтось із присутніх там учителів побачив, що дівчина, нічого не кажучи їм, лише ворушила губами і щось шепотіла. Дорослі запитали її: “Що ти сказала цим бешкетникам? – Я їм нічого не сказала, – відповіла дівчина. – Я за них молилася. – Чому? – Бо вони цього найбільше потребують, – привітно усміхаючись, – відповіла вона.
о. Орест ГЛУБІШ
