Тому все те, що ми собі придбаємо або ж накопичимо, не стане нам у пригоді, а придасться радше те, чим ми погордували і з корінням вирвали з серця. Це стосується не тільки грошей і багатства, але й гонитви за почестями і бажання марної похвали. Все те минається разом зі світом (Тома Кемпійський. «Наслідування Христа»).
Сьогодні хочу поділитися з вами, дорогі друзі, деякими міркуваннями на тему Святого Євангелія, яке ми чули під час Божественної Літургії. Певна річ, розповідь про нерозумного багача, який, зібравши добрий урожай, хотів розбудувати свої стодоли, ми слухали уже багато разів. На перший погляд здається, що знову читаючи цей біблійний текст, ми не бачимо в ньому чогось особливого, нового. Однак повірте, що в кожному фрагменті Святого Письма, у тому числі і Євангелія, завжди знаходимо щось важливе, немов незнайоме, вперше прочитане. І що найголовніше – щось надто повчальне, високо духовне, яке можемо покласти у будову свого релігійного життя.
А тепер спробуємо заглибитися у сутність цього євангельського мережива, з’ясувати, чого навчає нас Ісус Христос Своєю притчею. Божественний Спаситель, знаючи бажання кожної людини забезпечити собі щасливе майбутнє, хоче спрямувати нас на правильне розуміння суті людського життя, показати, в чому полягає справжнє щастя. З цього приводу може виникнути запитання: чому Господь назвав цього багатого чоловіка, який, очевидно, був добрим і дбайливим господарем, нерозумним. Що поганого він вчинив, у чому полягає його основна провина? Немовби нормальні речі: чоловік сумлінно працював, виростив багатий урожай, тож треба було його десь примістити.
Відповідь тут, дорогі брати і сестри, очевидна: безумство цього працьовитого і вмілого господаря було у тому, що він мав немудрий погляд на життя, не вмів побачити правдиві цінності, які забезпечили б йому щасливе майбутнє. Власне про це свідчать його слова: «Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися!» (Лк 12,19). На жаль, такий спосіб мислення веде людину до неправильного трактування головної мети її життя, приходу у цей світ.
Володіючи таким світоглядом, люди забувають, що вони є залежними від свого Творця. Так, безперечно, багато залежить і від нас самих, тобто від нашої праці чи радше – співпраці з Богом. Господь дав нам землю, яку ми обробляємо: оремо, виправляємо, сіємо, садимо, підживляємо, виполюємо бур’яни… Однак дивіться: ми їх посіяли-посадили в землю, а далі – що? А далі все ніби дуже просто: це зерно чи цей плід ростуть самі. Ми ж не бачимо, як вони там у землі проростають, зав’язуються. кільчаться, тверднуть. Але ж чи справді вони самі ростуть. Та звісно, що ні. Не самі по собі, а з Богом., Який дає тим рослинам дощ, сніг, сонячне тепло, прохолоду, вітер, сніг… Очевидним є те, що євангельський багач забув мудре повчання з книг Старого завіту про те, що набуте багатство мало стати нагодою для прослави Бога, Який допоміг йому здобути ці дари, та благодійної допомоги тим, хто потребує чиєїсь підтримки – і то не тільки матеріальної, але й моральної, духовної. Когось потішити, іншим порадити, навчити, заспокоїти. У своєму коментарі до притчі про нерозумного багача святий Августин говорив, що Бог дав нам людей, щоб їх любити і речі, щоб ними користуватися. Замість того ми любимо речі та використовуємо людей. Цей чоловік, – продовжує свої роздуми св. Августин, – назбирав багато добра, щоб їсти, пити та веселитися, а водночас тисячі людей, що жили біля нього, страждали від голоду. Багач так і не зрозумів, що животи бідних , доми вдів та роти сиріт були значно надійнішими житницями ніж ті, що він планував збудувати.
А тепер про ще одне «безумство» євангельського багача. Це пристрасть зажерливості, яка є своєрідним ідолопоклонством. Сьогодні живе чимало людей, які, впавши у цей гріх, ніяк не можуть зрозуміти, що нечесно здобуті, а часто вкрадені у держави, у свого народу мільйони чи мільярди грошей, є справжнісіньким безумством.
Але залишмо поки що мільярдерів і пригляньмося до себе, до свого безумства. Річ у тім, що ця проблема стосується не тільки великих багатіїв, але й усіх нас. Кожна, навіть найбідніша людина може допустити гріх зажерливості. Це не залежить від того, яким багатством ми володіємо, а як до нього ставимося, чи маємо нерозумну прив’язаність до матеріальних речей. Якщо гроші і ці «блага» засліплюють людям очі і заважають звернути свій зір до Бога, не дозволяють збагнути справжній сенс життя,то повчання з сьогоднішнього Євангелія безпосередньо стосується і цих нібито багатих, але, на жаль, бідних морально, духовно людей.
Ми, дорогі брати і сестри, повинні зрозуміти, що у нинішній зматеріалізований і прагматичний час на людину впливає «мудрість» цього світу, для котрого багатство є ключем до щасливого життя. Як бачимо, чуємо із телебачення, Інтернету, інших засобів масової інформації, які широко й відкрито показують життя світської, зокрема владної верхівки та інших сучасних багатіїв, що багато із них потрапили в сіті цього безумства. І найбільша проблема в тому, що вони, бідні, цього не знають, не розуміють. Що ці люди зовсім не думають про те, що у них теж є душа, яка у свій час перед Богом відповість за всі свої діяння.
На завершення своїх роздумів хочу навести дуже мудрі, хоч і надто категоричні слова із книги Екклезіаста: «Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користі від того. Це – суєта! Примножується майно, примножуються і ті, що споживають його; і яке благо для того, хто володіє ним: хіба тільки дивитися своїми очима? Є болісна недуга, яку я бачив під сонцем: багатство, яке зберігається володарем його на шкоду йому. І гине багатство це від нещасних випадків: породив він сина, і нічого немає в руках у нього. Як вийшов він з утроби матері своєї, таким і відходить, яким прийшов, і нічого не візьме від праці своєї, що міг би він понести в руці своїй. І це тяжка недуга: яким прийшов він, таким і відходить. Яка ж користь йому, що він трудився на вітер?» (Еккл 5, 9-15).
о. Орест ГЛУБІШ
