Щиро дякую Вам, дорогі друзі, за те, що прочитали і сприйняли мої попередні дописи, які були скромними літературними спробами висловити ту бентежну радість і духовне щастя від Різдва Христового, від нашого чудового українського святкування цієї видатної події. Сьогодні хочу запропонувати Вам деякі думки, що народилися в мені під час відзначення цього радісного свята.
Своє новорічно-різдвяне слово до вас, дорогі друзі, хочу розпочати ось такою тезою. Не знаю, чи ви погодитеся зі мною щодо висловлених тут міркувань, однак мені здається, що, незважаючи на різні труднощі й проблеми нинішнього часу, наше життя у цьому світі є дуже цікавим, багатим на нові події, несподіванки і виклики, які не тільки створюють нам труднощі, але й водночас чомусь навчають і вдосконалюють. І що найголовніше – утверджують нашу віру в те, що все відбувається згідно з Божою волею.
На жаль, з причини людської короткозорості ми не завжди бачимо у всьому, що відбувається навколо нас, Божу руку, Його всемогутній і мудрий Промисел. Нерідко складається так, що на багато дуже серйозних і глибоких речей, подій чи обставин, які посилає нам Господь, ми дивимося зовнішніми, земними очима. Хоча сьогодні є чимало християн, які не засліплені оманливим блиском і марнотою цього грішного світу, тож їм Господь відкрив внутрішній зір, духовні очі. До речі, святі часто запитували своїх співрозмовників: «Чи ви бачите більше, ніж очевидні матеріальні речі? Чи користуєтеся очима душі?» Пресвята Богородиця, приєднуючись до молитви святого апостола Павла, просила Бога «просвітити очі нашого серця».
Для кращого сприйняття висловлених думок хочу навести один епізод із життя видатного італійського скульптора і художника Мікеланджело. У1497 році французький кардинал Жан де Біллере попросив його створити з мармуру статую, яка прикрасила б його могилу після смерті. Розповідають, що, вибираючи матеріал для свого твору, великий майстер у творчій уяві бачив готову скульптуру, що стала відомою під назвою «П’єта». Він дивився на мармурову брилу і бачив у ній те, чого не бачив ніхто, – щось надзвичайне , здатне піднести людські серця до небес. Чому я згадав цей епізод у своєму різдвяному слові? Тому, що ми повинні просити в народженого Ісуса благодаті Святого Духа, який відкриє нам духовні очі, щоб ми дивилися на свято Різдва Христового саме так, як дивилися Пречиста Діва Марія та Йосиф, пастухи і волхви, котрі своїм просвіченим поглядом бачили в народженому Немовляті Спасителя світу. Велична подія Різдва Христового дає нам можливість зрозуміти, що Ісус народжується у кожному людському серці.
В одному із своїх щорічних різдвяних звернень до міста й світу (Urbi at Orbi» Папа Римський Франциск сказав: «Там, де народжується Бог, народжується надія… Де народжується Бог, народжується мир… Де народжується Бог, розквітає милосердя». Очевидним є те, що Святіший Отець говорив не лише про печеру, в якій народився Христос. Папа мав на увазі кожне людське серце, що приймає Бога та Його послання. Тож постараймося з’ясувати кожен для себе: чи я по-справжньому відкрив «заїзди» свого серця, щоби впустити і прийняти до нього народженого Христа? Чи ми відгукнулися на початкові слова передсвяткового тропаря «готуйся Вифлеєме…», щоб гідно підготувати свій особистий «вифлеєм», яким є наші душі і серця, до приходу Спасителя світу? Чи ми наповнили Ісусові ясла «сіном» християнської любові, віри, надії і милосердя?
о. Орест ГЛУБІШ
