Саме в такий час минулого року я, дорогі друзі, висловлював деякі свої міркування з приводу святкування нового року, зокрема про різні традиції, які склалися під час його відзначення. Сьогоднішні роздуми хочу повести дещо в іншому плані: хотів би заглибитися у духовну сутність цієї події. Що саме маю на увазі? А ось – подивіться чи радше роздумайте разом зі мною. Як не мене, сам зміст новорічного свята подає нам кілька важливих і повчальних уроків. Для того, щоб доступніше пояснити вам, дорогі читачі, головну суть цих уроків, прошу прочитати фрагмент із «Новорічного слова» святого Івана Золотоустого, який дуже мудро говорить про те, чим повинно стати для нас це свято, яку духовну програму воно містить у собі, і як ми повинні його відзначати.
“Християнин повинен святкувати не в призначений час, не в перший день місяця, не тільки в неділі, а все життя проводити в постійному святкуванні. А яке повинно бути воно? Про це послухаймо св. апостола Павла, який говорить: «Святкуймо не у старій заквасці, ані у заквасці злоби й лукавства, а в опрісноках чистоти й правди» (І Кр 5,8). Якщо в тебе чисте сумління, то ти маєш постійний празник, бо наповнюєшся добрими надіями й радієш очікуванням майбутнього добра. Та коли ти неспокійний у душі й винний у багатьох гріхах, то на тисячах празників і урочистостей ти почуватимеш себе не краще від тих, що плачуть. Яка мені користь зі світлого дня, коли моя душа покрита докорами сумління?»
Після того як ви прочитали це висловлювання святого «златоуста», дозвольте дещо прокоментувати його, окреслити своє бачення цієї глибокої думки. Візьмімо, для прикладу, перше речення, у якому, немов у дзеркалі, відображено дуже сильний і повчальний для нас момент, котрого люди, на жаль, не завжди зауважують. І це, до речі, стосується не лише зустрічі нового року, а й відзначення інших свят, у тому числі й таких великих, як Різдво, Великдень тощо. Мабуть, кожен із вас пам’ятає віддавна знайому і надто банальну фразу про відзначення згаданих свят, яку часто повторюють не посвячені в духовну сутність цих видатних подій деякі християни. Ось ця фраза: «Свята, свята… і по святах». Мовляв, стільки клопотів мали під час підготовки до них: пекли, варили, смажили, прикрашали храми, оселі, а вони, ці довгоочікувані свята, взяли і так швидко проминули.
Ці слова видатного святителя є зрозумілою і доступною відповіддю усім тим, хто відзначає свята зовсім по-іншому, і сумує за тим, що вони так швидко закінчилися. Окрім того, варто хоч коротко роздумати і над наступною його фразою, особливо над цитатою із листа святого апостола Павла. Можливо, пригадуєте, дорогі читачі, що свого часу в одних із своїх роздумів я писав про духовну радість, яку ми, християни, повинні відчувати і наповнювати нею свої серця. Тоді навіть одна читачка, не зрозумівши про яку радість йдеться, критично висловилася про написане. Хоч усвідомлюю, що і це глибоке висловлювання святого Івана Золотоустого, як і святого апостола Павла, не всі зрозуміють та сприймуть. Але це вже залежить від того, наскільки в нас відкриті духовні очі, внутрішній зір і особливо – наше серце, щоби прийняти цей «Дар з висоти», тобто благодать Святого Духа. Лише тоді, коли будемо мати глибоку і правдиву віру, чисте й умиротворене серце, просвітлений розум, ми зможемо по-справжньому, тобто по-християнськи, відзначати і новий рік, і Різдво, до якого наближаємося, і Воскресіння Христове та інші свята.
Нехай початок цього 2020 року буде для нас добрим стартом для духовного відродження і вдосконалення, щоби викинути зі свого серця непотрібну і шкідливу для нас «стару закваску злоби і неправди» і, перефразовуючи святого Івана Золотоустого, у святій Сповіді очистити своє сумління, щоб гідно зустріти народженого Ісуса Христа. Лише при таких умовах ми постійно в своєму серці будемо відчувати будь-яке радісне свято, наповнимося добрими надіями і з великою радістю очікуватимемо майбутнього добра – Царства Небесного.
Завершуючи свої новорічні роздуми, хочу згадати ще один, не менш важливий елемент цього святкування, про який нам говорить великий святитель: «Тож якщо ти хочеш мати користь з нового року, то зроби так: наприкінці року подякуй Богу, що Він зберіг тебе до цього часу; пожалкуй у своєму серці за все погане, що ти зробив, полічи час свого життя і скажи собі сам: дні біжать, літа минають, більшу частину своєї дороги я вже пройшов, а що доброго зробив? Чи попрощаюсь з цим світом без усякої чесноти? Суд перед дверми, остаток життя йде до старості. «Так нехай світить перед людьми ваше світло, щоб вони, бачачи ваші добрі вчинки, прославляли вашого Отця, що на небі» (Мт 5,16). Таке світло принесе тобі велику нагороду. Не прикрашуй вінками дверей свого дому, але веди таке життя, щоб одержати на свою голову від Спасителя вінець правди”.
Відносно подяки Богові за прожитий рік і за все, що Він подарував нам у ньому, багато із нас зробили це під час новорічних Літургій, які ми служили саме в цьому намірі. Щиро дякували за все: за сонце і небо, за добре поліття і родючу нашу землю, за ріки й озера, за гаї і ліси, за дощ і вітер, за хліб і до хліба, за наші родини – дітей і онуків, за батьків і матерів, за радість і смуток, за здоров’я і немочі, за віру і надію на Боже милосердя, прощення наших гріхів у Святій тайні Покаяння, за Пресвяту Євхаристію, за нашу покровительку Пречисту Діву Марію, за все духовне багатство, яке подарував нам люблячий Господь. Дякували і просили благословення на щасливий новий рік, на гідну, зокрема духовну підготовку і святкування Різдва Христового, на закінчення цієї кровопролитної війни, на повернення усіх захисників України до своїх домівок, за єдність і процвітання українського народу.
Не знаю, чи багато людей, якщо й прочитають ці роздуми, їх зрозуміють і почнуть не лише святкувати, але й жити у «новій заквасці», однак вірю (і це основна мета написаного у них), що чимало із вас, дорогі брати і сестри, все ж таки задумаються над суттю свого короткого земного життя, яке, за словами святого Теодора Студита, немов бистрі коні, летить до свого завершення.
о. Орест ГЛУБІШ
