Релігія — це не знання про Бога. Релігія — це зустріч із Богом. Така зустріч може бути лише особиста. (Блаженніший Любомир Гузар)
Сьогодні наша Церква відзначає свято Стрітення, тож хочу запропонувати вам, дорогі друзі, свої роздуми про цю незвичайну подію. В основі цього свята – зустріч праведного Симеона з Дитятком-Ісусом, якого на сороковий день після народження принесла Пречиста Діва Марія до єрусалимського храму, щоби здійснити обряд пожертвування свого первістка Богові. Роздумуючи над сутністю свята, я хотів би обговорити не стільки його історичний, як духовний аспект, показати своє бачення і сприйняття деяких важливих елементів, які втаємничені в глибокому змісті цього священнодійства.
Річ у тім, що на будь-яке свято, в тому числі й на Стрітення, ми в основному дивимося поверхово і бачимо його зовнішні, тобто матеріальні, подекуди навіть побутові ознаки, не заглиблюючись у внутрішні, дещо завуальовані від пересічного ока духовні перлини. До речі, це можна проілюструвати на прикладі Святих Таїнств, які, згідно з моральним богослов’ям, є видимими знаками невидимої ласки. Тобто ми бачимо, що священник зливає воду на голову того, кого хрестить під час святої Тайни Хрещення чи намащує частини його тіла пахучим миром (Тайна Миропомазання), однак не завжди можемо побачити, що відбувається у серці цих людей, відчути їх духовне переродження.
А тепер з’ясуємо, що ж видиме й невидиме є у події Стрітення Господнього? Відносно «видимого», то тут все зрозуміло: зі Святого Євангелія ми дізналися, що в цей день Марія принесла до святині Ісуса для виконання відповідного припису. До речі,епізод цієї незвичайної зустрічі відображено на іконі, яку в день свята встановляємо на тетраподі. Видимим, а, отже, матеріальним є те, що на Стрітення освячують свічки, і цей обряд теж має своє цікаве історичне походження, як і духовне підґрунтя.
Відносно ж невидимого, яке заховане в глибинному змісті свята, то це передусім зустріч праведного Симеона і пророчиці Анни з Немовлям-Ісусом, що відбулася при вході до храму. Старець Симеон, будучи просвітлений Святим Духом, серед багатьох інших хлопчиків, яких того дня принесли до єрусалимської святині, відразу ж упізнав Сина Божого, тому й проголосив цю величну молитву, яку кожного разу читаємо наприкінці Вечірні та інших Богослужінь: «Нині можеш відпустити слугу Твого, Владико, за твоїм словом у мирі…». Іншими словами, зустрівшись з Тобою, я вже не боюся смерті і спокійно можу відійти до вічності.
І нарешті про найважливіше, що можна «прочитати» в богословському змісті цієї загадкової зустрічі. І не тільки прочитати, а й взяти для свого духовного вдосконалення. Повірте, дорогі друзі, що кожен із нас у будь-який час може зустрітися з Ісусом Христом. Хоча найперша наша зустріч відбулася з Ним у святій Тайні Хрещення, коли ми, очистившись від первородного гріха, стали дітьми Божими і прийняли в своє серце Божу ласку, яка конче для спасіння потрібна. Можна сказати, що сам Спаситель, немов праведний Симеон, узяв нас на Свої руки і віддав утвореній Ним у день Зіслання Святого Духа Святій Церкві.
Згодом таких сокровенних зустрічей зі своїм Творцем у нас було чимало, хоча, можливо, ми навіть і не знали, що в тих чи інших випадках, періодах нашого життя (і не тільки радісних, щасливих, але й у хвилини різних труднощів, випробувань, хвороб ) ми зустрічалися зі своїм Творцем. До речі, ці «стрітення» тривають і до сьогодні. Особливо це відбувається під час прийняття інших, крім Хрещення і Миропомазання, Святих Тайн, які щедро подарував нам милосердний Господь: Покаяння, Євхаристії, Оливопомазання, котрі очищають нас від гріхів, повертають втрачену під час гріховного життя божественну ласку і збагачують її. Такі ж зустрічі з Богом відбуваються на молитві, особливо на Святій Літургії. В часі Євхаристійного канону священик, немов праведний Симеон, піднімає освяченого Агнця над престолом і проголошує такі слова: «Святеє – Святим!». Після цього Євхаристійний Христос у Своєму Тілі і Крові входить у наше серце, і це найважливіша зустріч із Ним.
Окрім того, з Христом зустрічаємося тоді, коли здійснюємо акти милосердя: відвідуємо хворих, допомагаємо бідним, людям з інвалідністю, ув’язненим, самотнім, сиротам, вдовам, потішаємо засмучених, навчаємо незнаючих… З цього приводу згадується один випадок, коли якийсь чоловік, зупинивши таксі, попросив водія відвезти його до Бога. За кілька хвилин автомобіль під’їхав до великого собору. «Ти впевнений, що я тут знайду Бога?» – запитав дивний пасажир. Якщо не застанеш Його у цьому храмі, то пошукай у нетрях, благодійних їдальнях, сиротинцях, у лікарнях, у будинках людей похилого віку, в хоспісах» – відповів водій і поїхав на наступний виклик.
І насамкінець: що для нас дає чи повинна дати ця стріча з Богом? Найперше – вона має очистити, обновити наші душі і серця, освятити їх, зробити благородними і щасливими. Я переконаний, що коли ми по-справжньому зустрінемося з Господом, тобто повністю приймемо Його вчення і покладемо в основу свого життя, виконуватимемо Христові заповіти, то ми дійсно станемо щасливими. Саме про таку зустріч у храмі говорить псалмоспівець: «Щасливі, що живуть у Твоїм домі; вони повіки Тебе хвалять. Щасливий чоловік, що має свою силу в Тобі і Твої дороги має в своєму серці… Один бо день у Твоїх дворах ліпший, ніж тисяча (деінде), волію стояти на порозі дому Бога мого, ніж у наметах беззаконня (Пс. 84(83), 5-6,11).
Нехай ці повчальні слова будуть для нас доброю наукою, щоб ми завжди перебували хоча б на порозі нашого Бога і ніколи не входили в «намети беззаконня», тобто не впадали у важкі гріхи.
о. Орест ГЛУБІШ
