Минулого четверга наша Церква і весь християнський люд відзначили велике свято – Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа на Небо. Саме тепер, коли триває так зване посвяття, пропоную вам, дорогі читачі, свої роздуми з приводу цієї події.
Для початку спробуймо дати відповідь на таке запитання: для чого Господь здійснив це феноменальне явище – чудесне Вознесіння? Для Божої слави, підтвердження того, що Він дійсно Всемогутній Бог, Який здатний творити чудеса? Безперечно! Для прослави свого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, Який воістину є Сином Божим, а не лише пророком, учителем, як вважали деякі книжники та фарисеї? Звичайно, і в цьому теж є глибока істина. Саме про це пише у Євангелії улюблений учень Ісуса Христа святий Іван Богослов: «Отче, прийшла година! Прослав свого Сина, щоб Син Твій Тебе прославив, згідно з владою, що її Ти дав Йому над усяким тілом: дарувати життя вічне тим, яких Ти передав Йому…» (Ів. 17, 1–2). До речі, для тих, хто ще не знає, що таке вічне життя, у чому полягає його суть і яким чином його можна здобути, євангелист Іван дає чітку й аргументовану відповідь: «А вічне життя у тому, щоб вони спізнали Тебе, єдиного, істинного Бога і Тобою посланого Ісуса Христа» (Ів. 17, 3).
А тепер давайте з’ясуємо, що безпосередньо для нас принесло це свято? Чого навчає, яку духовну користь дає християнам? Якщо говорити про Вознесіння, то, як пише в одній із своїх проповідей про цю видатну подію світлої пам’яті владика Софрон Мудрий, воно вкотре вчить нас, що дійсно є два світи: видимий, матеріальний, але він тимчасовий, тлінний. І невидимий – духовний, вічний. Ми народилися і поки що живемо у першому, земному світі, однак прийде час, коли перейдемо в інший, потойбічний. І він, цей світ, не є, як вважають атеїсти, «видумкою церковників», абстракцією, казкою. Ні, цей чудовий світ дійсно існує, він теж реальний, хоча ми його поки що не бачимо. Наші фізичні відчуття не здатні проникнути за цю «таємничу завісу», бо такі високі речі не підвладні обмеженому людському розумові. Туди можемо заглянути лише очима віри, яку отримуємо завдяки благодаті Святого Духа. А вона, ця всепросвітлююча Божа ласка, входить лише у серце чисте, смиренне, покірне. Очевидно, саме тому «Маленький принц» із відомого твору Антуана де Сент-Екзюпері говорив, що високе і досконале є незримим. І його можна побачити тільки серцем. Отож, це перше, глибоко аргументоване, підтверджене Святим Письмом і відповідно вченням Церкви, оптимістичне і радісне для людського роду відкриття: справді існує ще один вимір, ще одне місце, яке зветься Небом. Для тих, хто не вірить у це або ж сумнівається, крім багатьох інших обґрунтувань, які є у Святому Письмі про Господнє Вознесіння, пропонує свої переконливі доводи ще один євангелист — святий Лука, який описує, як саме відбувається ця видатна подія: «І Він вивів їх аж до Витанії і, знявши руки свої, благословив їх. А як Він благословив їх, віддалився від них ,і почав возноситись на небо» (Лк. 24, 50). Ще одним,більш радісним відкриттям є те, що милосердний Господь приготував для нас місце вічної щасливості. Саме для цього премудрий і милостивий Отець Небесний, турбуючись про спасіння людського роду, прислав на землю свого Єдинородного Сина, Який, зазнавши жахливих терпінь, мук, хресної смерті, на третій день воскрес, а на сороковий після Воскресіння вознісся на небо. Христос відійшов, щоби приготувати нам у блаженному раї відповідне місце. Зрештою, ось і підтвердження цьому: «В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити і вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів. 14, 2-3).
Скажіть, будь ласка, хіба не можна вірити в це, коли бачимо таку силу переконливих доказів? Чи не повинні ми радіти і веселитися, коли знаємо, що після тимчасового земного життя нас очікує щаслива вічність, якої нам ніхто ніколи не відійме?
Згадуваний уже єпископ Софрон Мудрий наводить таку образну аналогію: якщо б ми людині з пралісів Африки чи Індії сказали, що довкола неї, навіть через її власне тіло проходять хвилі, які несуть таємничі слова, оклики радості, зойки болів, звуки прерізних інструментів і могутніх хорів, вона здивовано дивилась б на нас у переконанні, що ми розповідаємо їй якусь байку. Ця людина не повірить нам, бо ніколи вона не бачила Марконієвих ламп, які можуть ловити невидимі радіохвилі. (Ці лампи винайшов італійський радіотехнік, лауреат Нобелівської премії з фізики Гульєльмо Марконі). Перш, ніж відкрили радіо, а згодом і телебачення, не кажучи уже про сьогоднішні засоби комунікації – Інтернет, мобільні телефони – для нас такі речі теж були неймовірними.
Якщо комусь із сучасних людей, особливо тих, які не знають, а, отже, не вірять у невидимий світ, приходить думка, що це все неможливе, неймовірне, що такі таємничі речі є несерйозною фантазією, то саме тоді їхнє знання про невидимий світ є подібним до людини з пралісів Африки, Індії або якоїсь іншої віддаленої від цивілізованого світу частини земної кулі.
Складається враження, що цим, які не вірять у потойбічний світ людям, бракує відповідних “ламп”, щоби вловити дійсність невидимого світу. Однак у хвилину смерті ці дивовижні “лампи” їх просвітлять, тож вони побачать перед собою цей невидимий світ.
Завдяки благодаті Святого Духа ми віримо у вознесіння Ісуса Христа на Небо, у світ невидимий. Не забуваймо, що перша дійсність невидимого світу – це сам Господь Бог. Той, хто створив видимий світ, ясне сонце, чудові квіти, взагалі всю природу, людей, які себе взаємно бачать і пізнають, – однак Сам є невидимим. Цей всемогутній Бог – найбільша дійсність – залишається невловимим для людського розуму, його сприйняття таких високих і таємничих істин.
Один атеїстично налаштований чоловік якось сказав до побожного юнака, даючи йому яблуко: «Хлопче, я дам тобі це яблуко, коли скажеш мені, де знаходиться Бог?» А хлопець зі щирою простотою відповів: «А я дам вам цілий кошик яблук, якщо ви скажете мені, де Бога немає!»
І насамкінець хочу поставити ще одне дуже важливе запитання і відразу спробую дати на нього відповідь: що нам потрібно робити для того, щоб осягнути Небо? На жаль, чимало людей вважають що це, як вони кажуть, «простим смертним» неможливо досягнути. Мовляв, ми люди грішні, сповнені житейськими клопотами, проблемами, тож не маємо часу і можливості думати про такі високі речі. Тим більше, що нас переслідують різні спокуси, пристрасті, та й живемо у грішному світі, серед людей, які часто створюють нам нагоди для гріхопадіння. Що можна сказати з цього приводу? Передусім ми повинні пам’ятати одну дуже важливу річ: вже від нашого народження і особливо від Хрещення, ми маємо покликання до спасіння душі, до Царства Небесного. Сам Спаситель про це сказав: «Іду напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я» (Ів 14, 2-3.
Однак не забуваймо і те, що для того, аби потрапити до Неба, потрібно постійно працювати над собою: вдосконалювати свою душу, очищати серце, контролювати думки, слова, почуття, бажання. Одним словом, повністю змінювати себе, викорінювати зі свого єства старого, упалого Адама і творити іншу, нову у Христі людину.З цією метою Господь дав нам певний орієнтир, своєрідну «інструкцію», якою є заповіді Божі, Христове Євангеліє, апостольські послання, діла милосердя і любові до Бога та ближнього свого.
о. Орест ГЛУБІШ
