«Практикуючи стриманість, прагни радше насититися словом Божим,аніж матеріальною поживою» (св. Лев Великий).
Саме тепер, коли минув перший тиждень Великого посту, пропоную вам, дорогі читачі, свої роздуми про цю духовну вправу. Ми готувалися до цього важливого моменту протягом чотирьох тижнів, оскільки кожна неділя, починаючи від неділі митаря і фарисея та закінчуючи сиропусною або, як її ще називають – прощеною, має для нас дуже цінну і повчальну програму. Ця програма закладена передусім у текстах Святих Євангелій, які ви слухали під час Божественної Літургії. Глибокий зміст цих євангельських розповідей спонукав нас задуматися над головною суттю і призначенням Великого посту. З цього приводу може виникнути запитання: чому саме ці чотири неділі є для нас підготовчими до посту? Аби це зрозуміти, маємо спочатку з’ясувати, що таке піст взагалі. Яка основна мета, головне призначення цієї духовної вправи? На жаль, багато людей не зовсім знають і усвідомлюють, для чого Свята Церква встановила пости. Якщо хтось сприймає піст як звичайнісіньке обмеження у їжі й напоях, у проведенні гучних забав тощо, то це означає, що ці люди не зрозуміли головного призначення посту, і що найважливіше – не збагнули духовної потреби і користі від нього.
Коли говоримо про піст як про засіб духовного вдосконалення, очищення тіла і душі (бо ці дві субстанції, тобто дві частини людської особи, взаємопов’язані), то маємо відійти від примітивного трактування посту як неприємного засобу, що приносить нам фізичний чи моральний дискомфорт. Що нібито своїми обмеженнями і стриманістю піст пригнічує, поневолює людину. Повірте, дорогі друзі, якщо піст для нас буде лише системою заборон і обмежень у вживанні тих чи інших різновидів їжі, то він не принесе нам жодної користі. Ми нарешті повинні зрозуміти, що справжня мета посту полягає у тому, щоб допомогти людям вийти із в’язниці шкідливих для тіла й душі звичок, схильностей, зокрема перенасичення обтяжливими і щонайгірше – шкідливими для організму продуктами, які дуже часто руйнують наше здоров’я і шкодять духовному розвитку.
Використавши для назви своїх роздумів це влучне висловлювання, я хотів звернути увагу на те, що й справді наше тіло повинно працювати не лише для себе, для свого задоволення, насичення, і особливо – не для розкошування, а для вдосконалення душі, оновлення серця. Бо людське тіло, кажучи словами святого апостола Павла, є наметом для душі. І навіть більше – кожен з нас, зокрема наше серце, є храмом Святого Духа.
Роздумуючи над сутністю посту, ми повинні зрозуміти, що, крім позитивного впливу на душу людини, піст є фізіологічним відпочинком, який сприяє процесові усунення отрути із перегодованого різною і не завжди корисною для організму їжею. Звільняючись за допомогою посту від непотрібного і шкідливого для тіла баласту, всякого роду отруйних речовин і шлаків, ми таким чином налагоджуємо гармонійний союз між тілом і духом. Фахівці вважають, що людське тіло, перебуваючи в процесі самовідновлення, виступає в ролі «внутрішнього лікаря», який володіє власною мудрістю. Саме він, цей «лікар», завдяки тимчасовому утриманню від їжі, отримує у фізіологічній тиші посту певну кількість божественної енергії, яка гартує тіло і впливає на морально-психологічну сферу, зокрема на духовну.
Окрім того, нам потрібно зрозуміти, що справжній піст не є дієтою з метою схуднення, досягнення гарної постави і таке інше. Якщо Господь поблагословить при духовному оздоровленні зцілити і наше немічне тіло, то, звичайно, це теж добре. Однак, виводячи зі свого організму шкідливі речовини, маємо передусім вивести з душі всяку моральну отруту, зокрема бездуховність, розбещеність, злобу, ненависть, лихослів’я, осудження ближніх тощо.
Стриманість у їжі й питті просвітлює розум, оновлює серце, допомагає керувати людськими емоціями, почуттями, бажаннями, словами. Можна сказати, піст здійснює роль самокерованої психотерапії. У багатьох древніх народів піст використовували для духовного проникнення у вищі сфери буття. Стародавні греки та римляни очікували від посту пізнання Божих таємниць, отримання благодаті й просвітлення. Вони вважали, що піст і молитва уподібнюють людину до Бога і провадять до прямого спілкування з Ним. Завдяки постові вони домагалися звільнення душі від гріховних почуттів і бажань, всякого роду пристрастей і спокус. Якщо людина по-справжньому постить, вона позбувається багатьох шкідливих для тіла і душі звичок, залежностей: схильності до куріння, вживання алкоголю, наркотиків, від розпусти. Уже не кажучи про такі нібито «легкі» недоліки, як багатослів’я – зайва, нікому не потрібна балаканина, осудження ближніх, лихослів’я, образа, амбіційність, гнів.
Під час посту ми повинні зробити ревізію своєї душі, перевірити, що у ній твориться, чим вона заповнена: любов’ю до Бога і ближнього свого, правдивою вірою, молитвою, смиренністю, покорою і милосердям, скромністю, добротою чи лагідністю… А може, навпаки: нехтуванням свого Творця, занедбанням молитви, Святої Літургії, Святих Тайн, особливо Покаяння, Пресвятої Євхаристії; перенасичена злобою, ненавистю, гонитвою за мамоною – багатством, славою, владою; скупістю, гордістю, заздрістю, егоїзмом, вивищенням себе, вихвалянням, осудженням ближніх, особливо, на нашу думку, гірших від нас, негідних. Саме у з’ясуванні цього полягає основна мета й призначення посту. І звісно: у подоланні та виправленні цих недоліків; у наверненні з поганої, грішної дороги. Згадаймо святого апостола Павла, який у своєму посланні до ефесян закликає і нас, християн двадцять першого століття: «Прокинься, о сплячий, і встань із мертвих, а Христос освітить тебе.!» (Еф. 5, 14).
Завершуючи свої роздуми, хочу ще раз згадати ці чотири підготовчі неділі, зокрема літургійні Євангелія, у яких Ісус Христос закликає нас до цієї духовної самоперевірки. У притчі про митаря і фарисея Спаситель пропонує нам придивитися до себе і з’ясувати, у якій ми ролі перебуваємо сьогодні? У гордому вихвалянні себе і осудженні ближніх, а чи в покірній скромності грішного митаря. Як ми виглядаємо, коли віддзеркалимо себе через призму євангельської розповіді про блудного сина. Чи ми, відійшовши «далеко від дому», тобто через гріховне життя відвернулися від Бога, прагнемо, щиро розкаявшись у Святій Сповіді, повернутися до свого доброго й милосердного Батька. Чи продовжуємо «пасти свині», наповнюючи себе їхньою їжею, і вважаємо, що нам так добре. Мовляв, для чого витрачати якісь зусилля, вести духовну боротьбу, коли й там, у гріховному болоті, почуваємо себе непогано. А по-друге, чи ми готові й здатні зайняти роль милосердного батька? Чи нам краще підходить позиція «правильного» старшого сина, який через гордість і егоїзм не зрозумів свого доброго батька. Цього ж самого нас навчають і Святі Євангелія м’ясопусної неділі (про Страшний суд) і сироп усної (прощеної), тобто останньої неділі перед початком Великого посту). У них Спаситель теж говорить нам про ревізію своєї душі: чи ми, здійснюючи милосердя щодо своїх ближніх, а отже, щодо самого Христа, станемо по Його правиці і отримаємо небесну нагороду. А якщо були черствими й байдужими у ставленні до своїх ближніх, то опинимося ліворуч від Нього. Тобто будемо засудженими. І нарешті, якщо простимо тим, хто нас образив, чимось скривдив, то теж отримаємо свою нагороду. Адже про це говорить сам Ісус Христос: «Коли ви прощатимете людям їхні провини, то й Отець ваш Небесний простить вам. А коли ви не будете прощати людям, то й Отець ваш Небесний не простить вам провин ваших» (Мт 6, 14-15).
Підсумовуючи сказане про справжній піст, прошу прочитати ще одну чудову і мудру пораду, яку дає нам старозавітній пророк Ісая. Роздумаймо над цими словами і зробімо відповідні висновки: «Ось піст, що Я обрав: зніми кайдани неправди, розв’яжи пута ярма, і пригноблених відпусти на волю, і розірви усяке ярмо; розділи з голодним хліб твій, і подорожніх, бідних уведи у дім; коли побачиш нагого, вдягни його, і від єдинокровного твого не ховайся. Тоді відкриється, як зоря, світло твоє, і зцілення твоє швидко проросте, і правда твоя піде перед тобою, і слава Господня буде супроводжувати тебе. Тоді ти взиватимеш, і Господь почує; заволаєш, і Він скаже: «Ось Я!» Коли ти викинеш із середовища твого ярмо, перестанеш піднімати палець і говорити образливе» (Іс 58,2-9).
о. Орест Глубіш
