Уже другу весну братська спільнота пластунів-капеланів Тернопільсько-Зборівської архиєпархії проводить реколекції в особливому місці та в особливий спосіб. 10 священників на чолі з владикою Теодором Мартинюком, під орудою бунчужного Василя Кузика, надихалися добірними науками отця-реколектанта-митрата пластового сеньйора довіри Івана-Андрія Говери, а головним комендантом ордену Хрестоносців усієї цієї духовної пригоди був о. Василь Макоїд.
Здавалось би, що після минулорічних реколекцій у засніженій Дорі, поруч родинного дому владики Василія Семенюка та юначих карпатських стежок владики Теодора і Олекси Довбуша, важко буде знайти альтернативу цьогоріч. Та хто шукає, той знаходить. Цього разу місцем нашої духовної сили стала окутана середньовічною містерією Свято-Успенська лавра отців-студитів в Уневі. Черпати з джерела мудрості та віри духовних подвижників блаженного Климентія Шептицького вдалося нам з 31 березня по 3 квітня. Прибувши до Унева в неділю під вечір останнього дня березня, ми застали просто ідеально теплу погоду, кілька сотень прочан та надзвичайну ауру монастиря. Поселившись у затишні кімнати, після спільної молитви, вечері та вступної науки, під крики «алярм» відбулося відкриття наших реколекцій. Особливо хвилюючим воно стало для двох наших співбратів: отців Ігоря Драпака та Володимира Козака, які під мерехтіння смолоскипів склали пластову присягу і були іменовані отцем-реколектантом, лицарем Тамплієром, членом пластової ради Тернопільської округи. Тригучне «слава» на честь новоіменованих хрестоносців полетіло над сутінковими віхами монастиря та стало для нас перепусткою у князівство сонної ночі.
Не таким звитяжним виявився ранок першого квітневого дня, в якому переведені на годину вперед стрілки годинника тягнули назад до теплих подушок. Та все ж скористатися нагодою помолитися Утреню разом зі студійською братією у прадавньому храмі зі спочилим тут митрополитом-кардиналом Михайлом Левицьким, та ще й церковнослов’янською мовою, ніхто з нас втрачати не збирався. Після Утрені сніданком у трапезній розпочався наш щоденний графік реколекцій. Потім отець-реколектант захопив нашу увагу читанням із «Життя святих» та першою наукою на основі висловів і думок блаженнішого Любомира Гузара про те, як справді бути людиною.
Та, як відомо, у пластунів не все так просто. Немовби продовженням цієї науки на підставі настанов блаженнішого стала наша мандрівка по території монастиря. Про його минувшину, як і про ледве не кожен камінчик, захопливо оповідав нам колишній ігумен монастиря, що подвизався в ньому десятки літ, а тепер, з того всього, пластун-сеньйор праці, наш владика Теодор. Слухаючи про фундаторів, археологічні розкопки, архітектурні особливості та перебудови лаври, ми незчулись, як опинилися на особливому місці – на Чернечій горі, посеред кам’яних надгробків спочилої братії. Про засвідчення життя і віри майже кожного із похованих тут розповів за них своїми устами боголюбивий Теодор, який знав та пожив із багатьма з них. Навіть наймолодші з нашого гурту пам’ятали ще о. Самуїла Мосціпана із Зарваниці, брата Дам’яна – славного різьбяра, братів-подвижників Вороновських – владику Юліана та отця Василя. Поряд із ними знайшли тут свій останній спочинок після важкого тернистого шляху в підпіллі і сестри-монахині. Спільно помолившись панахиду за їх упокій у Божих світлицях, оглянули ми розкопані археологами на цій горі фундаменти давнього жіночого монастиря Преображення. Повернувшись до обіднього столу і трохи відпочивши, послухали ми другу науку нашого реколектанта, а опісля, набравши в торбу картоплі, вирушили для братнього спілкування на природу. Оскільки поруч був ставочок та вудки, а серед нас затяті рибалки, то, за стараннями лицаря Газди і ще одного добродія, ми мусіли пекти рибу на вогні й так вечеряти. По тому, склавши приватно Богові подяку за прожитий день, пішли до сну.
Другого реколекційного дня нам вдалося поспати на пів години довше. А тоді всі, як один, стали до Утреньої молитви в дерев’яному храмі блаженних Климентія і Леонія студитів. Після сніданку знову нас зібрав цей храм на досить дотепну реколекційну науку «Усмішка святого». Наслухавшись досхочу про смішні та повчальні історії святих, від пропозиції отця-реколектанта розповісти щось кумедне з власного служіння не відмовився ніхто. Давши відпочити після години сміху своїм устам, наповнили ми їх обідніми стравами та й вирушили шляхами славного душпастиря блаженного отця Омеляна Ковча до Перемишлян. Звершивши молебень біля його пам’ятника, пом’янули і наших загиблих у цій війні бійців, які із встановлених поруч фотографій дивилися на нас та чекали нашої молитви. Зробивши обхід навколо церкви святого Миколая, в якій служив блаженний Омелян, ми вирушили до скромного, але доволі симпатичного замку у Свіржі. Цікавість ритмічно перепліталася зі смутком, споглядаючи красу і занедбаність цієї давньої споруди. Послухавши оповідь доглядача та оглянувши всі приміщення, заархівували наш візит сюди гарною фотографією і повернули до Унева на реколекційну науку, яку продовжила бурхлива дискусія про візію та розвиток нашого капеланського служіння у «Пласті».
Провівши в минуле останню реколекційну ніч, ми знову зібралися до молитви. Одразу по ній слухали науку про людяність і простоту святих Христової церкви. По тому детальну історію монастирського Успенського храму оповів наш лицар Студит, він же владика Теодор, який особисто брав участь у його реставрації та віднові. З тими історично-духовними роздумами почали ми складати свої наплічники на дорогу додому. Звісно, перед виїздом, згідно з протоколом, відбулось офіційне закриття реколекційного табору із врученням посвідок та відзначок, а також вгадування особи таємного друга, дбайливість якого кожний досвідчував від перших годин тут.
Урешті, наш потужний багатоголосий спів на честь Пресвятої Богородиці, в Унівській іконі прославленій, наповнив невеличку каплицю, де вона поставлена, і вирушили додому. Але дух пригоди ще не хотів нас відпускати, тому ми завернули на годинку в недалечке село Глиняни, відоме своїм чудотворним образом Розп’ятого Христа. Приклавшись до давньої реліквії та послухавши про історію місцевого храму й ікони, з чистим серцем і душею, запалені вогнем Духа Святого, вирушили ми до своїх домівок і станиць.
о. Михайло Забанджала
