«Немає інших слів, які були б здатні
сколихнути людство: Христос Воскрес!»
Бруно Ферреро
У цю Пасхальну ніч запрошую вас, дорогі друзі, замислитися над глибинною суттю того великого Таїнства, яке зветься Христовим Воскресінням. Роблю це тому, оскільки впевнений , що без глибокого духовного осмислення, без внутрішнього психологічного проникнення у зміст цієї величної події, без вдумливого прочитання, а точніше – без сприйняття розумом і серцем цих двох слів, які стали у ці дні нашим урочистим вітанням, не можемо повністю осягнути основної величі Христового Воскресіння.
Пригадую, коли я брав участь в одних реколекціях (духовних вправах, які сприяють оновленню душі, очищенню тіла і серця), то священик завжди нагадував: «Моліться серцем, не пропускайте жодного слова молитви, мимо своєї уваги, намагайтеся проникнути у її зміст, богословську сутність».
Запитаєте, чому я згадав про цю пораду отця-реколектанта? Лише тому, що її теж потрібно застосовувати при відзначенні будь-якого свята, у тому числі й Воскресіння.
А тепер скажіть, будь ласка, чи багато християн роблять це? І взагалі – що головним є у відзначенні цього свята для пересічних людей, які теж вважають себе побожними? Послухайте, чи радше прочитайте відповідь, яку даю зовсім не під впливом моїх особистих роздумів, а на основі міркувань значної частини опитаних щодо цієї проблеми людей. Головним, що вони вважають у проведенні свята Воскресіння – це прибирання, очищення своїх домівок, приготування відповідних пасхальних страв. Все… щоправда, дехто ще згадував про відправу в церкві, на яку, як було сказано, за звичаєм годилося б піти. Ось і вся філософія чи то радше богослов’я цього величного і радісного свята.
Не подумайте, дорогі друзі, що дивуюся чи критикую таке святкування Воскресіння Христового, оскільки знаю, що так в основному поступає більшість людей. Зрештою, у цих елементах відзначення Великодніх свят немає чогось поганого, бо звісно, і житло чи храм треба прибрати, і великодні страви слід приготувати, і одяг святковий купити. Це все, звичайно, потрібне, але проблема в тому, що ці матеріальні речі для багатьох людей є основною програмою святкування. А духовні здобутки? Вони, на жаль, на задньому плані. Хто, скажіть, з цих християн задумується над глибоким змістом цих двох слів: Христос Воскрес! Хто по-справжньому радіє, усвідомлюючи, що від цього часу для нас, для всього людства почалася нова ера, головна суть якої – наше спасіння. Хто, зрештою, думає про те, що така велична божественна програма, задумана і здійснена Отцем Небесним для кожного з нас, є непростою. Що ми усі викуплені від загибелі великою ціною – Кров’ю Самого Господа Ісуса Христа. Премудрий і всемогутній Бог не міг творити таке дивне і неймовірне для людського розуму діло – Воскресіння Господа нашого Ісуса Христа, не маючи для цього якогось особливого задуму і потреби. Цей чудесний акт Воскресіння з гробу є проявом великої любові Бога до нас, грішних людей.
До речі, про цю ж проблему дуже влучно пише один священик, який з цього приводу ставить конкретне запитання: Чим для кожного з нас є Пасха? Але для початку чим вона не є… або не повинна бути.
Пасха – це не запечене ягня, не фарбовані крашанки, не солодкий хліб, не запалені за святочною трапезою свічки, не новий яскравий одяг. Пасха – не свято їжі після довгого періоду посту, не пиття і застілля, яке часто перетворюють у гріховне спотворення цього великого свята. Пасха не лише об’єднання родини після тривалої розлуки, не нагода, хоч на короткий час, повернутися до батьківського дому, не зустріч зі старими друзями… Це, зрештою, можна зробити при будь-якій нагоді.
Точніше… усі ці елементи на Пасху є… але це не все, не в цьому суть свята. Пасха, понад усе, є причастям Царства Небесного, покликом вічності, що сповна втілюється у Божественній літургії, відлунює у церковних дзвонах і торкається потаємних струн людської душі. З темної глибини печерного гробу підноситься прощення і любов, змінюючи кожного з нас. Роз’єднані та розпорошені по світу, ми стаємо учасниками єдиного таїнства Життя…
Христос Воскрес! І цей факт став переломною точкою історії. Апостол Павло говорить: “А якщо Христос не воскрес, то й проповiдь наша марна, марна i вiра ваша” (1Кор. 15:14). Воскресіння Христове – це подія, яка повинна б змінити всесвіт.
Але чи змінила? Чи люди змінили своє життя знаючи про Воскресіння Христове? Далеко не всі. Історія доктора Фауста, яку описує відомий німецький поет Гете у своїй поемі, також починається на Великдень.
Наприкінці страсного тижня професор Фауст, невдоволений мізерною кількістю знань, що йому за роки наукової діяльності вдалося почерпнути з книг, розчарований марними прагненнями дістатися до суті речей, вирішує покінчити життя самогубством. Як язичник, перед вічністю він розглядає марноту свого буття. Тієї самої миті, коли Фауст підносить до рота склянку з отрутою, за вікнами б’ють Великодні дзвони і чути святочні піснеспіви про Воскресіння Христове.
Господь зупинив руку Фауста. Його настрій змінюється. Він відкладає отруту, гуляє з учнем по місту, дивиться на живих і радісних людей, милується природою, навіть, підбирає бездомного пса. Повернувшись додому, з натхненням сідає перекладати рідною мовою першу главу Євангелія від Іоана, саме ту, що читається на Пасхальній службі.
Цієї миті пес, підібраний Фаустом на вулиці, перетворюється на Мефістофеля і пропонує професору контракт з дияволом. Біс зобов’язується виконувати будь-яке його побажання, а за це Фауст, після смерті, віддає пеклу свою душу. За домовленістю смерть мала настати тієї миті, коли Фауст, від щастя, захоче зупинити час.
Чи розуміє Фауст, що йому пропонують вічні муки в обмін на миттєву ілюзію щастя? Розуміє. Він вивчав богослов’я, добре обізнаний з Євангелієм. Його вибір свідомий – він кров’ю підписує контракт.
Далі стається те, що і мало статися. На кінець першої частини, замість омріяного щастя, життя Фауста зруйновано. Жінка, в яку він закохався, збожеволіла, вбила їх новонароджену дочку, і покарана смертною карою. Фауст на дуелі вбиває її брата і змушений тікати з міста. Його чекає невизначеність, а після смерті – вічна загибель.
Цікаво, що історія Фауста починається на Пасху і саме це дає їй вимір вічності. На кону вічне життя. Геніальність Гете в тому, що він демонструє вибір Фауста не між служінням Богу або дияволу, а між служінням Богу або самому собі.
Кожен із нас стоїть перед тим самим вибором: бути з Богом чи без Бога, обрати гріх чи праведність, зректися себе або задовольняти власні пристрасті. І, хочемо ми того чи ні, цей вибір протягнеться за нами у вічність.
Що оберемо, знаючи про Воскресіння Христове?
На жаль, сьогодні багато людей, навіть тих, які ведуть релігійне життя, не збагнувши головної суті Воскресіння, і далі продовжують жити так (і про це дуже слушно пише святий апостол Павло), ніби Христос не воскрес. Запитаєте, що маю на увазі? Свою відповідь побудую на відомих нам піснях цієї чудової Воскреслої поеми – Пасхальної Утрені. Повірте, що кожен її елемент: пісня, вірш, фраза, навіть слово перебувають у динаміці, працюють на воскресіння нашої душі, оновлення серця.
Для прикладу візьмімо початок першої пісні Утрені: «Очистьмо почування і побачимо Христа, осяяного неприступним світлом Воскресіння, щоб ясно почути, як Він мовить: радійте всі, що пісню перемоги співаєте!»
Скажіть, будь ласка, чи багато людей, зокрема тих, які беруть участь в Утрені і слухають ці величаво-радісні слова, переймаються їх повчальним змістом? Чи багато з учасників свята насправді очистили свої почування, а. отже, серце, душу, тіло, всього себе? Якщо цього не зробимо, не очистимося від гріхів у Святій Сповіді, а забруднене тіло стриманістю у їжі, напоях, то навряд чи зможемо очистити свої думки, почуття, бажання. Свою внутрішню храмину.
Але ж повірте, якщо ми цього не зробили, то аж ніяк не зможемо, як сказано у цій же пісні, побачити Христа, осяяного недоступним світлом Воскресіння. Ми тоді неспроможні почути, як Він мовить: «Радійте всі, що пісню перемоги співаєте!»
Коли глянути на сьогоднішнє святкування Христового Воскресіння багатьох людей, то стає очевидним, що більшість із них не лише не чують, як воскреслий Спаситель до них промовляє, як запрошує радіти і пісню перемоги співати, але й не розуміють духовної сутності цих слів. Бо «пісня перемоги» – це радість від Христового Воскресіння, від Його перемоги над смертю. Зрештою, вся духовна програма цього великого свята побудована на цих двох словах, чи радше на змісті воскреслого тропаря: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував».
Власне тут підходжу до головної суті цієї теми. Сьогодні, мабуть кожен християнин, який хоч трохи обізнаний з ученням Святого Євангелія, знає, що Христос своєю хресною смертю переміг і нашу смерть. Хоч ми помираємо тілом, однак не помремо душею, оскільки покликані до вічного життя. Але проблема в тому, що відзначаючи цю рятівну для людського роду перемогу, багато його представників не хочуть отримати її над собою. Над своїми пристрастями, недобрими думками, словами, грішними почуттями, бажаннями, вчинками. Не забуваймо: Христос переміг пекло, щоб кожен із нас знищив його у собі. Щоб і в нас, «як воскресне Бог, розбіглися вороги Його, і тікали від лиця Його ті, що ненавидять Його». Щоб ми очистившись і освятившись у Христовому Воскресінні, померли як грішники, а воскресли і звеселилися як праведники.
Завершуючи ці Великодні роздуми, хочу вивести з них своєрідну «мораль», яку висловлюю ось цим запитанням: «Подумаймо, скільки-то нас змогли по-справжньому зрозуміти головну суть Христового Воскресіння. Ті, що так активно готувалися до свята: варили і пекли, прикрашали оселі і храми, ходили в гості і самі приймали гостей, виводили гаївки і голосно дзвонили у церковні дзвони. Подумаймо, чи ми за цими зовнішніми і традиційними елементами не випустили головного. Чи ми відчули і зрозуміли, чим насправді для нас є Воскресіння Христове? На це останнє запитання спробую дати коротку відповідь: «Ця велична подія є для нас божественною візиткою, небесною брамою до щасливої вічності.
о. Орест ГЛУБІШ
