Де чоловік, жінка й діти у згоді та любові з’єднані зв’язком чесноти, там поміж нами Христос (святий Іван Золотоустий)
Сьогодні щораз більше чуємо зауваження, що християнська сутність, зокрема моральні принципи української родини нівелюються. Що наші сім’ї втрачають те особливе, дороге, добре і світле, яке споконвіку було їм властиве. На жаль, у багатьох сучасних родинах немає цього домашнього тепла, сімейного затишку, який зміцнює їх. Знайомлячись із деякими молодими подружжями, стає очевидним, що у них відсутні такі важливі підвалини, як любов, повага, ввічливість, взаєморозуміння, стриманість, уміння стерпіти, поступитися, простити, пожертвувати себе один одному. Відсутні християнські моральні чесноти, без дотримування яких аж ніяк не може бути доброї родини. Якось прочитав, що у соборі святої Софії у Римі для того, щоби піднятися під арками головного входу до святині – базиліки. встановлено чотири мармурові сходинки, які символізують і нагадують тим, хто входить до храму, про чотири моральні чесноти: розсудливість, справедливість, терпеливість і стриманість. Я впевнений, що і до храму, яким є Подружжя, сім’я, християнська родина, потрібно теж підніматися цими ж «сходинками». Якщо хтось із певних причин їх не встановив або ж розбив, зруйнував, йому у цій Святині немає що робити. Він не зрозуміє справжнього її призначення і може навіть розвалити будівлю.
Зважаючи на цю невтішну ситуацію, що склалася у наших родинах, Синод Української Греко-Католицької Церкви виступив зі спеціальним зверненням з нагоди Року сім’ї в Україні. У преамбулі цього дуже серйозного документу сказано, що з ініціативи Всеукраїнської ради Церков та релігійних організацій цей рік в Україні проголошений Роком сім’ї. «Цим зверненням прагнемо вкотре наголосити, наскільки важливим є добро і щастя кожного подружжя та кожної сім’ї для українського народу і для нашої Церкви зокрема», – говориться у цьому зверненні.
Пропоную вам, дорогі друзі, свої роздуми, які стосуються цієї важливої і актуальної теми. У них я намагався відтворити проблеми, які сьогодні переживають наші родини. Зауважу, що ці роздуми не є проектуванням із конкретного подружжя. Їх сюжет запозичений із родин, у яких, дякувати Богові, є те сонце, що освітлює їм дорогу в нелегкій подружній мандрівці. Ці подружжя намагаються самі творити сонце не тільки у своїх оселях, але передусім – у власних душах. На щастя, авторові довелося зустрічати чимало таких подружніх пар, як і навпаки – тих, котрі затемнюють родинне сонце хмарами злоби, гніву, пияцтва, наркоманії, брудної лайки, подружньої зради.
…Якось довелося бути свідком однієї розмови: дві молоді жінки, їдучи в автобусі, ділилися враженнями від свого сімейного життя. Не буду переповідати деталі почутого, особливо про те, “скільки-то терпіння треба мати, аби витримувати «таку!» людину поруч із собою”. Та ще: “Про себе вже не дбаю, але ж діти, вони бояться вечора, коли цей нещасний п’яниця переступить поріг”. Найбільше вразила мене категоричність однієї із цих жінок:
— Не вірю, що чоловіка – хай навіть і не п’яницю – можна з нетерпінням чекати увечері вдома. Моя сестра вічно хвалиться, мовляв, свого чекаю щодня, і то не можу дочекатися тієї години, коли відкриються двері і він з’явиться на порозі. А вже як прийде, тоді й у мене щось проясніє і хата видається світлішою. От не вірю в таке і все!..
Правду кажучи, дуже хотілося втрутитися в розмову, розвіяти сумніви цієї, на мій погляд, нещасливої жінки. Згадав свою недавню зустріч із сім’єю, у якій родинна атмосфера є дуже гарною, щирою, можна сказати, благодатною.
Хочу закінчити свої роздуми висловлюванням Митрополита нашої Церкви Андрея Шептицького: “Майбутність належить тим народам, у яких подружжя є святою річчю, – у яких родинне життя чисте і святе”.
І про ще одне, дуже важливе:
“Доки у вас у хаті не буде християнського ладу, – доки батько родини не буде добрим мужем для своєї дружини і добрим батьком для своїх дітей, доки жінка не сповнятиме як слід своїх обов’язків щодо свого мужа, доки батьки не дбатимуть про виховання дітей, доки діти не навчаться шанувати своїх батьків, – доти і чоловік, і жінка, і діти не будуть добрими християнами, хоча б і до церкви ходили та інші християнські обов’язки виконували”.
У наступній публікації маю намір запропонувати вам, дорогі друзі, своєрідний “образок із подружнього життя” під назвою: “Сонце в наших оселях”. Його сюжет не є проектуванням із конкретного подружжя. Він запозичений із родин, у яких, дякувати Богові, є те сонце, що освітлює їм дорогу в нелегкій подружній мандрівці. Ці подружжя намагаються самі творити сонце не тільки у своїх оселях, але передусім – у власних душах. На щастя, авторові довелося зустрічати чимало таких подружніх пар, як і навпаки – тих, котрі затемнюють родинне сонце хмарами злоби, гніву, пияцтва, наркоманії, брудної лайки, подружньої зради…
о. Орест ГЛУБІШ
