Настоятель храму Вознесіння Господнього із села Настасів Тернопільського району отець Роман Габрилей має благородне захоплення – він вишиває. Ікони, чоловічі сорочки, жіночі блузки та сукні виконані так майстерно, що можуть позаздрити навіть маститі вишивальниці. Утім сам умілець про свою справу говорить досить скромно. Лише радіє, що вчасно розгледів Богом даний талант і зумів розвинути своє обдарування.
– У шкільні роки я колекціонував монети, потім марки, однак ці захоплення були короткочасними, – каже отець Роман. – А от вишивка ввійшла у моє життя впевнено і надовго. Маючи вільну хвилину, я обов’язково присвячую її цій красивій справі. Пригадую, як на уроці трудового навчання вчителька сказала, що будемо вишивати. Я спочатку не дуже серйозно це сприйняв, бо тоді вишивання вважав більш жіночою справою. Але оскільки вибору не було, то взяв до рук голку й нитку і вчився старанно викладати на полотні хрестики. Початкові знання закріплював вдома з мамою та бабусею. А вже невдовзі похвалився своєю першою вишитою картиною – корзиною з квітами. Вона й досі зберігається в батьків у рідному селі Богданівка Підволочиського району.
Після цього на замовлення своєї сестри отець Роман вишив ще одну картину, яка зайняла перше місце на шкільному конкурсі. Потім брався вишивати пори року. Почав творити на полотні весну, але каже, що ця робота йому не зайшла. «Вишивати картини – це не моє, – зізнається священник. – Хай їх творять інші, а я буду ними милуватися».
Після приїзду до Настасова настоятель храму Вознесіння Господнього взявся вишивати сорочки. Нині у його творчому доробку шість чоловічих сорочок, вишитих нитками і бісером. Ще дві виготовив для сина Матвія. Отримала вишиваний подарунок і дружина Оксана – дві сукні, створених бісером і різнокольоровими нитками, зачаровують своєю красою. Уже на завершенні жіноча блузка з бісеру. Невдовзі отець Роман Габрилей похвалиться ще одним своїм витвором – іконою Зарваницької Божої Матері. Створив майстер і священичі ризи – єпитрахиль, нарукавники, покрівці. Фелон вишила місцева умілиця Оксана Злонкевич.
– Я ніколи не працюю над однією роботою, – каже о. Роман. – Можу одночасно вишивати ікону, сорочку і сукню. Якщо беруся до справи, то віддаюся їй сповна. Тому вже за місяць вишиванка може бути готовою. Однак нерідко буває, що навіть наполовину вишите полотно відкладаю в бік – нехай чекає свого часу.
Кольорами ниток, як і полотна, священник не перебирає. На білій, чорній чи зеленій тканині викладає взори різнобарвними нитками.
– Вишиваю те, що мені подобається, – говорить отець Роман. – Не шукаю простих взірців. Обираю той, який полонив моє серце. Потім беру аркуш у клітинку і простим олівцем малюю візерунок, далі за допомогою голки й нитки відтворюю його на полотні. Скільки б не вишивав, та щоразу, коли беруся за голку з ниткою, відчуваю особливу радість. Незвичайне натхненне почуття охоплює мою душу, коли на білому полотні народжується барвиста краса, яка гріє серце і тішить очі.
фото Ярослава СТАРЕПРАВА