Преподобний отче! Ти був чистий і дорогоцінний, божественний і світлоносний світич, який ніколи не знижується до житейської нікчемности, тому на шпилі великих чудес поставив тебе Христос-Чоловіколюбець (стихира з Вечірні Преподобного).
Саме цими чудовими словами, взятими зі стиховні Преподобного, починаю своє коротке поминальне слово про видатну в лоні нашої Церкви людину, відомого не тільки у Тернопільсько-Зборівській архиєпархії, але й далеко за її межами, місіонера і реколектанта, преподобного отця-митрата Михаїла Шевчишина, який минулої неділі відійшов до вічності.
Звичайно, у цій стихирі сказано про тих Преподобних, які уже стали святими і їхні імена введені до церковного календаря. Однак, якщо говорити про життя і діяльність преподобного отця Михаїла, то всі, хто знав цю незвичайну, високодуховну, мудру і безкомпромісну у справах Христової віри, релігійної моральності й вірності вченню Української Греко-Католицької Церкви особистість, усвідомлюють, що він теж був «чистим і дорогоцінним, божественним і світлоносним світичем», який і справді «ніколи не знижувався до житейської нікчемности».
Знаючи про нелегке, повне терпінь і страждань життя, про героїчне і самовіддане проповідування Христового вчення у часи суворого і небезпечного підпілля нашої Церкви, про численні, сповнені мудрістю і високою духовністю місії та реколекції о. Михаїла, віримо й молимося до милосердного Бога Господа нашого Ісуса Христа, аби Він прийняв душу єромонаха Михаїла до щасливої вічності і «поставив його на шпилі великих чудес».
Засновник згромадження Найсвятішого Ізбавителя (отців-редемптористів), великий проповідник і місіонер святий Альфонс Лігуорі свого часу сказав: «Тільки той промовлятиме до людських сердець і спонукатиме їх любити Бога, хто промовляє серцем, тобто сам відчуває та виконує те, що проповідує іншим». Можемо з певністю сказати, що ці чудові слова видатного попередника і вчителя отця Михаїла віддзеркалюють сутність його місіонерської і священницької праці. Повірте, потрібно мати велику ласку в Бога, тверду і глибоку віру, щоби терпеливо й мужньо подолати цих майже 90 складних, а подекуди – стрімких і небезпечних сходинок на життєву Говерлу, а точніше – на свою особисту Голготу, перемагаючи різні недуги і немочі, трагедії і переслідування, насмішки і залякування. Уже маючи за плечима прожитих більше як вісімдесят років, отець-митрат Шевчишин наполегливо й мудро, доступно і зрозуміло засівав між людьми добірні зерна Божого слова. Про це, до речі, говорив після відслуженого парастасу за упокій душі померлого о. Михаїла у храмі Успіння Пресвятої Богородиці в Тернополі архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський високопреосвященний Василій Семенюк.
Очевидно, у своїй місіонерській праці отець Шевчишин орієнтувався на слова свого великого вчителя святого Альфонса про те, що «проповідник мусить ототожнювати себе зі слухачами, яких навчає чи переконує. Саме тому його слова мають бути популярні і прості».
Рівно десять років тому, коли о. Михаїл відзначав своє 80-ліття, ми з приємністю і здивуванням дізналися, що на той час він здійснив рівно 80 місій, хоча власну натхненну духовну і просвітницьку працю місіонер продовжував і після цієї поважної дати. А скільки проведено ним реколекцій, виголошено проповідей для священників, монахів, семінаристів, катехитів, світських людей, численних парафіян! Хоча головне, звичайно, не в кількості, а в щоденній і жертовній праці, яку отець-митрат постійно здійснював для слави Божої і навернення людей до Христової віри, вдосконалення їхніх душ.
Завершуючи цей скромний спомин про померлого нашого духовного наставника і вчителя, хочу наголосити на його важливих чеснотах: це скромність і оптимізм, надія на Боже милосердя, уміння підтримати у нелегкі хвилини життя, особливо під час якихось сумнівів чи випробувань. Він ніколи не нарікав, не дуже любив говорити про пережиті труднощі й терпіння, а постійно повторював: «Не переживайте, брате,все буде добре, бо наш Господь є добрим і милосердним». Ці прості й щирі слова вселяли і зміцнювали віру, надію, допомагали долати якісь особисті труднощі чи переживання.
Відомий французький письменник Антуан де Сент Екзюпері свого часу писав, що люди, які йдуть за внутрішнім голосом, за покликом свого неспокійного серця, вибирають дороги, повні перешкод, – пустелю, монастир або авіацію. Світлої пам’яті єромонах Михаїл Шевчишин вибрав монастир, бо, як написано в одному з монаших уставів, він є «школою добрих вояків, зодягнених у Божу зброю проти світу, тіла і злого духа». Дякуємо Богові, що Він допоміг отцю Михаїлові зброєю Божого слова навертати до Христової віри багато людей, аби разом з ними увійти до Небесної Світлиці й отримати вінець вічної слави.
Схиляючись перед світлою і блаженною пам’яттю нашого дорогого і люблячого отця Михаїла, хочу навести слова чудового католицького священника о. Бруно Ферреро, які дуже підходять до такої неординарної і високодуховної особистості, як преподобний отець-митрат Михаїл Шевчишин. «Якої поганої думки не був би ти про себе, у Божих очах ти маєш найбільшу цінність. Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують. Є люди, які не знають, як багато для інших важить їх поява у чиємусь житті. Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня привітна усмішка. Є люди, які не знають, яким добром для інших є їхня близькість. Є люди, які не знають, наскільки біднішими ми почувалися б без них. Є люди, які не знають, що вони – подарунок Небес… Але могли б знати, якби їм про це хтось розповів».
Вічна і світла пам’ять воістину блаженному мужеві, мудрому і розсудливому наставникові, просто добрій і щирій людині, якою був і назавжди залишиться у наших серцях отець Михаїл Шевчишин!
о. Орест ГЛУБІШ
