Різдвяні свята уже минули, хоча, згідно з давньою традицією, ми ще вітаємося (до свята Стрітення Господнього) різдвяним привітом, колядуємо у храмах святкові колядки, а під час святої Літургії деякі її елементи теж звучать на різдвяні мелодії. Саме в цей зимовий час, коли ми так урочисто й радісно відзначаємо свято Різдва Христового, замислююся над глибинною суттю цієї видатної події і чомусь постійно ставлю це непросте запитання: «Чому ці Різдвяні свята такі радісні й щасливі для нас усіх? Чому так весело і бентежно ми їх проводимо? І нарешті – чому ця велика радість наповнює наші серця лише протягом цих трьох днів (можливо, ще до Богоявлення, до освячення води, чи навіть до Стрітення), а згодом вона десь зникає і ми, заклопотані буденною суєтою, всякими житейськими проблемами, забуваємо про це?»
Розумію, що хтось із вас, дорогі друзі, може запитати: «Забуваємо про що?..» І відразу ж даю відповідь: «Про невичерпне джерело цієї безмежної радості. Про те, що милосердний Господь заради нас, немічних і недосконалих, грішних і невдячних Його створінь, у дивний божественний спосіб помістив у лоно Пречистої Діви Марії Свого Єдинородного Сина і дав Йому звичайнісіньке людське тіло, яке мало всі його властивості, окрім гріха». Можна собі уявити, як всемогутньому і досконалому Богові було незатишно перебувати в людському тілі! Тим більше, що і сам прихід Спасителя, Його дивне народження відбувалося у нелегких, далеко не в царських, умовах.
Не забуваймо і те, що, прийнявши людську природу, Ісус Христос облагородив її, очистив і освятив, поєднав зі Своєю божественною суттю. Як і, зрештою, поєднав Небо і землю, долішнє з горішнім, фізичне, матеріальне, природне з духовним, надприродним, досконалим. Як пише з цього приводу один священник, «найдивовижнішим моментом в історії людства був не той день, коли Бог створив людину, а той день, коли з любові до нас Він став людиною». І став людиною для того, щоб нам відчинити браму до втраченого колись Адамом і Євою, а відповідно і всім людством, небесного раю.
Я переконаний, що деякі сучасні християни, поринувши у земну суєту, повністю віддавшись мамоні, гріховним звабам, мають, як той сліпець із євангельської розповіді, яку ми читали минулої неділі під час Святої Літургії, закриті внутрішні (духовні) очі і, на жаль, втратили благодать Святого Духа, яка дає кожній людині божественне просвітлення, відкриває внутрішній зір і дарує бачення й розуміння втаємничених для пересічного ока Божих правд і вищих закономірностей. Саме тому людина втратила цю небесну радість, яка повинна постійно (не лише під час Різдвяних свят) наповнювати її душу і серце. Нам потрібно усвідомити, що якби не було Різдва Христового, ми й досі перебували б у темній і холодній печері, не маючи жодної надії на визволення з неї.
Тому народження Сина Божого не може бути для нас одноразовою радістю. Кожен день, кожна година, хвилина чи навіть секунда мають бути заповнені цією безмежною радістю і твердою вірою в нашого Спасителя. Свято Різдва Христового нагадує нам істину про те, що ми повинні бути справжніми християнами скрізь і завжди. Не лише під час відзначення тих чи інших свят, не тільки в церкві, але й вдома, в колі своєї родини, на місці праці, серед сусідів чи знайомих, поміж тих, хто нас любить чи ненавидить; серед тих, які потребують милосердя, підтримки і розради. Не забуваймо, що Різдво Христове продовжується уже більше, як дві тисячі років, бо Ісус постійно народжується у християнських душах, освячених Божою ласкою, в оновлених серцях, сповнених любові, покори і смирення.
о. Орест ГЛУБІШ
