На парафії Перенесення мощів святого Миколая-Чудотворця с. Серединки Тернопільського району відбулася дещо неординарна за своїм змістом подія. Її незвичайність полягає в тому, що організатори цього заходу – парох місцевої церкви о. Петро Глібчук та завідувачка сільської бібліотеки Марія Колоденна зуміли поєднати дві важливі дати з життя відомих односельців – 75-річчя від Дня народження світлої пам’яті поета Степана Алича, який помер у молодому віці, та вчителя історії Романа Колоденного – умілого і мудрого педагога, активного і вдумливого читача бібліотеки, просто скромну, інтелігентну людину.
Перед початком цієї духовної зустрічі, у якій взяли участь семінаристи, місцеві парафіяни та гості, о. Петро на могилі поета відслужив панахиду. Після цього учасники свята прийшли до бібліотеки і в цікавій, запропонованій Марією Колоденною формі, провели обговорення творчості Степана Алича. Кожен присутній відкривав на будь-якій сторінці його поетичну збірку «Промінням розп’ятий» і, прочитавши якогось вірша, ділився своїми враженнями від написаного. Заглибившись у поетичне мереживо хворого і скаліченого трагічним випадком юнака, який ще з дитинства був прикутий до ліжка, ми збентежено переживали кожен рядок, кожну виплекану у зболеному Степанковому серці метафору, що й справді, немов дивне проміння, наповнювали наші душі. До речі, це відчувалося і у виступах усіх учасників зустрічі, зокрема тернопільської письменниці і постійної авторки нашої газети «Божий сіяч» Валентини Семеняк, випускника Тернопільської духовної семінарії та Папського Лятеранського університету Богдана Мельничина, семінаристів Михайла Тернового та Богдана Савки, завідувачки бібліотекою Марії Колоденної, завідувачки клубом Люби Сороки, учителів Романа Колоденного, Мирослави Смоляк, Людмили Голубовської та інших.
Під час цієї зустрічі відбулася своєрідна презентація дещо незвичайного доробку колишнього вчителя історії Буцнівської середньої школи Романа Колоденного, який написав чудові спогади про своє рідне село Серединки, про його мудрих і працьовитих людей. У цій, на перший погляд тоненькій книжечці, розповідається про весь родовід села і, зокрема, самого автора. До речі, про це «промовляють» назви розділів: «Автобіографія», «Походження роду», «Про мою родину», «Родовід Колоденних і Пшибишів»… Цікавим і корисним елементом у цьому дослідженні є докладний список жителів Серединок з указаними датами народження односельців, державної реєстрації шлюбів, померлих жителів села.
Дуже влучно про цю дослідницьку працю свого парафіянина пише у короткій передмові довголітній парох Серединок о. Петро Глібчук: «Тримаю у руках сторінки нашої історії. Прізвища різних людей об’єднані в одну спільноту – Серединки. Ці сторінки споминів нашого земляка ще раз переконливо доводять, що близька і далека родина є в незабутній пам’яті, вона продовжує жити з нами».
Приємно читати відгуки, спогади про свого мудрого і скромного наставника Романа Колоденного колишніх колег-учителів Буцнівської школи Людмили Голубовської, Надії Чорняк, Роксоляни Назвальської, Ірени Кріси та бібліотекарки Марії Колоденної. Ось деякі фрагменти цих щирих і теплих слів: «Як вчитель, Роман Стахович завжди був дуже спокійним, з незвичайним характером, ніколи не сварився і не сердився, завжди був усміхненим і доброзичливим, умів приязним словом підтримати і поспівчувати кожному, з теплотою говорив про своїх батьків. Через те ми його любили і поважали» (Роксоляна Назвальська).
«Особисто для мене пан Роман є прикладом освіченості, працелюбства, сумлінного християнина, який завжди присутній у церкві на Святій Літургії. Висловлюю Вам, пане Романе, щиру подяку за те, що при кожній зустрічі ні на кого не нарікаєте, не осуджуєте, не гніваєтеся, а завжди запитуєте, співчуваєте і щиро бажаєте добра. Хай Господь благословить Вас за Ваше чуйне серце і служіння нам усім…» (Марія Колоденна).
Завершуючи цю розповідь, не можу не згадати щирі і теплі слова доцента кафедри мов Львівського торговельно-економічного університету Віри Лисак, які вона написала у «Післямові» до цього видання: «Одного морозного ранку я чекала автобуса в Золотниках, безперервно молилася і просила Господа щасливо доїхати до Львова. Проїжджали десятки авто, але ніхто не зупинявся, бо люди, зазвичай заглиблені у власні проблеми, не звертають уваги на подорожніх. Несподівано зупинився отець Петро. І заговорив, як говорив колись Ісус із людьми: просто, приязно, безпосередньо… Була щиро подивована, що душпастир з першого слова зміг пізнати, гідно сприйняти людину. Зустріч із священником, який працює у семінарії, була тим закономірним чудом, що послав мені Господь. Бо ні з чим не може зрівнятися неймовірна доброта, щира людська приязнь, готовність допомогти кожному, хто того потребує. Саме такого щирого і безпосереднього, доброго і розважливого я пізнала отця Петра Глібчука впродовж нашої спільної мандрівки до Тернополя».
повідомив о. Орест ГЛУБІШ
