Великим привілеєм чи особливою гідністю тих, кого Христос покликав до священства, є привілей служити. Це не перевага якоїсь особливої почесті, окремих ексклюзивних прав – це привілей служити так, як служив Христос.
Двадцять п’ять років тому, 20 січня 2000-го року, ариєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський Теодор Мартинюк із рук блаженної пам’яті єпископа Юліяна Ґбура отримав Тайну Священства. Ювілей священства – це особлива подія не тільки у житті самого ювілята, але й спільноти вірних, серед якої він живе, працює і служить. Хоча двадцять п’ять літ в історичній ретроспективі – короткий проміжок, але в житті людини це час, протягом якого можна звершити багато добрих і корисних справ для своєї Церкви та народу. Саме цією дорогою постійно йшов і далі прямує преосвященніший Теодор.
Про покликання до священства
Своїм покликанням нині архиєпископ і митрополит Тернопільсько-Зборівський передусім завдячує переслідуваній, зневаженій, а відтак вокреслій УГКЦ та нескореним і вірним її душпастирям. «7 липня 1993 року вступив до Свято-Успенської Унівської лаври Студійського Уставу. Перший постриг отримав 2 січня 1994 року. Я з дитинства був пов’язаний зі студійським чернецтвом. Народився у селі Дорі, передмісті Яремче, на Івано-Франківщині, де був підпільний монастир. Моя перша сповідь та перше святе Причастя були у підпільній Церкві. Це відбулося з нагоди освячення дому бабусі й дідуся. На моє релігійне виховання мав вплив ієромонах Порфирій (згодом великосхимник Павло Чучман), який двічі був ув’язнений, бо не хотів підписати декларацію про перехід на православ’я… Ще в ранньому дитинстві я побачив підпільне монаше життя і мене полонила думка бути монахом. З того моменту власне почав роздумувати, що таке покликання і як можливо його зреалізувати. Згодом я вирішив вступити до монастиря. Спочатку, коли ще навчався у школі, це викликало здивування у батьків. Але коли я вже після закінчення коледжу вступав до монастиря, то батьки мене благословили і підтримали у цьому намірі».
Філософсько-богословський вишкіл здобував у Люблінському католицькому університеті в Польщі. 28 серпня 1997 року отримав малу схиму, після чого 28 липня 1999 року преосвященним єпископом Юліяном Вороновським рукоположений на ієродиякона, а 20 січня 2000-го преосвященним єпископом Юліяном Ґбуром – на ієромонаха.
Період навчання за кордоном приніс для владики неоціненний досвід: «У 1994 році я був направлений до Люблінської духовної семінарії, яка є частиною богословського факультету однойменного католицького університету. Це був перший крок у серйозну науку західного спрямування. Адже навчався я ще в радянських школі, коледжі на стандартах радянської освіти. Перше, що мене позитивно сформувало у західному виші, це стиль навчання, свобода думки, вибору і можливість глибше пізнавати, вибирати певний напрямок. Згодом я це ще більше оцінив, коли навчався у Папському Східному інституті та Григоріанському університеті в Римі, де студіював канонічне право. Позитивом навчання на Заході є також можливість пізнання культури, традицій багатьох народів через вивчення іноземної мови. Для мене великим скарбом було навчання у Польщі, Італії та Франції».
«Боже, поможи мені»
Земляк і співбрат у чернецтві, нині синкел у справах монашества Львівської архиєпархії ієромонах Юстин Бойко пригадує спільні роки навчання у семінарії з преосвященнішим Теодором: «У 1994 році до монастиря отців-студитів вступив і я. Мені було дуже приємно, що в монастирі з Дори нас було вже двоє. До того ж, вступаючи до монастиря, я вже знав, що нас обох направлять на навчання до Люблінської духовної семінарії і водночас до Люблінського католицького університету. Згідно із задумом тогочасного проводу монастиря, у майбутньому студити обов’язково повинні сформувати власну філософсько-богословську наукову інституцію, а для цього потрібно було мати добре вишколені кадри. Таким чином, восени 1994 року ми разом переступили поріг семінарії в Любліні, де повинні були провести цілих 6 років, карбуючи граніт науки. Час семінарії – то один з найбільш чудових періодів у житті кожного священника. Таким він був і для нас. Загалом 1996 року в Люблінській духовній семінарії вчилося 14 монахів-студитів. Це був період, коли ми пізнавали не тільки глибини філософії і богослов’я, але також один одного. Адже спільне проживання під одним дахом, наука і праця робили свою справу. У монастирі, коли ми приїжджали на канікули, співбрати навіть називали нас по-особливому – «люблінські монахи».
У мене багато спогадів про той час, але дуже яскраво мені пригадується старанність та успішність у навчанні схимонаха Теодора, а також його стиль духовності. Одного разу ми сиділи і розмовляли про Божу волю, як її розпізнати в житті. Беручи за основу життя святих, ми застановлялися над тим, чи вона завжди узгоджується з бажаннями людини, чи радше ні. А Теодор мені каже: «Знаєш, а мені здається, що в більшості випадків Божа воля проявляється радше в тому, чого я не хочу, ніж у тому, чого я хочу». Ця фраза мені тоді дуже сильно закарбувалася у свідомість і я згадував її ще не один раз, коли спостерігав за змінами, які відбувалися в житті майбутнього на той час митрополита Теодора.
Цю тезу преосвященніший владика промовив у своєму першому зверненні до вірних відразу після хіротонії. Щоправда, додав при цьому, що дехто потребує додатково допомоги «Святійшого Отця Франциска, дехто Патріарха Святослава, а я, – казав він, – потребував допомоги обидвох». На ці слова я спеціально звертаю увагу тих, хто цікавиться духовним профілем владики Теодора, адже вони виразно засвідчують, що головним девізом його життя є пошук Божої волі в усьому тому, що робить. Зрештою, це він зафіксував і у своєму єпископському гербі, на якому викарбувані слова молитви: «Боже, поможи мені».
На многая і благая літа!
Ісус Христос хоче через священника зцілювати рани людини наших часів, виливаючи на них ліки тих сімох Святих Таїнств. Божественний Спаситель через священника, промовляє до серця сучасної людини. Через апостольське служіння своїх єпископів Христос хоче, щоби слово Христового Євангелія було поширене аж до краю землі.
Десять років тому Всевишній покликав ієромонаха Теодора до служіння єпископом-помічником Тернопільсько-Зборівським, а в грудні минулого року – архиєпископом і митрополитом. У робочому графіку владики Теодора часто не вистачає часу на звичні для пересічної людини речі, однак на його обличчі завжди приязна усмішка та відкрита рука, які говорять про те, що він саме той Пастир, якого покликав та обрав Господь, і якому довірив свій виноградник. Архипастир продовжує невтомну працю для добра Христової Церкви, для кращого майбутнього нашого народу. А ми, вірні Тернопільсько-Зборівської архиєпархії, молимося Богу, щоби дарував владиці сил та здоров’я у такому нелегкому служіння. Дякуємо за Ваше свідчення віри, ревне служіння, кожне добре слово, щире серце і добрий приклад. Дякуємо, що вчите нас любити Бога та Україну.
Надія ШПОДАРУНОК,
світлини з архіву Свято-Успенської Унівської лаври
